Славянофильство украинское и русское
Короткий (три абзаца) отрывок из статьи Бориса Крупницкого "Історичні основи європеїзму України", напечатанной в Літературно-Науковий Вісник, Реґенсбурґ, 1948, І. стр. 120-130.
Отрывок (под катом) приведён на языке оригинала с сохранением авторской орфографии, и в переводе на русский язык с современной орфографией.
Українське слов’янофільство, … було виявом національно -релігійної романтики українських діячів 40-их років XIX ст., було чистою, безінтересовною ідеєю федерації всіх слов’янських народів, (разом з Україною, від якої виходив заклик до з’єднання), будь якого протиставлення себе Західній Европі.
Безперечно й Москва, починаючи з середини XVII ст. звертається лицем до Европи, за чималим посередництвом самих українців. Часи Петра І переломові. Московщина стає Росією (чи не глибокий сенс в цьому перебранню старого українського, на півночі напів забутого імени), європеїзується на швидку руку, особливо в XVIII і XIX ст., коли європейські впливи на сході Европи досягають свого вершка.
Але цей процес проходить зовсім не рівно, з великими труднощами й застереженнями. Ввесь час іде боротьба між европеїзаторами й самобутними, між западниками й слав’янофілами. Україна не знає такої боротьби. Новітнє російське слав’янофільство XIX ст., яке зовсім не є слов’янофільством - цей термін вводить тільки в блуд - а самобутництвом, вбачало в Західній Европі гнилий Захід, а на насильні реформи Петра І , виконані за західноєвропейськими зразками, дивилося як на такі, що зіпсували історію Росії, відірвали її від власного пня: фальшивій, безбожній, збуржуазненій та матеріялістичній Европі тут протиставляється розвиток з власних підвалин, царсько-православних, народно-російських й общинних.
Украинское славянофильство, ... было проявлением национально-религиозной романтики украинских деятелей 40-х годов XIX в., было чистой, бескорыстной идеей федерации всех славянских народов, (вместе с Украиной, от которой исходил призыв к объединению), без любого противопоставления себя Западной Европе.
Бесспорно, и Москва, начиная с середины XVII в. обращается лицом к Европе при немалом посредстве самих украинцев. Времена Петра І переломные. Московия становится Россией (не глубокий ли смысл в этом перенимании старого украинского, на севере полузабытого имени), европеизируется на скорую руку, особенно в XVIII и XIX вв. когда европейские влияния на востоке Европы достигают своей вершины.
Но этот процесс происходит крайне неровно, с большими сложностями и оговорками. Постоянно идёт борьба между европеизаторами и самобытными, между западниками и славянофилами. Украина не знает такой борьбы. Новейшее русское славянофильство XIX в., которое является вовсе не славянофильством, - этот термин вводит только в заблуждение, - а самобытностью, видело в Западной Европе гнилой Запад, а на насильственные реформы Петра I, проведённые по западноевропейским образцам, смотрело как на такие, что испортили историю России, оторвали её от собственного пня: фальшивой, безбожной, обуржуазненной и материалистичной Европе здесь противопоставляется развитие из собственных устоев, царско-православных, народно-русских и общинных.