Біля витоків неперервної революції
Біля витоків ідеї неперервної революції
…Рано вранці герцог де Ліанкур твердими кроками увійшов до спальні короля. Він прийняв рішення. Достатньо. Закінчилася гра в піжмурки. Потрібно розкрити очі королю. Сталося страшне. Непоправне. Політика двору зазнала краху…. Потрібно вмовити короля прийти на Збори. Він повинен прийняти усі їхні вимоги. Він повинен прийти на поклін до Парижу. В цьому єдиний порятунок. Інакше король втратить корону разом з головою. І зараз саме герцог зуміє все пояснити королеві, якщо король його зрозуміє. Але як зробити, щоб він зрозумів?
- Ваша величність. Бастилія пала, - сказав герцог.
Король сидів у ліжку, невдоволений тим, що його рано розбудили. Мабуть, з просоння він погано міркував. Він поморщився і запитав схриплим голосом:
- Це бунт?
Знову він нічого не зрозумів! Ну як йому розтлумачити? І тут герцог де Ліанкур згадав те слово, про яке боявся подумати:
- Ні, ваша величність, ви помилились: це не бунт, це революція….
«Євангеліє від Робесп’єра. Повість про великого французькогореволюціонера» Анатолій Гладилін
Слово, про яке так боявся подумати герцог де Ліанкур, мабуть, чи не вперше пролунало в просторих залах величного дітища «короля Сонця» Людовіка XIV. Це й не дивно, адже серед пишно вбраних барокових стін королівської резиденції у Версалі слово «революція» звучало особливо загрозливо, набувало нового, зловіщого значення…
Насправді, термін revolution спершу застосовувався в алхімії та астрології і, звісно, жодним чином не змушував європейські двори тремтіти в апокаліптичних очікуваннях. У водоворіт наукового обігу даний термін потрапив з обкладинки книги Ніколая Коперника «De mso-ansi-language:EN-US">revilutionibus mso-ansi-language:EN-US">orbium EN-US">coelestium» (Про обертання небесних сфер), яка побачила світ в 1543 році. Згодом, від опису особливостей руху небесних тіл термін «революція» поширився на сферу суспільних відносин, а точніше форм правління. Тепер цей термін переставав бути винятково науковим визначенням і все частіше застосовувався в метафізичному значенні. На цьому етапі свого етимологічного становлення слово «революція» фіксувало в людській свідомості схильність форм правління до циклічного розвитку, коли різні типи державного устрою змінюють один одного з такою незбагненною і незвіданою силою, яка притаманна лише рухові небесних тіл. Завдяки цій, на перший погляд дивній, аналогії даний термін й поширився на іншу систему знань - сферу суспільних відносин. В політичному значенні слово «революція» вперше було застосовано в 1660-тих роках, в ході подій, що увійшли до анналів світової історії під назвою Англійської громадянської війни, яка водночас визначається багатьма як Англійська буржуазна революція - перша буржуазна революція. Це був процес переходу Англії від абсолютної влади монарха до її обмеженого, конституційного варіанту, при якому влада короля обмежувалась парламентом, вводились гарантії громадянських свобод. Англійська буржуазна революція XVII ст. відкрила шлях для розвитку промисловості і сприяла розвиткові капіталістичних відносин в цій країні. Докорінні зміни, які були здійснені в системі влади Англії і якісно вплинули на її економічний розвиток, дають нам змогу вважати, що ці події стали передвісниками нових, білиш потужних і значимих революційних зрушень, які відбулись по інший бік Ла-Маншу через півтора століття. Мова йде про Французьку революцію.
