Кутя
Макогон, як українська машина часу.
Originally posted by shkulyator at Кутя
Давним-давно, у далекому дитинстві я з нетерпінням чекав Різдва з двох майже меркантильних причин. По-перше це була можливість зайнятись цукерковим рекетом, відомим у народі як колядки, коли сам-двійкою товаришів, вивчивши простеньку колядку в чотири рядки, мало не зриваючи горло за пару годин наколядовували нічогеньку торбу цукерок, а у родичів ще й грошенят могли насипати. А у вечорі, обігрівшись, починалося перебирання харчами, тобто цукерками. З'їдалися у першу чергу чоколадні:) а потім вже всі інші залежно від крутості, найдовше виживали карамельки:) Але завжди перед цукерками я їв кутю, яка і була другою причиною. І навіть не сама кутя, а процес її приготування.
У вечорі кухня перетворювалася на алхімічну лабораторію, де все булькало, шкварчало й парувало, і мама, немов добра чарівниця, серед цього всього готувала щось смачненьке, а я неначе багдадський злодій ждав зручного моменту щоб щось поцупити, не отримавши при цьому ганчіркою поперек спини:) А потім з'являвся батько з макогоном і баняком. Перетирання маку завжди було тільки його парафією і в цьому він був справжнісіньким гуру. Батько завжди сідав на порозі з віранди до хати, затиснувши поміж колін баняка, і засипавши у лиш йому відомій пропорції цукор з маком починав священнодійство. Під шурхіт макогона цукор з маком перетворювались на смачнюще біле молоко, в якому складові гармонійно доповнювали один одного, створюючи неперевершений смак. Я ж тим часом не знав з якої сторони краще підійти, і заглядаючи у баняка, немов сорока в кістку, чекав завершення всього цього дійства, бо на мене чекала нагорода за терпіння. І ось вже все, перетерта остання ложка маку і батько повискрібав всю макову смакоту з баняка. Все, настав мій зоряний час, немов олімпійський факел мені вручають макогон і я немов здоровенного дерев'яного льодяника починаю його облизувати:) Тільки но макове молоко потрапляє на мої смакові рецептори - все, зорі чоколадних зірок меркнуть і перетворюються на попіл:) Цей смак мені мабуть ніколи не набридне, і хоча саме такий він мені зустрічався дуже рідко з тих далеких часів, але тільки згадаю, так одразу в роті смак маку з макогона:)
Пройшло вже багато років з тих благовісних часів, я вже давно виріс, от навіть борода вже сивіти почала:) підростає вже мій син, і хоч він і не проявляє такої палкої любові до маку як я, все одно сьогодні ввечері я прийду додому, і діставши з комори старого, скрученого скотчем баняка візьму до рук все того ж макогона, який пам'ятає мене нижчим за себе, сяду на порозі віранди і хати, та й стану терти мак. Під шурхіт макогона повернусь у ті часи, коли все навкруги було великим, а проблеми вирішувались і вавки загоювались маминими лагідними руками. І з кожним колом макогона буду відмотувати плівку своєї пам'яті назад щоб згадати як колись було затишно в матусі на колінах, і як батько посміхався у вуса, розповідаючи різні кумедні історії. Згадаю сльози бабці, якими вона реагувала на новини, незважаючи гарні вони були чи погані, та й діда сидячого на ослінчику коло хати з незмінним біломором, "гусячими лапками" та насмішкуватим поглядом поверх окулярів. Всіх згадаю, всіх хто пішов від мене в ту далеку далечінь, в яку і я колись піду, як і ми всі. І як би не складалося життя, на Свят-вечір в мене завжди на столі буде стояти тарілка з кутею, для тих хто вже не зі мною, але завжди в моєму серці...