На задвірках Євросоюзу №2. Білорусь: Масштабна розбудова Мінська, друг Василь та борщ по-білоруськи
О 6-й ранку неділі 5-го серпня я вже швендявся по залізничному вокзалу Мінська. Пару цікавинок.
У Білорусі діють нові швидкі та комфортні поїзди (міська електричка та регіональні лінії).
1.
Розклад руху залізничного транспорту, наявність квитків та іншу довідкову інфу можна отримати у спеціалізованих терміналах
2.
На другому поверсі вокзалу світло, зелено та просторово
3.
На цьому мій ранковий міні-екскурс по будівлі скінчився. Вирішив годинки до 10-ї не дзвонити моєму другові Василю, в якого я повинен був зупинитися, а самотужки провештатися по місту.
У столиці Білорусі я вже був - якраз рік тому. Більше - читайте у 4 замітках >>>
Здавши свої речі до камери схову, заплативши смішні 1800 рублів (1,8 гривен) я пішов на станцію метро «Плошча Леніна». Саме таку дивну назву має зупинку підземки біля станції «Мінськ - пасажирський».
Біля кас до мене підлетів мужик з перегаром та запропонував купити в нього талон на наземний транспорт. Ось так! Він не просив гроші, а намагався якось виплутатися із ситуації. Пом’ятий квиток я взяв, протягнувши мужику півтори тисячі рублів.
Я сів у поїзд у поїхав у напрямку житлових масивів. Хотів подивитися на нові мікрорайони Мінська, які минулого року бачив лише крадькома - при виїзді із міста.
У столиці Білорусі дві лінії підземки із 28 станціями.
4.
Нарешті мій поїзд приїхав на останню з них - «Каменная горка». Це був типовий спальний район. Поруч було якесь казино, звідки виходили напівсонні чоловіки.
5.
Масштаби будівництва вражають. В Україні таке було за часів СРСР. При чому зверніть увагу - будинки всі різні, а фасади випромінюють яскравими кольорами.
6-9.
Ця багатоповерхівка збудована у 2000 році
10.
На парковках біля будинку акуратно припарковані машини. Більшість з них - це вживані авто із Європи, які масово завозили за низьким митом до Білорусі до приєднання країни до митного союзу з РФ.
11-14.
Вдосталь находившись по мікрорайону я став повертатися до центру. Але вже іншою дорогу - тролейбусом. Саме тут я і прокомпостував куплений зранку талон. З вікна одним за одним пропливали будинки. Помітив навіть ще один «МакДональдз» (перший побачив у центрі минулого року). Лукашенко, якось, назвав цей ресторан «Гадюшником».
Відкривши хвіртку вдалося відзняти цю висотку.
15.
Вийшов я десь у районі із назвою «Няміга» та прогулювався там. Була вже майже 8-ма ранку. Місто вже помили
16.
Білоруська - найбільш близька до української
17.
Реставрація
18.
Вітрина магазину
19.
Настав час сніданку і я вирішив посмакувати їжу у «гадючнику». Замовив собі МакМаффін та колу - жестяк. Ціни у «МакДональдзі» нижче ніж в Україні відсотків на 20-25. Наприклад, кола у нас коштує 10 гривен, а тут (на той момент) - 8.
20.
Щоб перевести на гривні треба поділити на 1 тисячу.
Покінчивши з їжею я продовжив прогулянку. Мені щастило - на небі не було ані хмаринки і було доволі комфортно, навіть вдень. Натомість у Донецьку така спека стояла!
Хтось вирішив внести свої штрихи до пам’ятника.
21.
Ранковий недільний трафік у Мінську. Зверніть увагу на ширину доріг
22.
А таке у Білорусі - рідкість. Закинутих будівель чи їхніх руїн майже не побачиш
23.
Як і минулого року потужна соціальна пропаганда. В Україні такого не вистачає
24-25.
Ще одне будівництво
26.
Подивіться, у якому стані! Як нове!
27.
Такі дрібнички відносили мене у якісь 80-ті у моєму рідному Донецьку
28-29.
Далі я пішов до торговельного центру «Столиця». Перехожий на вулиці на питання українською білоруською розповів куди власне треба йти. На другому поверсі центру я купив цукерки та шоколадки «Любимая Аленка». І зайшов до туалету, вхід до якого був за жетонами, які треба було купити, а потім кинути до турнікету.
30.
У переході я почав питати людей мобілку аби подзвонити. Перший не відреагував. Але другий перехожий із заставкою ВДВ на моніторі відгукнувся. Я набрав Василя та домовився про зустріч.
