"Неадекватним червоним" присвячується
Знаєте, є така гра - «Мафія». Там є дві команди гравців: «червоні» - мирні жителі, та «чорні» - мафія. Завдання в тому, щоб червоні «розкусили» чорних і вигнали їх із міста з найменшими власними втратами. Тоді мирні жителі перемагають. Проте їхнє завдання ускладнюється й виграш міста стає під загрозою, якщо ні з того ні з сього червоні починають грати по-чорному. Таких називають «неадекватними червоними». Дуже вже мені це нагадує деякі грані нашої політичної ситуації.
Треба казати не «спасибо», а «дякую»…
Агов, дорогі новоспечені раптові філологи, невже думаєте, що питання мови наразі реально ключове? Чого вчепилися до російськомовних українців? Невже в колі вашого спілкування немає чудових, розумних, світлих, чесних, патріотів України, які говорять російською? Та певно, що є. Ви ж знаєте їхню суть, знаєте, що вони нормальні й підтримують Україну. Навіщо тоді зациклюватися на формі, на мові їхнього спілкування? Теж мені, причина, щоб образити чудову людину. А тим, кому просто на випадковому російськомовному захотілося злість зігнати, свій типу патріотизм продемонструвати, то ви вибачте, але вам лікуватися треба. Що за дурнуваті переслідування ви вирішили влаштувати? Люди - не вороги один одному. Пани чубляться, а в людей лоби тріщать. Це мудрість не яка-небудь, а народна. Не ведіться ви на ці провокації, зазирайте глибше, судіть по змісту, а не по формі. Не грайте проти себе самого, мета нині одна - очистити Україну від злодіїв і брехунів, зберегти незалежність, суверенність, цілісність, розпочати в ній нове життя. Не будьте неадекватним, тоді мирні жителі швидше переможуть. На Майдані, між іншим, пребагато російськомовних протестувальників. Хе, та левова частка киян - російськомовні!
Так шваброю б і заїхала…
Нещодавній випадок на Майдані, в «гуртожитку» однієї з облюбованих сотень. Знову приїхали з поругою сюди волонтерками. Ранок. Передусім взялися прибирати, бо щось надто захламилася наша сотня за два дні, що нас тут не було. Мені для очистки випала вбиральня. Почала наливати воду в миски, мочити ганчірки… Аж тут починають прокидатися дівчата, яких цього разу чомусь тут виявилося на диво багато. Заходить у вбиральню перша, друга, п’ята й шикуються біля дзеркала… А я стою собі з ганчіркою, чекаю, поки вони звільнять умивальники. Стою п’ять хвилин, стою десять, нарешті питаю:
- Дівчата, а ви ще довго тут плануєте стояти?
- А що? - повертаються до мене свіжовимащені тональним кремом революціонерки.
- Та, просто, я тут поприбирати хотіла…
- Ну, нам ще трошки.
Ок, я вийшла, вирішила почекати, бо прибирати, коли до води не пробитися - немає сенсу. Через 50 хвилин (!) вбиральню звільнила остання напомаджена пані. Знову беру штурмом вбиральню, йду до того жаданого умивальника, як чую через стінку голос:
- Надеюсь, я никого не буду смущать!
Іду дивлюся на володарку цього сопрано, а вона стоїть у куточку біля кабінок у мисці напівроздягнена:
- Ой, ви хочете помитися, то я вийду…
- Нет, я просто хотела лифчик переодеть.
