Краеведческий час «Он родом из нашей деревни» (к 115-летию со дня рождения Евгения Храпливого)
Краєзнавча година «Він родом із нашого села» (до 115-ї річниці від дня народження Євгена Храпливого)
До 115-ї річниці від дня народження Євгена Храпливого - громадського діяча, агронома і кооператора, ідеолога і практика суспільної агрономії та кооперативного руху в Галичині, завідувач Лисівської бібліотеки Віра Головацька підготувала краєзнавчу годину: «Він родом із нашого села», яку провели у сільському будинку народної творчості. Із повідомленнями про Євгена Храпливого і його родину виступили: науковий дослідник, викладач ВП НУБіП України «Заліщицький аграрний коледж ім. Є.Храпливого» Йосип Децовський, вчитель фізики Василь Грушицький, заступник директора школи Марта Чепига, директор Заліщицької ЦБС Ольга Тракало.
Під час заходу юні читці Наталія Головацька, Юлія Семенчук, Марія Гудь декламували авторські поезії Лесі Храпливої-Щур. Пісні про рідне село, Україну звучали у виконанні Ярослава Николайчука, Надії Мельник, Марії Данилевич, Ольги Мельник, а також Вікторії та Іванки Семенчук, Марійки Томик, Іванки Школової, Тані Чепиги. У заході також взяли участь сільський голова Лисівців Марія Мокрицька, священик УГКЦ о. Михайло Стефанчук, учнівська молодь та громадськість села. Як відзначила у вступному слові бібліотекар Віра Головацька, Євген Храпливий був сином свого часу і свого народу. Він народився 22 червня 1898 року в Лисівцях, де його батько - Василь Храпливий був учителем і управителем народної школи. Мати - Стефанія Ганкевич, походила з давнього шляхетсько-священичого роду. Євген мав трьох братів: Івана-Богдана, який був учителем класичних мов у Коломийській гімназії, Романа - на рік старшого за нього, та Зенона, який після Другої світової війни став професором фізики. У Лисівцях Євген закінчив народну школу в 1908 році. Про його життєвий шлях докладну розповідь зробив дослідник життя, викладач Заліщицького агроколеджу Йосип Децовський.
Після смерті батька мати з синами переїхала до Тернополя, щоб дати змогу їм отримати належну освіту. Тут Євген закінчив з відзнакою шість класів гімназії, що носила ім’я цісаря Франца-Йосифа. На жаль, через Першу світову війну перед окупацією Галичини російською армією, Євген із мамою емігрує до Австрії, де з 1916 року вчився із перервами на агрономічному факультеті Високої Земельної Академії у Відні, диплом інженера-агронома якої одержав аж у лютому 1924 року, бо студії були перервані поверненням до Тернополя і вступом до Української Галицької Армії. Потім був польський полон, повернення до Відня. У 1925 році Євген одружився із гімназійною вчителькою Євгенією Петрик, у них народилася у 1927 році дочка Леся, відома тепер письменниця Леся Храплива-Щур.
Євген Храпливий тривалий час працював і досліджував галузь суспільної агрономії. Великим розчаруванням стала зміна влади в Галичині у 1939 році. Через статтю в «Известиях» під назвою «Стрелка переведена», де Є.Храплиний звинувачувався як «ворог народу», він змушений був виїхати за кордон. У1941 році, після окупації Західної України німцями, Є.Храпливий повертається з родиною до Львова, де керує Хліборобською палатою впродовж трьох років. Водночас він був головою відновленого Товариства «Сільський господар» та викладав у Дублянах у Державному господарському інституті.
Як зазначив у своєму виступі Й.Децовський, черговий другий прихід більшовиків на західноукраїнські землі знову став причиною еміграції Є.Храпливого до Баварії. Тут він розвинув жваву педагогічну діяльність в Українському вільному університеті Мюнхена, де викладав для української інтернованої молоді курс кооперації, брав участь у відновленні «Пласту». Євген Храпливий був співініціатором та учасником першого кооперативного з’їзду українських кооператорів на еміграції, що відбувся 8-9 червня 1946 року в Мюнхені. З жовтня 1947 року він важко захворів на серцеву недугу, але, незважаючи на це, займався підготовкою 50-літнього ювілею «Сільського господаря», який відбувся 23 березня 1949 року в Регенсбурзі.
