Apr 14, 2019 21:48
П'ятнадцять років тому, я юув типовим, трохи прогресивним українцем. Дуже легко закуклитися в Україні. Я не зважав на право людей на особисті стосунки, але мене легко було змутити питанням "А якщо твоя дитина". Втім все це здавалося гіпотетичним. Взагалі, я жив не помічаючи нестандартних речей. (І якщо чесно мені було начхати на прояви кохання інших людей).
Я лише двічі(а може тричі), нарвався на явних гомосексуалістів, і ті були козлами. Один став біля мене в майже порожньому вагоні метро та хватав мене за член. Туь я зрозумів як важко жити жінкам. Інші палили в кафе, коли вже заборонили це робити.
Так ось таке було життя до переїзду.
А ось після переїзду мені відкрилися очі. І виявляється, що це такі самі люди, як я. І все те неважливо, бо теми для спілкування такі самі. І в них родина, що підтримує.
А кам'яний, ну добре бронзовий вік в Україні, це мине.
<Тут могли б бути подробиці, але все одно ніхто не прочитає>
робоче,
закордоння,
думки