Наприкінці весни 1789 року по всій Франції запалали вогнища народних повстань, спричинених економічною кризою, масовим безробіттям і голодом. Епіцентром повстання став Париж. 13 липня, розлючений відставкою міністра фінансів, захисника третього класу, Жака Неккера, натовп парижан розграбував Арсенал, Будинок Інвалідів і міську мерію. 14 липня повсталий народ захопив Бастилію - символ влади французьких монархів (в якому на той момент утримувалось аж сім в’язнів). Того-таки дня Паризький муніципалітет ухвалив рішення знести ненависну споруду. Ситуація вийшла з-під контролю…
Вже наступного ранку граф де Ліанкур перед заспаним Людовіком XVII охрестить ці події революцією. Він першим все усвідомив і цим увійшов в історію. Король же знову нічого не зрозумів і невдовзі поплатиться за це головою. Та й навіть якби зрозумів - що вже міг вдіяти бідний монарх? Французьке суспільство вибухнуло немов гігантська порохова бочка: її уламки більш ніколи не повернуться на свої місця. Згодом з тих друзок великий Корсиканець «зліпить» нову ємкість і наповнить її вином перемог. Але вина виявиться забагато. Сп’яніла Франція оступиться і знову опиниться під владою монарха. Все, що сталося з нею після «вибуху» й до того моменту, коли її напоїли вином; все, що було між взяттям Бастилії і наполеонівським переворотом 18 брюмера 1799року називається Французькою буржуазною революцією.
***
До середини ХІХ ст. в країнах Західної Європи зароджується нове соціально-економічне вчення - соціалізм. Одним з найсприятливіших середовищ для розвитку нового вчення став Париж. Сотні й тисячі бунтівних натур з усієї Європи прагнули долучитися до пульсуючого життя столиці Франції щоб черпати натхнення в її революційно-насиченому минулому і теперішньому. Восени 1843 року, переїхавши до Парижу, одним з таких радикально налаштованих соціальних бунтівників, став і 25тирічний син єврея-адвоката з Пруссії - молодий, але вже знаний у відповідних колах, публіцист революційно-опозиційних видань, головний редактор «Рейнської газети» Карл Маркс. Основна мета приїзду до Франції - налагодити видавництво радикального журналу на німецькій мові(вийшов тільки перший, подвійний випуск в лютому 1844р.). Іншою ціллю Маркса був сам Париж з його кипучим життям революційних груп. Так, у вересні 1844 року сюди на кілька днів завітав Фрідріх Енгельс і залишився другом та найближчим соратником Маркса на все життя. Разом вони розробили навпротивагу іншим течіям соціалізму нову теорію і практику революційного соціалізму - комунізм (або марксизм).
Ключову роль в своїй теорії Маркс і Енгельс відвели явищу революції, яке, на їхню думку, мало стати основною рушійною силою суспільного прогресу на шляху до побудови соціалізму. Саму революцію вони розглядали через призму класової боротьби як інструмент, за допомогою якого один клас змінює інший: «Усяка революція є соціальна революція, оскільки вона приводить новий клас і дає йому можливість змінювати суспільство за своїм образом і подобою». Клас, що здійснює дану революцію повинен найповніше виражати всі передові прагнення всього народу, бути повним антиподом правлячого класу. Відповідно, всяка революційна боротьба спрямовується проти класу, що правив до того.
Кожній соціальній революції передує певна суспільна потреба, задоволенню якої заважають існуючі порядки. Це створює революційну ситуацію. Значно пізніше цю останню думку Маркса вдало узагальнив Ленін. Він вивів три ознаки , які революційну ситуацію перетворюють власне в саму революцію. Перше, і головне, - це коли «низи не хочуть, а верхи не можуть». Друге - «загострення соціальних протиріч, поглиблення тяжкого становища пригноблюваних класів. І третє - підвищення активності мас як наслідок перших двох причин».
Але повернемося до Маркса з Енгельсом, які не мали достатньо теоретично напрацьованого і викладеного матеріалу з питань соціальної революції, якого у Леніна було вдосталь. У своїх міркуваннях засновники марксизму могли лише покладатися на реальні події недавнього минулого, аналізувати і виводити нові закономірності. Всю логіку Французької революції Маркс і Енгельс старанно списують у власну концепцію соціалізму. Однак, подальше дослідження явища революції ставило перед дослідниками нові й нові питання. Одне з них - проблема особливостей перебігу революційного процесу. Іншими словами, це питання тривалості революції у часі: коли революція почалась і коли закінчилась? Перше зрозуміло. Буржуазна Французька революція розпочалась 13-14 липня 1789 р. Але коли вона закінчилась? Якого числа, якого року?