Євген Храпливий помер 6 травня 1949 року, на 51 році життя, похований у Ерлянгені. За своє життя він написав більше 700 наукових праць, четверта частина яких присвячена кооперації та кооперативному рухові.
Краєзнавча година для багатьох земляків стала приводом для детального ознайомлення із життєписом родини Храпливих, ще однією перегорнутою сторінкою історії краю та його самобутніх постатей.
Година пошанування родини Храпливих у Лисівцях стала заключним акордом двох науково-просвітницьких конференцій, які відбулися у травні у коледжі з участю студентської молоді, молодих кооператорів, зустрічі із громадою Заліщиків біля пам’ятного знака на вулиці, що носить ім’я родини Храпливих.
Оригинал: zal-lib.pp.ua
Скриншот
«Евгений Храпливый долгое время работал и исследовал отрасль общественной агрономии. Большим разочарованием стала смена власти в Галиции в 1939 году. Из-за статьи в «Известиях» под названием «Стрелка переведена», где Е.Храпливый обвинялся как «враг народа», он вынужден был уехать за границу. В 1941 году, после оккупации Западной Украины немцами, Е. Храпливый возвращается с семьей во Львов, где руководит Хлеборобской палатой в течение трех лет. В то же время, он был председателем восстановленного Общества «Сельский хозяин» и преподавал в Дублянах в Государственном хозяйственном институте.»
См. также:
- Леся Храплива: ПИСАНКА Р. Б. МСМLХХІІ // voiks
Леся Євгенівна Храплива - українська письменниця, пластова діячка і педагог на еміграції: співробітниця дитячих та жіночих журналів у США й Канаді, редактор пластового журналу «Готуйсь» у 1953- 1970 роках.
Народилася Леся Храплива 1927 року у Львові, де відвідувала початкову школу й гімназію. Батько письменниці - Євген Храпливий був громадським діячем, визначним дослідником сільського господарства, багато років свого життя присвятив праці в крайовому товаристві «Сільський господар» у Львові.
У 1944 році вісімнадцятирічною дівчиною разом із батьками іммігрувала на Захід. В Німеччині здобула освіту, у США вступила до університету на біологічний факультет. <...>
Леся Храплива-Щур: 1 - КНЯГИНЯ ОЛЬГА, 2 - ЛЕСЯ УКРАЇНКА, 3 - ОЛЬЗІ БАСАРАБОВІЙ, 4 - ЮРЧИК *,
5 - Роман Шухевич , 6 - Симон Петлюра, 7 - Євген Коновалець, 8 - Митрополит Андрей Шептицький
* Прізвище Юрчика - Шухевич. Його батько, генерал Роман Шухевич, що його звали Тарасом Чупринкою, очолював Українську Повстанську Армію, що довгі роки боролася проти загарбників.
- Храпливий Євген Васильович // uk.wikipedia.org Скриншот
Євге́н-Спиридон Васи́льович Храпли́вий [1] (21 травня[1][2] 1898, Лисівці Заліщицького повіту - 6 травня 1949, Ерланген, Баварія, Тризонія) - український громадський діяч, агроном та кооператор, професор УТГІ й УВУ, дійсний член НТШ (з 1935); ідеолог і практик суспільної агрономії в Галичині. Міністр сільського господарства в уряді Українського Державного Правління 1941.
Брат фізика Зіновія Храпливого та батько дитячої письменниці Лесі Храпливої.
Життєпис
Євген Храпливий народився 21 травня 1898 року в Лисівцях Заліщицького повіту Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії (нині село Заліщицького району Тернопільської області України).
Від 1928 року - директор організації хліборобів «Сільський господар». Бувши видатним організатором, спричинився до піднесення галицького села, його молочарства і зокрема станової організації хліборобів «Сільський Господар». Успішно працював над розбудовою сільськогосподарської освіти, зокрема створив «Хліборобський Вишкіл Молоді», заснував Товариство українських агрономів і був першим його головою.
