Рік 1999, сторінка із щоденника Сіріуса Блека
"От і минуло півтора року від останнього запису в цьому щоденнику. А ще більше подій. Подій минуло на добрий десяток літ, не на півтора року.
Я хотів був знайти одні із ранніх записів, моожливо навіть перечитати старі записи малої, ті, що вона мені колись сама дала. Хотів порівняти, що змінилося, як вона змінилась, як я змінився. Та все згоріло. Хіба я не казав? Та звісно ж, що не казав. На Площі Ґримо була пожежа, коли вся вулиця палала і всі маґлівські будинки горіли. Навіть найсильніші чари не можуть захистити від полум'я...
Я чудово пам'ятаю, як вогонь захопив нас пізно ввечері, як ми, заспокоєні і приспані гарячим шоколадом із краплею вогневіскі, раптом відчули запах гару. Палало горище. А далі ми гасили пожежу, далі ми гасили всю вулицю, надійно заховавшисяь під розілюзеням і темним небом. Ми дізналися, що можемо бути корисні маґлам. Ми дізналися, що вогонь для Локі ще небезпечніший ніж для людей. Ми дізналися, що вогонь довів Дубощита до нервового зриву, бо пожежа завжди йому нагадуватиме про той день, коли його дім палав від драконового полум'я, і лише тихі слова Беггінса і ще тихіша ніч в його ліжку змогли заспокоїти гнома.
Та все ж наше горище згоріло, а з ним і всі старі записи малої, всі її альбоми і спогади, всі мої пляшки вогневіскі.
"Треба колись починати з початку," лише промовила Сандра, спокійно дивлячись на мокрий попіл, що донедавна був її майном. "Я люблю зберігати речі, та якщо я їх втрачаю, то який сенс за ними сумувати?"
ЇЇ погляд ясно казав мені, що і я, теж, маю відпустити дещо. Та я не думаю, що з її боку дуже чесно дорікати мені у бажання зберегти спогади. Адже я чудово знаю, що вона сама досі жалкує за втраченою дружбою із малою Снейп. Та хоч у Сандри зараз і є інші друзі, вона досі звинувачує себе у тому випадку, і досі намагається-- Виправити? Виправдатися? Не перетинати лінію? Дати Снейпеняті можливість самій повернутися?
І це не надто працює, еге ж? Наскільки мені відомо, Снейп-молодша небагатослівна, і моя Сандра часто не знає контексту її коротких відповідей, та я не раз бачив як ті короткі відповіді доводили її до гірких сліз злості, а інколи просто гірких сліз.
Я не думаю, що стільки часу потому Снейп-молодша повинна далі карати мою малу зі її гріхи. У всього є термін давності.
"Може тобі краще просто відступити, самій спалити всі мости?"
"Я не знаю. Можливо. Може це і краще для мене... Та я краще ще раз спробую."
"Скільки ж можна пробувати, Сандро? Скільки можна уникати розмови?"
"Ти чудово знаєш, наскільки важко мені провести 'розмову'!"
Та все ж, не самими тіньми минулого ми тут живемо.
Гоґвортс у малої давно позаду, хоча вона і далі вчить стародавні руни та захист.
Ми давно звикли до тривжоних новин у Пророці, статтей із списком загиблих, статей про страшні битви. Багато наших Орденівців досі на фронті, ще більше от-от підуть. Волдеморта досі неможливо знайти, ми досі не можемо його вбити.
Та є і позитивні боки. Спіймавши Червохвоста мене нарешті виправдали. Та все одно, постійну пильність ніхто не відміняв, та й відвик я вільно ходити вулицями, не озираючись назад.
Неймовірно втомливо дивтися на людину, навіть на маґла, і думати чи причетна вона до того жаху, що навколо, чи ні. Чи вистрілить вона в тебе, чи ти встигнеш поставити захисне закляття. Чи розповість вона про тебе твоєму ворогу, чи ні. Я не знаю як молоде покоління це терпить, я не знаю як Дубощит може дивитися на них всіх, навіть ворогів, із холодною зневагою. Та принаймні його холодна зневага часто закінчується кровопролиттям. Я ж не можу просто так перерізати комусь горлянку, чи накласти Авада Кедавру. Моя мала теж не може, за що я готовий дякувати навіть гномському Махалу. Все-так хоч щось у мене вийшло так як треба.
