На задвірках Євросоюзу №3. Білорусь: Білоруські квартири, «Мінськ Арена» та приїзд до Литви
6-го серпня був понеділок - моєму товаришу Василю треба було їхати на роботу, ну а я продовжив свою екскурсію сам. Перед вилазкою до міста зробив кілька знімків звичайної білоруської квартири, яку заселили лише у 2011 році.
Зала
1.
Ванна - зверніть уваги на сантехніку . Все як за Радянського Союзу
2.
А це - балконі двері. Жодного пластику - лише дерева. Пам’ятаю у моєї бабусі такі самі «ребра» були на глухій частині двері
3.
Із ноу-хау - ось такі регулятори теплопостачання
4.
Типове подвір’я
5.
Кіоск з продажу фруктів та овочів
6.
Ми сіли у автобус, доїхали до станції метро. У підземці роз’їхалися із Василем. Я хотів подивитися на ще незнайомі місця Мінську та купити сувенірів для родичів та друзів.
Пропаганда тут скрізь
7.
Кажуть, що білоруським ДАІшникам хабарі краще не давати. А якщо дійсно порушив - одразу зізнайтеся, бо інакше більший штраф випишуть.
8.
На купюрі у тисячу рублів зображений художній музей
9.
Спочатку подумав, що це реклама «Білайну», але таким чином запрошують на ярмарок меду
10.
Це - перший поверх ГУМу - «Государственного универсального магазина». Рівень обслуговування - нижче плінтусу. Як і тоді, в ті «щасливі» часи. Праворуч у формі стоїть жінка - «інформація».
11.
На вході до станції метро «Кастрычницкая»
12.
Це вже нова соціальна реклама - минулого року її не бачив
13.
На центральній вулиці міста - проспекті Незалежності є велосипедні доріжки. Одначе самих велосипедистів тут не так вже й багато, особливо у порівнянні з сусіднім Вільнюсом, репортаж з якого буде вже у наступній публікації
14.
Гімназія у центрі. Все строго і нічого зайвого
15.
Неподалік я зайшов до ще одного магазину, де подавалися сувеніри. Але там теж не було келихів з під пива із написом місцевих виробників. Вирішив зайти до ресторану і пояснив ситуацію.
- Вот у нас есть такие бокалы - «Хайникенн» и «Туборг», - запропонувала адміністратор.
Я відмовився від такої щедрості і продовжив пошуки. У ЦУМі теж не було келихів, як і у наступних ресторанах, куди я заходив.
Біля центрального магазину знаходиться пам’ятник. Є ще хлопчик подібний
16.
Час піджимав - за якісь півгодини я зустрічався з Машою. Це дівчина, з якою я познайомився по кауч-серфінґу у Бєлгороді. Вона теж у цей час була у Мінську.
Я знов спустився до підземки. Станція «Акадэмія навук»
17.
З Марією зустрілися біля станції метро «Няміга». Я запропонував їй поїхати до «Мінськ Арени», куди я дзвонив ще зранку, аби записатися на екскурсію.
- Сегодня экскурссий нет, - відповіли мені на тому кінці трубки. Ті самі слова звучали і наступного разу в- вже коли я був у Мінську на зворотному шляху.
Все рівно - вирішили подивитися, хоча б ззовні. Ми пішли на автобус та «зайцями» проїхали кілька зупинок. Маша хотіла платити, але я відмовив. По дорозі заїхали у парк атракціонів - «Дрім Ленд», та він у цей обідній час був закритий
18.
Неподалік від нього є виставковий центр «БелЭкспо»
19.
А ця масивна будівля - Республіканський центр підготовки з легкої атлетики
20.
Нарешті ми опинилися біля «Мінськ - Арени». Подивіться на ці широчезні простори! Здалося, що у місті живе мільйонів із 10
21.
«Мінськ-Арена» складається із спортивно-видовищної арени на 15 тисяч глядачів, ковзанярського стадіону і велодрому
22-23.
Я тут теж знайшов своє місце
24.
Навпроти спортивної споруди йде активне будівництво
25.
Ми з Машкою вирішили повертатися до центру, де поїли у одному із ресторані. Я замовив омлет
26.
Після вечері пошуки келиху з під пива тривали - ми обішли ще з кілька ресторанів. Все марно - ніде не було, ані так, ані за гроші. Настав час їхати на моє вечірньому дизель-поїзді до Вільнюсу. Маша проводила мене до вокзалу. Йшли по взірцю Сталінською архітектури - проспекту Незалежності
27.
Там, де я буду за кілька годин такі символи заборонені. За радянську та нацистську символіку у Литві можна отримати штраф. Потім мої литовські друзі розповідали, що на кордоні розвернули машину з білоруськими номерами через наліпку «серпу та молоту» на кузові
28.