Член Українського технічного товариства. 1930 року обраний до правління товариства.[3]
Меморіальна таблиця на фасаді Аграрного університету в Дублянах
Праці
Праці з питань сільського господарства і кооперації, в тому числі наукові:
«Плекання рогатої худоби в Галичині» (1933),
«Сільське господарство Галицько-Волинських Земель» (1936),
«Господарство Холмщини і Підляшшя» (1944);
популярні:
«Шляхи нашої суспільної агрономії» (1929),
«Як піднести наше хліборобство» (1932),
«Як працювати в „Хліборобському Вишколі Молоді”» (3 видання: 1937, 1940, 1942) та інші.
Храпливий був редактором журналу «Господарсько-кооперативний часопис» (1928-1934), «Українське молочарство» і засновником наукового журналу «Український агрономічний вісник» (1934-1938).
За редакцією Євгена Храпливого почала друкуватися «Сільськогосподарська енциклопедія».
Примітки
1. Доповнення… - С. 787.
2. раніше вказували 21 червня → Барна В., Гавліч І., Головин Б., Пиндус Б. Храпливий Євген Васильович… - С. 562.
3. З життя наших установ // Діло. - 1930. - 28 червня. - № 141 (12507). - С. 5.
Література
• Барна В., Гавліч І., Головин Б., Пиндус Б. Храпливий Євген Васильович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. - Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. - Т. 3 : П - Я. - С. 562-563. - ISBN 978-966-528-279-2.
• Доповнення // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. - Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. - Т. 4 : А - Я (додатковий). - С. 787. - ISBN 978-966-528-318-8.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. - Париж - Нью-Йорк : Молоде життя, 1955-1995.
• Качор А. Євген Храпливий. - Вінніпег, 1980.
Посилання
• Храпливий Євген // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. - Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. - Буенос-Айрес, 1967. - Т. 8, кн. XVI : Літери Уш - Я. - С. 2018. - 1000 екз.
Цю сторінку востаннє відредаговано о 13:31, 13 травня 2020.
- Организация украинских националистов (бандеровское движение) // Википедия uk.wikipedia.org Скриншот Скрин-2
Организа́ция украи́нских национали́стов (ОУН(б), ОУН-Б), или революционная ОУН (ОУН(р), ОУН-Р) (укр. Організація українських націоналістів) - одна из фракций Организации украинских националистов, возникшая в результате раскола в ОУН из-за внутреннего конфликта между возглавляемыми Андреем Мельником консервативными членами этой организации и радикальной молодёжью, которую возглавил Степан Бандера. О появлении в ОУН новой фракции - ОУН-Р - было заявлено 10 февраля 1940 года.[1] В апреле 1941 года движение провозгласило себя «единственно верной» ОУН.
В феврале 1943 года бандеровское движение стало именовать себя «самостійно-державним» (ОУН-СД), однако уже к концу лета 1943 года вернулось к прежнему названию.
В послевоенный период в самой ОУН(б) произошёл раскол, что привело к появлению третьей фракции ОУН - ОУН-З (заграничной).
В настоящее время (с 1992 года) преемником ОУН(б) называет себя Конгресс украинских националистов. <...>
Формирование
13 сентября 1939 года Степан Бандера вышел на свободу из польской тюрьмы и вскоре прибыл во Львов, где встретился с активистами ОУН. Вместе было решено, что он должен добраться до немецкой зоны оккупации и там урегулировать спор, возникший в организации между «старыми» офицерами ЗУНР и «молодыми», которые склонялись к более радикальной политике[7].