Я хотів би відправити цю сторінку Муні, та, це певно в генах, вагаюся. Та, певно, це варто зробити. Хоча б заради мене самого."
Я хотів був знайти одні із ранніх записів, моожливо навіть перечитати старі записи малої, ті, що вона мені колись сама дала. Хотів порівняти, що змінилося, як вона змінилась, як я змінився. Та все згоріло. Хіба я не казав? Та звісно ж, що не казав. На Площі Ґримо була пожежа, коли вся вулиця палала і всі маґлівські будинки горіли. Навіть найсильніші чари не можуть захистити від полум'я...
Я чудово пам'ятаю, як вогонь захопив нас пізно ввечері, як ми, заспокоєні і приспані гарячим шоколадом із краплею вогневіскі, раптом відчули запах гару. Палало горище. А далі ми гасили пожежу, далі ми гасили всю вулицю, надійно заховавшисяь під розілюзеням і темним небом. Ми дізналися, що можемо бути корисні маґлам. Ми дізналися, що вогонь для Локі ще небезпечніший ніж для людей. Ми дізналися, що вогонь довів Дубощита до нервового зриву, бо пожежа завжди йому нагадуватиме про той день, коли його дім палав від драконового полум'я, і лише тихі слова Беггінса і ще тихіша ніч в його ліжку змогли заспокоїти гнома.
Та все ж наше горище згоріло, а з ним і всі старі записи малої, всі її альбоми і спогади, всі мої пляшки вогневіскі.
"Треба колись починати з початку," лише промовила Сандра, спокійно дивлячись на мокрий попіл, що донедавна був її майном. "Я люблю зберігати речі, та якщо я їх втрачаю, то який сенс за ними сумувати?"
ЇЇ погляд ясно казав мені, що і я, теж, маю відпустити дещо. Та я не думаю, що з її боку дуже чесно дорікати мені у бажання зберегти спогади. Адже я чудово знаю, що вона сама досі жалкує за втраченою дружбою із малою Снейп. Та хоч у Сандри зараз і є інші друзі, вона досі звинувачує себе у тому випадку, і досі намагається-- Виправити? Виправдатися? Не перетинати лінію? Дати Снейпеняті можливість самій повернутися?
І це не надто працює, еге ж? Наскільки мені відомо, Снейп-молодша небагатослівна, і моя Сандра часто не знає контексту її коротких відповідей, та я не раз бачив як ті короткі відповіді доводили її до гірких сліз злості, а інколи просто гірких сліз.
Я не думаю, що стільки часу потому Снейп-молодша повинна далі карати мою малу зі її гріхи. У всього є термін давності.
"Може тобі краще просто відступити, самій спалити всі мости?"
"Я не знаю. Можливо. Може це і краще для мене... Та я краще ще раз спробую."
"Скільки ж можна пробувати, Сандро? Скільки можна уникати розмови?"
"Ти чудово знаєш, наскільки важко мені провести 'розмову'!"
Та все ж, не самими тіньми минулого ми тут живемо.
Гоґвортс у малої давно позаду, хоча вона і далі вчить стародавні руни та захист.
Ми давно звикли до тривжоних новин у Пророці, статтей із списком загиблих, статей про страшні битви. Багато наших Орденівців досі на фронті, ще більше от-от підуть. Волдеморта досі неможливо знайти, ми досі не можемо його вбити.
Та є і позитивні боки. Спіймавши Червохвоста мене нарешті виправдали. Та все одно, постійну пильність ніхто не відміняв, та й відвик я вільно ходити вулицями, не озираючись назад.
Неймовірно втомливо дивтися на людину, навіть на маґла, і думати чи причетна вона до того жаху, що навколо, чи ні. Чи вистрілить вона в тебе, чи ти встигнеш поставити захисне закляття. Чи розповість вона про тебе твоєму ворогу, чи ні. Я не знаю як молоде покоління це терпить, я не знаю як Дубощит може дивитися на них всіх, навіть ворогів, із холодною зневагою. Та принаймні його холодна зневага часто закінчується кровопролиттям. Я ж не можу просто так перерізати комусь горлянку, чи накласти Авада Кедавру. Моя мала теж не може, за що я готовий дякувати навіть гномському Махалу. Все-так хоч щось у мене вийшло так як треба.
Я хотів би відправити цю сторінку Муні, та, це певно в генах, вагаюся. Та, певно, це варто зробити. Хоча б заради мене самого."