Продовження "Сяйва" виявилося справді сяючим - світлим, добрим і оптимістичним. Попри те, що й там були кров, біль, страждання і різні привиди минулого. Попри зграю "порожніх дияволів", тисячолітніх створінь, які їздять у фургонах дорогами Америки, поляючи на "сяючих" дітей і висмоктуючи з них цей дар.
Денні Торренс вибрався з готелю "Оверлук" (цим закінчилося "Сяйво"), але привиди з дитинства лишилися з ним. Тоді він міцно закрив їх у сейфах в голові, а сяйво глушив алекоголем. Довго. Аж поки Провидіння (чи часточки того , що таки жевріло в ньому) не завели його в містечко, де він знайшов спокій, примирився зі своїм даром і став Доктором Сном - тим, хто приносить заспокоєння важко хворим і допомагає перейти поріг Смерті.
Коли приймаєш себе , стаєш кращим і можеш допомагати іншим. Так Ден врятував дивовижну "сяючу" дівчинку Абру, разом з нею знищив "Вузол Вірних" - напівлюдей-напіввампірів, знайшов родину, знайшов себе, Але взагалі книга, мабуть, не про це. А про те, як справитися зі своїм минулим і знайти в ньому хороше, а погане теж обернути в користь.
Кінгу вдався дуже добрий і світлий роман. Так, він наганяє страху, і ти, як завжди, переживаєш за героїв, але цього разу він зайвий раз ними не жертвує. Обходиться з мінімумом жорстокості і смертей. Поганих нищать, хороші святкують. І це дарує дуже позитивні емоції. А взагалі Кінг на рівні: інтригу круто тримає і в його текстах досі хочеться жити.