В декабре 1939 года в Риме состоялась встреча Бандеры с Мельником. В связи с неопределённым ходом войны, Бандера предложил, чтобы Мельник переехал в нейтральную Швейцарии и оттуда представлял организацию на международном уровне. В то же время появился замысел создать две автономные зарубежные ячейки ОУН, одна - на территории, которые оставались «в орбите» Германии (а следовательно, в оккупированной Польше), а вторая - в Канаде или США. Бандера также надеялся отстранения от руководства Провода ОУН Емельяна Сеника и Ярослава Барановского. Последнего обвиняли в агентурной деятельности против ОУН в пользу Польши, доказательством чего якобы должно было быть сотрудничество его брата Романа с польской полицией. Неприязнь Бандеры к Барановскому дополнительно усиливал тот факт, что он проиграл ему борьбу за симпатии женщины, Анны Чемеринской, к которой он, похоже, имел глубокие чувства[8].
Требования сторонников Бандеры поставили Мельника в неудобное положение. Его выезд в Швейцарию был равнозначен потере влияния на организацию и отречению от власти в пользу локальной, так называемой «немецкой» ячейке. Неудивительно, что он отклонил предложение[9]. В этих обстоятельствах главенствующая группа «молодых» собралась 10 февраля 1940 в Кракове и объявила о создании революционной фракции ОУН, которую сокращённо - от фамилии Бандеры - назвали ОУН-Б[8]
Формальным поводом для создания Революционного провода ОУН стало «неудовлетворительное руководство и отказ от националистических методов работы». Претензии были оформлены в виде «Акта от 10 февраля 1940 года».[1] «Первый список» нового руководства, по информации сторонников Мельника, выглядел таким образом[10]:
1. Бандера Степан. 2. Гасын Олекса. 3. Гербовый Ярослав. 4. Грыцай Дмытро. 5. Габрусевич Иван. 6. Качмар Владимир. 7. Клымышин Микола. 8. Лебедь Микола. 9. Ленкавский Степан. 10. Равлик Иван. 11. Старух Ярослав (укр.)рус. 12. Стахив Владимир. 13. Стецько Ярослав (Карбовыч). 14. Турковский Васыль. 15.Шухевич Роман. <...>
- 21.05.2020 20:07 Как немцы голодомор выдумывали: по следам публикации антисовестской газеты "Дiло"*, издававшейся в польском Львове // t.me/HistoryOFua
- 26.05.2020 19:45 О "пользе" "лечебного голадания" пост. Газета "Дiло" от 20 апреля 1935 года, Львов // t.me/HistoryOFua
- 26.06.2020 08:35 А тот-ли голод назвали голодомором? О голоде на Западной (польской) Украине // t.me/HistoryOFua Скриншот
Агроном, профессор (и по совместительству довольно активный и упоротый украинский националист) Евгений Храпливый в буржуазной и антисоветской газете "Дiло" от 27 апреля 1935 года опубликовал весьма показательную статью "Голод в украинском селе" с красноречивым описанием в общем-то довольно ужасающего положения украинских сел в этой части Польши (в которую в тот период времени входила часть сегодняшних украинских территорий).
Вот, например, процитируем даже:
"Весть о голоде в Яворовщине осветила ужасный факт: наше село голодает. Село, должно было быть поставщиком продуктов... не имеет сегодня ничего для себя: ОНО В СВОЕЙ НУЖДЕ СКАТИЛОСЬ К ГОЛОДУ. ...
Голодает не только Яворивщина. Но таких больших размеров голода уже давно не было на небольшом клочке нашей земли. 24.000 голодающих, в том числе 10.000 детей в одном уезде, - это один ужас, который ... лег тяжелым горем на нашей национальной жизни. Но это только один яркий образец того, что происходит в наших селах вообще. Есть земли, в которых ГОЛОД НЕ ПЕРЕВОДИТСЯ... Такое состояние у нас в большинстве земель.
Городская детвора, тоже бедная, но над ней имеется опека... Достаточно взглянуть на одежду наших крестьян... Чаще всего этого лохмотья ... лучшее, что было в хате.
Есть места, где голод постоянный... Есть такие, где он наблюдается весной. Есть такие, где он через год или раз в 2-3 года...
Что же будет с детворой, которая месяцами не видит хлеба, и единственной пищей является картошка? Можно ли на этом материале строить будущее народа? Уже сегодня распространяются массово болезни на селе, у которых "кровной родней" является голод, а чахотка и тиф - это постоянные гости".<...>