Ще з попередньої поїздки я пам’ятаю їдальню біля залізничного вокзалу. Туди і зайшов. Зафоткав ціни. Касирка, помітивши це, крикнули, мовляв, а ви у адміністрації дозволу спитали? На це я промовив, типу, один лише кадр. Не став розводити скандал. Мета ж досягнена!
31.
За кілька хвилин я зустрів свого друга - у руках він тримав вентилятор. Ми привіталися та пішли на метро. Хлопець за рік, що ми не бачились, закінчив вуз та зараз працював за державним направленням у бібліотеці (повинен був відпрацювати три роки). Отримував на наші гроші десь 1500 гривен. Він підробляв ще екскурсоводом - закінчив істфак.
Виявилося, що Василь живе на тій самій Кам’яній Гірці! Це був найбільший житловий район Мінська.
32-33.
Разом із новим житлом тут будують і інфраструктуру - садочки, школи
34-35.
Василь знімав 1-кімнатну квартиру разом із своїм знайомим у новому будинку. Платили близько 150 доларів на місяць на двох. Хлопцю дуже допомагають батьки - самі вони живуть у селі. Саме звідти він привозить продукти.
Вдома мій друг нагодував мене макаронами з котлетою та кетчупом «Торчін». Я ж забезпечив солодкий стіл - привіз цукерки «Бурундучок».
На вечір Василь домовився зі своїми колегами по роботі поїхати на Мінське море. Я був лише ЗА! Але перед цим подрімав із годинку - ранішнє прокидання давалося в знаки.
На зазначений час ми зустрілися на вокзалі із дівчатами. На пероні я помітив новенький поїзд - міську електричку.
36.
Одначе на місце відпочинку ми їхали звичайною електричкою
37.
Десь за 20-25 хвилин ми приїхали
38.
Уздовж дороги на пляж стояла ось така розмальована стіна. Взагалі у Білорусі графіті не помітиш - його одразу замальовують
39.
Народі відпочиває - слухає гімн Євро-2012 «Endless summer»
Click to viewЗ таких місцях відпочинку нашим чиновникам та людям можна брати приклад: облаштований пляж, рятувальна станція, наявність буйків спортивний майданчик та чистота
40-43.
Я скупався у Мінському морі - типовому ставку. Водичка була приємна. Пробули ми на пляжі із пару годин: сміялися, жартували та просто лузали насіння.
Назад вже поверталися міською електричкою. Поїзд був вщент забитий. Замість 2 гривен за комфорт заплатили аж 4!
44.
Вийшли ми на станції «Лябяжы». Зверніть увагу - транзитна станція, а тут навіть є навіси. Для порівняння, на залізничному вокзалі немає навісі від сонця та дощу.
45.
Біля зупинки електрички сіли на автобус «МАЗ» та зайцями поїхали додому. «Районы, кварталы, жилые массивы». Я все не продовжував дивуватися розмахам будівництва. Поїздка до Білорусі - то наче машина часу із поверненням у роки молодості наших батьків. Такі панельні багатоповерхівки зводять мабуть лише тут. Ще нещодавно це були пустирі.
46-47.
Це вже більш сучасне
48.
Перед вечерею зайшли до супермаркету, де затарилися. На касах були страшенні черги. Тільки зараз, детальніше звернувши увагу помітив, як багато все таки на ній дітей.
49.
Вдома Василь заварив борщ. За білоруським варіантом чи рецептом його сім’ї, робили його без капусти. Буряк мій друг додавав консервований - банки з ним привіз від батьків.
- Поки не з’їж зі столу не встанеш! - у приказному тоні сказав Василь. Говорив він зі мною білоруською, але я не пам’ятаю, як то правильно звучало. Справжня білоруська гостинність :)
Страву їли як і у нас - з салом та чорним хлібом.
50.
Запивав то все найвідомішим білоруським пивом - «Алiварыя».
51.
Вид з вікна був пречудовий. Особливо після півлітра хмільного напою :D
52.
Спав я на кухні - на висувному кріслі. Все як у радянські часи. У черговій публікації ми побуваємо з Вам на «Мінськ-Арені», завітаємо до місцевого кафе та нарешті приїдемо до Вільнюсу.
Я рекомендую: Турагенція «Діон».
Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.
Попередні публікації із цієї поїздки:
«Прибалтійське тріо». №1 Стародавній Чернігів, босий козак та гарячі дівчата
З питань співпраці, реклами чи зауважень
пишіть: bespalov_vlad@i.ua
дзвоніть: +38 098-725-04-69