Ніч #2
...наступні події я пам'ятаю нечітко - пам'ятаю лише, що ліс оточував нас, але не грізно зовсім, а якось по-дружньому - ніби вітався. Перше чітке, що згадується зараз, це вже як ми були поруч із колоною на вершині гори. Я помітив, що вона дивиться вгору до неба і навколо себе водночас. А ще грайливо так спілкується із зірками на вічні теми, і спостерігає, що ми робити тут будемо.
...вимкнули світло, щоб нічого не заважало спостерігати за безкрайністю небес, і зір щоб нам не затуляло перед істинно чистим світлом. А як же передати скільки тоді вогнів ми побачили... скільки ж світил одразу засяяли своїми далекими і неймовірними пожежами!.. Під таким тиском неможливо просто всидіти і пережити це як явище, що просто собі закінчується. Це було, є і завжди буде. Саме в цій точці я здався на милість небу, бо воно більше за будь-які спроби осягнути цю пульсуючу глибину Всесвіту. У ній в той момент було чути порядок, всепоглинний порядок. Цією силою нас приплющувало до землі, а ми лиш і раді, бо нам ще ніколи не доводилося стояти так близько до такої маси. І тоді, під тим небом нам здалося, що все на своїх місцях, що все саме так як повинно бути - все це існує, ми існуємо і того вже досить.
Вийшовши із цього стану зцепеніння ми пішли в ту сторону, звідки падали Персеїди. Вони запалювалися яскраво жовтими чи червоними кольорами, і на якусь коротку мить розривали небосхил, а той одразу ж заживав як ні в чому не бувало.
Ранок приніс нам Сонце над горизонтом, лиш одне-єдине Сонце, проте наше Сонце - рідне Сонце. Воно свіжим червоним колом з'явилося за синіми хвилястими лініями здорових і сильних горбів, поволі здіймалося над молочиними долинами і дарувало новому дню нові фарби і нове життя. Ліс ожив сотнями голосів, і в ньому жваво почався новий вир подій і зустрічей.
В цьому світанку було не просто світло, а світло радості від буття, воно наповнювало цей шматок простору надією, теплом і любов'ю від одного краю до іншого. А позаяк жодних краєчків не існує, то і речі ці були безмежними.
Роплющувати очі після короткого сну, і бачити таке, це...
фото - Євген Ман