Двері
Мене завжди турбують відкриті двері. Навіть коли в домі купа людей, і цей дім є не що інше як "вдома". Особливо вночі - коли між дошкою та дверною рамою залишається пустий і чорний проміжок - це не може не відволікати та не збивати з пантелику.
Зрештою і вдень, будь-який близький порожній прямокутник дверей становить загрозу, так наче немає жодного захисту між мною і можливою небезпекою. Потрібно їх просто закрити і все. Зрештою ця стурбованість переходить у сни, де після довгих втеч, єдиним способом захиситися від повсталих мерців є двері. І скільки б зомбі не було там назовні, вони нічого не можуть вдіяти, щоб потрапити всередину. Мабуть, психоаналітики запитали б зараз, чи не помирав часом за мого дитинства хтось із рідних, а я відповів би, що так, бабуся загинула коли мені було 4 р., і це потім мене мучило усе дитинство. Темрява, порожні великі ящики, одинокість у закритих приміщеннях...
Кілька років тому, їздили із мамою на бабусину могилу аби впорядкувати її. Позбавилися нахабних бузкових кущів, прибрали сміття, поправили надгробок... і в той же день, щось світле й добре з’явилося близько моїх легень та серця, а внутрішнє чуття підказало, що прийшло воно десь іззовні. Це було дуже несподівано - вперше в житті я відчув щось подібне, так наче вперше у своєму свідомому існуванні відчув її любов і близькість. Можливо саме тоді і з’явився цей захист - закриті двері, непорушне загородження від всеохоплюючого страху. У деяких снах їм можна настільки довіряти, що не зважаючи на страшний зомбі-апокаліпсис ззовні, перед відпочинком не гріх розстелити собі чисту постіль і одягти піжаму.