На задвірках Євросоюзу №1. Україна: Стародавній Чернігів, босий козак та гарячі дівчата
Скільки я проїхав трошки більше ніж за цю добу:
Другу частину відпустки я провів у трьох країнах Прибалтики, які були для мене новини, відвідавши проїздом знайому вже мені чудову Білорусь.
На відміну від поїздки до Грузії, Вірменії та Туреччини мені довелося витратити час та гроші на шенгенську візу. Як це я робив читайте тут >>>
Старт моєї мандрівки припав на п’ятницю, 3 серпня. О 19-й вечора я одразу після роботи поїхав на вокзал, де сів на нічний поїзд «Донецьк-Київ».
У столиці я довго не затримався. З вокзалу поїхав до знайомої, яка передала мені паспорт із візою (вона забрала його у литовському консульстві у Києві). Метро у суботній ранок було повне білявок.
1.
Перед наступним пунктом - Черніговом, поїв за 25 гривен (комплексний сніданок) у «Пузатій Хаті» на Хрещатику. Це кафе знов стало для нас у диковинку, адже донецька «Пузата Хата» закрилася взимку 2012 року.
Трохи часу витратив на прогулянку нашою столицею. До речі, майже у цей час рік тому я теж був у Києві - їхав до країни Лукашенко.
Естетичні зупинки столиці
2.
Комуністи та церква
3.
На майдані з’явився новий «фонтан»
4-5.
Піднімаюся на Софійську площу з Майдану. Речі нагадують про ту країну, в якій жили мої батьки.
6-7.
Облаштована парковка - є розмітка, назва, контакти фірми та відповідіні знаки. У Донецьку таких я поки не бачив
8.
Закінчивши своє бродіння центром я доїхав до станції метро «Лісова», звідки відправлялися маршрутки до Чернігова. Вартість - 40 гривен
9.
Креативна реклама на околицях Києва
10.
На вулиці у той день була неймовірна спека - мабуть градусів із 35. Автобус збирав пасажирів хвилин з 25. Коли поїхали, то у салоні водій увімкнув вентилятори і вже було не так душно. Здивувало ще те, що по дорозі стоячих не брали!
11.
Наш автобус промайнув птахофабрику
12.
А це вже - частина міста з пивною назвою. «Говори, не говори, краще місто Бровари»
13.
По відомий завдяки пісні групи «Алиса» трасі «Е95» мчали машини наших сусідів на моря.
Білоруси їхали здебільшого на універсалах
14.
А росіяни - на джипах
15.
За якийсь час ми перетнули річку Десну. Тут вже починалося місто «Чорного князя» - Чернігів.
16-17.
У Чернігові я до того був у 2009 році. З того часу тут нічого не змінилося - за містом не особливо доглядають.
Але ні - поставили паркомати. Такі у Донецьку тільки на стоянці біля залізничного вокзалу та у «Донецьк-сіті». Один із мужиків, який обслуговував ці автомати, навіть запропонував показати мені принцип їхньої дії.
18.
У одному із цікавих кафе я поїв. Щільний обід по-домашньому обійшовся у 35 гривен.
19.
Пам’ятник Леніну. В Україні близько 4,5 тисяч назв вулиць та площ названо на честь цієї особи.
20.
Центральна площа 300-тисячного Чернігова носить назву «Красна» (від давньоукраїнського - «красна́», тобто красива).
21.
Чернігів - древнє місто. Колись було на рівні із самим Києвом. Тут багато церков та храмів - це прямо скарбниця староруської (від назви «Київська Русь») архітектури! Раду при нагоді тут побувати та пробути хоча б день варто - всього лише 2 години їзди з Києва. Бачив тут іноземних туристів, до речі.
22-23.
На залізничному вокзалі побачив корисне пояснення. Я то думав, що воно ото усі цифри значать.
24.
Я купив за 70 гривень квиток на електричку до білоруського міста Гомель. Вирішив не втрачати час та походити. На парапеті вокзалу сидів босий козак! Він відреагував на камеру ось так:
25.
Мандрівник попросив пригостити його пляшкою пива. Не дивлячись на це хлопчина був тверезий і цікаво говорив. Зав’язалася бесіда. Це був справжній козак - весь час мандрував. І ось зараз чекав на електричку до Києва.
- Я живу за козацькими правилами. Ми гроші не беремо - цього не можна робити. Приймаємо лише конкретні речі, - пояснив він.
Мандрівник піднімав різні філософські теми. Як наприклад, казав, що людина повинна молитися саме «Богові», а не «Господу».
- «Господин» - це той хто на землі, тобто людина, на яку ти працюєш, - наголошував він.
Я пригостив його пляшкою «Чернігівського». Козак одразу сховав його за пояс. При мені він його не пив.
Козак щойно повернувся із Гомеля. Ночував подорожуючий просто у парку. Білоруські міліціонери спочатку йому казали, що не можна так робити. Але відносилися лояльно - бо гість. Козак врахував це і ховався десь за деревами. Так і пробігла розмова з такою незвичайною людиною.
26.
Електричку вже подали на посадку і я разом із десятками білорусів поспішив зайняти місце у своєму вагоні.
27.
Квитки на вході в поїзд перевіряла сурова білоруська провідниця. Більшість пасажирів були білорусами, які родинами поверталися з моря.
Я знайшов своє місця і вже приготувався до типового споглядання до вікна, а й ні! Поруч зі мною сіли три дівчини. Вони жваво розмовляли - видно було що їдуть на відпочинок. Познайомилися. Так і виявилося - суто дівоча компанія їхала на кар’єр. Звали мене, але я відмовився, адже на мене вже чекали у Мінську.
28.
Ті кільканадцять хвилин пролетіли дуже швидко. Мої супутниці дістали пиво, яке перелили у пляшку з під чаю. Саме цей «чай» ми і пили. На якісь станції вони зійшли і залишився один. Пройшов наш прикордонний кордон, а потім - білоруський.
- Все с морей едите? - питала повна жінка - митник з написом «Мытня» на куртці.
Додам, що для поїздки до Білорусі українцям достатньо мати лише внутрішній паспорт та заповнити міграційну картку, яку видають прямо на кордоні.
Діти, як і я з дівчатами, теж порушували правила проїзду у білоруському поїзді, котрі оголошували під час посадки.
29.
До Гомеля електричка прибула вчасно. Я одразу побіг міняти долари на білоруські рублі на другому поверсі вокзалу Гомеля (він працює здається цілодобово). За рік курс місцевої валюти впав з 7 до 10 тисяч рублів. Коли здаєш долари паспорт не потрібен - вимагають лише під час купівлі. Спустившись підбіг до кас та попросив квиток на нічний поїзд до Мінська. За проїзд 300 кілометрів віддав лише 26 гривен (!). Постіль коштувала додаткових 5 гривен. На стіні провідника розмістили також ціни на додаткові товари.
30.
У одному купе зі мною їхала парочка - студенти, які навчалися у Мінську. Вони здивувалися, що я з України - подарував їм жовто-блакитний браслет.
- Я вот белорусский язык не люблю, а украинский - обожаю, продолжай говорит с нами на украинском! - сказав мені студент.
Поїзд мчав і я потроху почав засипати. Завтра на мене вже чекали нові житлові масиви, друг Василь, Мінське море та борщ по-білоруські. Саме про це я і напишу у наступній замітці!
дзвоніть: +38 098-725-04-69Буду радий за виправлення помилок, адже текст писав без сторонньої вичитки.