Ніч #1
Коли ніч і місто стають одним цілим, а денне світло не псує їхнього рандеву, вулиці заливаються матерією, яку продукують оранжові ліхтарі, стоп-сигнали нечастих автомобілів, монотонні трансформатори та зловіщий плющ на стінах. Усі маленькі тіні зливаються в одну суцільну велетенську, і немає їй межі. Жоден кіт не знайде де вона починається і де закінчується. Та й ненавіщо котам вночі шукати щось, окрім як затишного місця для сну.
В цій рівномірності і всепоглинній симетрії ліній, опівнічні прогулянки здаються подорожами крізь свідомість сотень людей, наче в повітрі висять їхні почуття та прожиті за день життя, а тіло твоє плавно огортається ними немовби хвилями.
І без цього вже ніяк - без цих нічних плавань нічним морем міста, вже не буде абсолютно жодного сенсу в такому тісному існуванні один із одним. Бо квартира на квартирі і під квартирою. А там сон на сні, і під сном. І люди там близько-близько одне до одного.
І от ти за віддаленими кордонами міста, воно предстає перед тобою велетенським куполом світла, де ніби в акваріумі плавають сни жителів цієї архітектурної сукупності. Спостерігаєш за цією пульсацією такого великого організму, і сягаєш того, що ніколи так не сумуватимеш за цією акваторією, як тоді коли думаєш про неї за найвіддаленішим кордоном.