Запис зі щоденника Сіріуса Блека, датований від 01.12.1997
Площа Ґримо порожня. Навколо тиша, тільки Крічер потроху прибирає. Ще вчора будинок був сповнений життям, нехай це і були крики Хауса і Кадді, регіт Філі і Кілі, не зовсім тверезі пісні Щитодуба і Бегінса, презирливі фрази Локі, та стресові завивання малої з Герміоною. Сьогодні ж тиша.
Зранку всі висунули на ходу проти Міністерства, проти політики стосовно маґлородців, проти всього того жаху, що зараз творить Міністерство Магії.
Звісно, що я, як втікач з Азкабану, мусив лишитися. Що ж, хтось все так повинен бути вдома, коли наші повернуться. Адже їм може бути потрібна допомога, або навіть просто миска гарячої юшки. І, звісно, що щомиті може з"явитися Дамблдор.
Та від цього не легше. У мене аж все всередині крижаніє від думки, що моя Сандра зараз там, на центральних вулицях, опівночі. Звісно, вона не сама, а як мінімум з Герміоною, а Герміона, як відомо, страшна сила. Та і моя мала не промах. Але все одно, Щитодуб мені поклявся іменем Махала (ким би він не був), що не відходитиме від них ні на крок аж поки вони не підуть додому.
У кожного з нашого штабу є свої ролі. Хтось мусить забезпечити порядок, хтось має підслуховувати все те, що інші не чють, хтось має бути на сторожі проти нападів працівників Міністерства, чи, щ о гірше, Смертежерів. Решта ж росто відстоюватиму своє право на життя без страху.
Моя роль? Моя роль сидіти, зачинениим у цьому клятому домі, і з жахом чекати новин. Гадати, чи нападуть Смертежери, чи ні, чи можливо прилетить Волдеморт власною персоною? Чи буде всього цього достатньо, та чи можливо скоро почнуть літати закляття направо і наліво?
Що ж, я з такими темпами посивію в свої неповні сорок.