Ми дійшли до вокзалу. Настав час прощатися. У поїзді, який представляв собою звичайний сидячий плацкарт були переважно білоруси. В одному купе їхали три жінки та дівчина. Одна із дам їхала до Литви з польською візою «за покупками». Цю візу відкривають переважно мешканцям прикордонних районів за наявністю здійснення покупки у Польщі (необхідно пред’явити чек у консульстві). На паспортному контролі вона пояснила, що пробуде у Литві 7 днів - їде купувати комп’ютер.
Мене теж особливо не питали.
- К кому едите? - чистою російською спитав прикордонник.
- К друзьям
- Где будете жить?
- В Вильнюсе.
До єдиної литовки у нашому купе причепився її ж співвітчизник - митник. Він старанно шукав контрабанду чи просто зачіпку.
- Наверное хотел, чтобы Вы ему взятку дали, - відмітила одна з пасажирок.
Ззовні стемніло, а у нашому купе точилися розмови. Дівчина років із 18-20 розказувала, що Литва її зовсім не цікавить - вона у той же вечір відлітала з Вільнюсу до Голландії, де жив її друг.
Пасажирка напроти мене їхала на відвідини сестри - теж до столиці Литви. Вона попередила, що треба купити квиток на транспорт, який коштував 2 литовський літи (у водія - 2 літи 50 центів). На той момент 1 літ дорівнював 2 гривні 85 копійок (зараз вже 3 гривні). Виходило, що за 1 поїздку у автобусі чи тролейбусі треба було заплатили 5 гривен 70 копійок.
Мені тут згадалися вираз друга Василя: «У Мінску (назва міста білоруською) усё па-свінску, а ў Менску *назва білоруською) ўсё па-джэнтэльменску, а ў Вільні (Вільнюс білоруською) ўсё цывільна».
Маршрут:
За десять хвилин до 22-ї наш поїзд прибув на перон вокзалу Вільнюсу. Моїх друзів - Сімонаса та Крістіни чомусь не було - хоча перед цим я відправив їм повідомлення. Але вже за пару хвилин я побачив рослого русявого хлопця та милу дівчину. Це були вони. Як було приємно їх побачити знову, після цих 2.5 років, які так швидко промайнули.
Вже з перших хвилин у Вільнюсі я чітко відчував, що закордоном: майже скрізь лунала така незрозуміла литовська мова, а всі дрібні деталі були інакшими, ніж у тій самій Білорусі.
Ми з моїми друзями пішли на стоянку, де вони залишили свою машину. Парочка нещодавно у Вільнюсі. Сімонас та Крістіна з другого міста країни - Каунасі, а до столиці перебралися лише місяць тому у пошуках роботи.
29.
Ми їхали по вечірньому Вільнюсу. Сімас крутив кермо та паралельно розказував про перші враження після переїзду. Спілкувалися англійською, як і у Чехії, де власне разом і навчалися.
- Уявляєш Влад, коли почали шукати житло, то наша хазяйка говорила з нами російською, а у нас у Каунасі її не почуєш. Я її розумію, але майже не розмовляю, - посміхаючись розказав мені мій 23-річний друг.
Сімонас хоче вивчити російську на належному рівні, бо це дуже допоможе по роботі.
Нарешті ми під’їхали до 4-поверхового будинку. Крістіна нагодувала мене, а Сімонас залишив на столі необхідні речі: дрібні гроші, ключі, квитки на проїзд, розклад транспорту, домашню адресу та назви банків, де можна обміняти гроші. О це так організація!
Довго у той вечір не засиджувалися, адже на ранок моїм друзям треба було рано прокидатися на роботі, а мені - пізнавати нову для мене країну та її столицю.
У наступній публікації ми з Вами прогуляємося по Вільнюсу побачимо литовські хмарочоси, центральну вулицю та місця, які звичайні туристи аж ніяк не побачать!
З питань співпраці, реклами чи зауважень
пишіть: bespalov_vlad@i.ua
дзвоніть: +38 098-725-04-69
Я рекомендую: Турагенція «Діон».
Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.
Попередні публікації із цієї поїздки:
«Прибалтійське тріо». №1 Стародавній Чернігів, босий козак та гарячі дівчата
«Прибалтійське тріо». №2 Масштабна розбудова Мінська, друг Василь та борщ по-білоруськи
Матеріали по темі:
Ділюся досвідом: Як за 300 гривень доїхати з Донецька до Вільнюса
Перевірено на собі: Як я відкривав шенгенську візу до Литви
Всі матеріали з Білорусі (включаючи поїздку 2011 року до Бресту, Гродна, Мінська, Вітебська та Гомеля) >>>