І тут Маркс пішов цілком логічним шляхом - виокремив події в історії Франції після 13-14 липня 1789 р., які можуть вважатись революційними, і ті, які на його думку є контрреволюційні. В результаті Маркс визначив 27 липня 1794 року датою завершення Французької революції. Саме в цей день відбувся переворот 9 термідора 2-го року Республіки, який і покінчив з якобінським терором. Таким чином революція завершується досягнувши свого апогею - кривавої вакханалії братовбивчої якобінської диктатури. Звісно, цьому передували більш помірковані етапи революційного процесу: «В першій Французькій революції період влади конституціоналістів змінюється пануванням жирондистів. Їх у свою чергу витісняють якобінці. Кожна з цих партій опирається на більш передову. Як тільки партія просунула революцію настільки далеко, що вже не в змозі ні слідувати за нею, ні, тим паче, очолити її - цю партію усуває і відправляє на гільйотину наступний більш сміливий наступник. Таким чином революція рухається по висхідній лінії.»
Тут Маркс дещо лукавив. Пізніші дослідження французьких істориків яскраво засвідчили, що Французька революція не закінчилася падінням режиму якобінців. Після 9 термідора 1794року революція протікала у більш спокійному руслі правління Директорії аж до нового перевороту 18 блюмера 1799 р., коли до влади прийшов Наполеон І. Виходить, що Маркс «вкрав» у революції цілих 5 років. Чому ж теоретик марксизму так завбачливо обійшов своєю увагою період правління Директорії? Відповідь на це питання лежить на поверхні. Ну не міг Маркс, проголошуючи революції «локомотивами історії» погодитися з тим, що дане явище розвивається не тільки по висхідній. Русло, по якому протікає революція, то звужується, змушуючи її рухатися стрімкіше, то розширюється, уповільнюючи течію. Але, незважаючи на таку, дещо упереджену, оцінку Французької революції, Маркс цілком вірно наголошував на поступальності розвиту революційного процесу. Кожний новий етап революції витікає з попереднього, такий взаємозв’язок підтверджує динаміку революційного процесу. До розгляду цього питання Маркс підходив з позиції ідеї циклічності розвитку історії людства. Таке бачення історії, а загалом і навколишнього світу сформувалось в межах філософської системи Маркса і Енгельса - діалектичного матеріалізму. Дана цитата з праці Енгельса «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії» розкриває сутність революційного світобачення теоретиків марксизму: «Велика і основна думка, що світ складається не з готових, закінчених предметів, а являє собою сукупність процесів, в котрій предмети, що здаються незмінними, так само як і зроблені головою мисленнєві їх знімки, поняття, знаходяться в безперервній зміні, то виникають, то знищуються, - ця велика основна думка з часу Гегеля до такої міри увійшла в суспільну свідомість, що заледве хто-небудь стане оспорювати її в чистому вигляді.». А ось іще: «Для діалектичної філософії немає нічого раз і назавжди встановленого, безумовного, святого. На всьому і у всьому бачить вона печать неминучого падіння і ніщо не може встояти перед нею, окрім неперервного процесу виникнення і знищення, нескінченного сходження від нижчого до вищого.» Ось така філософія. Звідси й розуміння соціалістичної революції як безжального інструменту класової боротьби, під смертоносними ударами якого впаде старий світ.
В дні падіння Паризької комуни анархіст Ежен Потьє, автор найвідомішого гімну усіх революціонерів Інтернаціоналу, порівняє революцію з «потоками лави»:
Наш разум - кратер возмущённый,
Потоки лавы мир зальют.
Сбивая прошлого оковы,
Рабы восстанут, а затем
Мир будет изменён в основе…mso-ansi-language:RU">
mso-ansi-language:RU"> І все цеmso-ansi-language:RU"> в ім’яmso-ansi-language:RU"> неперервного революційногоmso-ansi-language:RU"> процесу. Мета - все, але рух - іще більше. Такий основний рецепт революції за Марксом.
RU"> ***
RU"> Три складові марксизму загальновідомі - це класична німеціка філософія, класична англійська політичнаmso-ansi-language:RU"> економіка і французький соціалізм. З філософським підгрунтям питання революції ми розібрались. Не виникає питань і з французькимmso-ansi-language:RU"> соціалізмом, власне перодженнямRU"> революційних рухів і Французькою революцією зокремаRU">. Тож тепер залишається розкрити зміст революції по Марксу у вимірі політичної економіки.
В своїй передмові до «Капіталу» Маркс заявляє, що кінцевою метою твору є «…відкриття економічного закону руху сучасного суспільства». Важливою складовою цього закону є положення про явище накопичення капіталу, тобто перетворення частини добав очної вартості в капітал і використання її для подальшого нарощування обсягів виробництв, а не безпосередньо для персонального збагачення. Таким чином відбувається процес збільшення сумарної долі постійного капіталу, який в результаті осідає в кишенях незначної частини найбільших власників засобів для виробництва. Це в свою чергу призводить до збільшення і поглиблення прірви між мізерною кількістю наділених владою і капіталом людей і рештою простого народу. Накопичення капіталу в поєднанні з механізацією виробничого процесу, що пришвидшує «виштовхування» машиною робітника з цього процесу, створює на одному полюсі суспільства багатство а на іншому бідність. Остання породжує «резервну робочу армію», «відносний надлишок» робочих - той «єдиний, до кінця революційний клас, який здійснить соціалістичну революцію». Пролетаріат - єдиний справді зацікавлений в соціалістичній революції клас, вважав Маркс. Тому, що йому «нічого втрачати крім власних оков». Відповідно, найсприятливіші умови для здійснення такої революції виникають в тих країнах, де найбільша частка пролетаріату по відношенню до решти населення(на сер ХІХ ст. в Європі це Англія, Німеччина і меншою мірою Франція). Але зародженню і консолідації в єдине ціле робочого класу має передувати період накопичення капітал, процес розвитку капіталістичного виробництва. Буржуазно-капіталістичний етап суспільного розвитку з точки зору революційного марксизму може в повній мірі наступити лише після буржуазної революції, яка покінчить з пережитками феодального минулого, а держави кристалізуються у формі демократичних парламентських республік. Дві попередні буржуазні революції (Англійська XVII ст. та Французька XVIIІ ст.) не завершились повною перемогою революційної буржуазії. Революційні зміни не поширились за межі цих двох країн і зрештою були зведені нанівець контрнаступом реакційних монархічних сил. Втім, промисловий переворот ХІХ ст. і, як наслідок, активізація описаних вище економічно-суспільних процесів, засвідчував, що зміни не за горами - Європа стоїть на порозі великих змін. Маркс чудово розумів, що наразі потрібна нова буржуазно-демократична революція загальноєвропейського масштабу, основними здобутками якої стануть парламентаризм, демократичні принципи, плюралізм думок, свобода преси і зібрань та ін. Водночас будь-яка буржуазна революція покликана задовольнити потреби незначної частини суспільства - буржуазії, коли ж вимоги останньої в своїй більшості будуть задоволені, вона неодмінно піде на союз з силами монархії. Таким чином простий народ - робітники і селянство, який теж неодмінно братиме участь і, не виключено, нестиме на собі основний тягар революційних зіткнень, лишиться обділеним, зрадженим. На такому сприятливому ґрунті соціалісти зможуть з меншими перешкодами розпалити багаття нової, вже соціалістичної революції. Варто лише постійно нагадувати народу про соціальну справедливість і провадити організаційну роботу, особливо серед найбільш «легкого на підйом» прошарку - пролетаріату. І історія сама виведе людство до «щасливого майбутнього» під вивіскою «комунізм». Навколо вивіски - портрети Маркса та Енгельса. Багато портретів. І всі люди такі щасливі навколо, як в раю. А в пеклі прокляті буржуї-капіталісти в казанах варяться, сковорідки лижуть, кип’ячою смолою заливаються і ніяк не подавляться…
Ось для чого Марксові була потрібна революція, що розпочалась в досить неочікуваному для нього місці - на Сицилії, 12 січня 1848року. Через кілька місяців Весна народів наступила майже в всіх закутках Західної та Центральної Європи.
Європейські революції 1848-49 років відкривали шлях до здійснення соціалістичної революції. На думку о основоположників марксизму цей шлях полягав процесі переходу від буржуазної революції до поступального розширення демократичних змін, залучення до них народних мас, перш за все пролетаріату, до якого в решті-решт мала перейти влада внаслідок соціалістичної революції. Захоплення влади робітниками - це лише безпосередній початок соціалістичної революції. Насправді, на думку Маркса, вона полягала в здійсненні соціалістичної перебудови суспільства та виробничого процесу, поширенню революції на все нові країни. Так, вперше в історії політичних вчень, було встановлено неперервність революційного процесу. Від буржуазної до соціалістичної революції через перманентну революцію, яка визначає особливості і характер подальшого перебігу соціалістичної революції. Маркс і Енгельс розглядали неперервність революції одночасно в двох вимірах - вертикальному і горизонтальному, як процес переходу її на нові етапи в рамках окремих країн і поширення на все нові й нові країни Європи, перетворення в міжнародну.
***
Марксизм мислився своїми творцями як світове вчення, нова світова релігія. Світове панування - єдиний можливий варіант існування чистого марксизму. Тож, звісно, і марксистська революція має бути лише світовою революцією. Світовий масштаб майбутньої революції, на думку теоретиків марксизму, випливав із сучасного їм капіталістичного устрою. В «Принципах комунізму» Енгельс Відповідаючи на запитання чи може пролетарська революція відбутися в якійсь одній країні, він відповідав запереченням: «Ні. Велика промисловість уже тим, що вона створила світовий ринок, так пов`язала між собою всі народи земної кулі, в особливості цивілізовані народи, що кожний з них залежить від того, що відбувається в іншого. Потім велика промисловість так зрівняла суспільний розвиток у всіх цивілізованих країнах, що всюди буржуазія і пролетаріат стали двома вирішальними класами і боротьба між ними - головню боротьбою нашого часу. Тому комуністична революція буде не тільки національною, але й відбудеться в усіх цивілізованих країнах…В кожній з цих країн вона буде розвиватися швидше чи повільніше, в залежності від того, в якій з цих країн більш розвинута промисловість, більше накопичено багатств і є більш вагомою кількість виробничих сил.» У зв’язку з цим Енгельс висловлював думку, що революція здійсниться повільніше і найважче за в Німеччині, і, навпаки, швидко і легко в Англії. Пролетарська революція також матиме значний вплив на інші країни світу і абсолютно змінить а прискорить їхній попередній хід розвитку. «Вона є всесвітня революція і тому буде мати всесвітню арену», - резюмував він. При цьому, згідно з теоретиками марксизму, необхідно побороти, «зняти», національні форми революції. Міжнаціональний антагонізм має змінитися класовим, який стане спільним для всіх націй і народів.
Характерно також те, що в кожній своїй книжці термін «держава» Маркс з Енгельсом використовували переважно в одиничному числі і підкреслювали, що мова йде про єдину світову державу як вінець людського розвитку, вищу форму організації суспільства. Така світова пролетарська держава повинна вини никнути в якійсь одній країні, де для цього об’єктивно склались найбільш сприятливі умови. А далі, за їхнім задумом, відбудеться щось на зразок цепної реакції нових революційних виступів в сусідніх країнах. Перемога пролетаріату в кожній з них розширюватиме географію світової революції аж доти, поки на цілій планеті не залишиться жодного капіталістичного суспільства. Маркс вважав необхідним розповсюдження своїх ідей на все людство, як на нинішні покоління, так і на прийдешні. При цьому будь-яка альтернатива у вигляді системи капіталізму мала бути безповоротно знищена. Сьогодні деякі дослідники заявляють, що, мовляв, таким чином Маркс хотів запобігти «відтоку» з відомих причин незадоволених комуністичним раєм людських мас до капіталістичних країн. Просто зробити так, щоб тікати було нікуди, не було з чим порівнювати - і все. Але це твердження досить поверхнісне. По-перше, що би там не казали, але Маркс, створюючи свою концепцію соціалізму, керувався цілком благородними прагненнями забезпечити суспільне благо, а не змусити когось кудись тікати і, тим більше, видумувати способи цьому запобігти. По-друге, як було показано вище, світова перемога комуністичного ладу, на думку Маркса, і без того була неминучою в силу особливостей сучасного їм капіталістичного устрою. Більше того, він навіть не задумувався над можливим перебігом світової революції. Головне почати, а там піде як по маслу.
1848 року в Парижі було опубліковано Маніфест компартії. Автори, Карл Маркс і Фрідріх Енгельс, висловлювали думку, що французькі робітники скидаючи уряд в ході Другої французької революції, мали намір скинути і весь буржуазний лад. Одначе, очевидно, що ані економічний ані духовний розвиток суспільства ще не досяг того рівня, за якого була б можлива соціальна перебудова. В Маніфесті, зокрема, зазначено, що: «дійсним результат їх (робітників - авт.) боротьби є не безпосередній успіх, а дедалі ширше об’єднання робітників. Йому сприяють усе зростаючі засоби сполучення, які створює велика промисловість і які встановлюють зв’язок між робітниками різних місцевостей. Лише цей зв’язок і потрібен для того, щоби централізувати багато місцевих вогнищ боротьби, яка має всюди однаковий характер, і злити їх в одну класову боротьбу». Отже, першим кроком в майбутній соціалістичній революції є перетворення пролетаріату в стійку згуртовану одиницю класової боротьби. Надалі робітники мають крок за кроком сконцентрувати в своїх руках капітал, що знаходиться у власності буржуазії, а всі засоби виробництва - в державній власності. Шлях до цього лежить через «деспотичне втручання в право власності і в буржуазні виробничі відносини», тобто насильство. Зі слів того таки Маркса насилля являється «повивальною бабкою всякого старого суспільства, коли воно вагітне іншим, … насилля являється тим знаряддям, яким суспільний рух прокладає собі дорогу і ламає закам’янілі, відмерлі політичні форми…». В «Новій рейнській газеті» від 14 вересня 1848року зустрічаємо інший термін: «енергійна диктатура». Але зміст понять «деспотичне втручання» і «енергійна диктатура» зводиться до насилля одного класу над іншим в теорії і до громадянської війни або терору кліки вождів пролетарської диктатури на практиці. От тільки над практикою Маркс задумувався не завжди і, мабуть, не уявляв чим обернеться його теза про необхідність революційного насильства для тих народів, яким випаде «щастя» будувати світле комуністичне майбутнє за Марксовими рецептами.
Але все це ще в майбутньому.
В середині ж ХІХ ст. коли, на дворі тільки-но відгриміла чергова буржуазна революція, ідея соціалістичної революції, і, тим паче, світової, навіть найбільш радикально-налаштованим діячам соціалістичного руху видавалась романтичною утопією. На той час ідея неперервності революційного процесу лише зароджувалась і не була сформована ні Марксом ні Енгельсом в єдину повноцінну самодостатню теорію. Суспільству ще належало пройти буржуазно-демократичний етап розвитку і ніхто не міг з упевненістю сказати, коли цей етап закінчиться і де розпочнеться новий. Та, все ж, ідея неперервної або перманентної революції була збережена послідовниками Маркса в арсеналі соціалістичного вчення.