Я все-таки вийшла, бо напевно, якщо людина залізла в миску, то це не просто так. Через півгодини вона звільнила вбиральню. «На третій раз, сподіваюся, пощастить», - думаю собі й проникаю в туалет знов. Остання дівчина тут була й пішла, а от миска як у кутку стояла, так там і стоїть… Чомусь нікому не спало на думку, що воду треба вилити, а миску поставити на місце. Тобто Я в бажанні помити вбиральню повинна годину чекати, поки ВОНИ нафарбуються й «лифчик переоденут»? І якщо вас краль тут так багато нині стало, то вам у голову не приходило, що треба трохи слідкувати за порядком? Для якого ж хрестика ви тут тоді взагалі потрібні? На чергування й патрулювання, як хлопці, ви не ходите, за порядком та їжею не слідкуєте, тоді навіщо ви тут пролежуєте дні та ночі? Щоб сказати потім «Я молодець! Я була на Майдані!». Запхніть такий патріотизм собі… в ліфчик. Я розумію, що від такої концентрації гарних, сміливих та розумних хлопців навколо може голова піти обертом, але ж совість майте! Світле майбутнє з неба не падає. Його треба виборювати, якщо не з коктейлем Молотова, то хоча б із шваброю в руках. (С)
Треба казати не «спасибо», а «дякую»…
Агов, дорогі новоспечені раптові філологи, невже думаєте, що питання мови наразі реально ключове? Чого вчепилися до російськомовних українців? Невже в колі вашого спілкування немає чудових, розумних, світлих, чесних, патріотів України, які говорять російською? Та певно, що є. Ви ж знаєте їхню суть, знаєте, що вони нормальні й підтримують Україну. Навіщо тоді зациклюватися на формі, на мові їхнього спілкування? Теж мені, причина, щоб образити чудову людину. А тим, кому просто на випадковому російськомовному захотілося злість зігнати, свій типу патріотизм продемонструвати, то ви вибачте, але вам лікуватися треба. Що за дурнуваті переслідування ви вирішили влаштувати? Люди - не вороги один одному. Пани чубляться, а в людей лоби тріщать. Це мудрість не яка-небудь, а народна. Не ведіться ви на ці провокації, зазирайте глибше, судіть по змісту, а не по формі. Не грайте проти себе самого, мета нині одна - очистити Україну від злодіїв і брехунів, зберегти незалежність, суверенність, цілісність, розпочати в ній нове життя. Не будьте неадекватним, тоді мирні жителі швидше переможуть. На Майдані, між іншим, пребагато російськомовних протестувальників. Хе, та левова частка киян - російськомовні!
Так шваброю б і заїхала…
Нещодавній випадок на Майдані, в «гуртожитку» однієї з облюбованих сотень. Знову приїхали з поругою сюди волонтерками. Ранок. Передусім взялися прибирати, бо щось надто захламилася наша сотня за два дні, що нас тут не було. Мені для очистки випала вбиральня. Почала наливати воду в миски, мочити ганчірки… Аж тут починають прокидатися дівчата, яких цього разу чомусь тут виявилося на диво багато. Заходить у вбиральню перша, друга, п’ята й шикуються біля дзеркала… А я стою собі з ганчіркою, чекаю, поки вони звільнять умивальники. Стою п’ять хвилин, стою десять, нарешті питаю:
- Дівчата, а ви ще довго тут плануєте стояти?
- А що? - повертаються до мене свіжовимащені тональним кремом революціонерки.
- Та, просто, я тут поприбирати хотіла…
- Ну, нам ще трошки.
Ок, я вийшла, вирішила почекати, бо прибирати, коли до води не пробитися - немає сенсу. Через 50 хвилин (!) вбиральню звільнила остання напомаджена пані. Знову беру штурмом вбиральню, йду до того жаданого умивальника, як чую через стінку голос:
- Надеюсь, я никого не буду смущать!
Іду дивлюся на володарку цього сопрано, а вона стоїть у куточку біля кабінок у мисці напівроздягнена:
- Ой, ви хочете помитися, то я вийду…
- Нет, я просто хотела лифчик переодеть.
Я все-таки вийшла, бо напевно, якщо людина залізла в миску, то це не просто так. Через півгодини вона звільнила вбиральню. «На третій раз, сподіваюся, пощастить», - думаю собі й проникаю в туалет знов. Остання дівчина тут була й пішла, а от миска як у кутку стояла, так там і стоїть… Чомусь нікому не спало на думку, що воду треба вилити, а миску поставити на місце. Тобто Я в бажанні помити вбиральню повинна годину чекати, поки ВОНИ нафарбуються й «лифчик переоденут»? І якщо вас краль тут так багато нині стало, то вам у голову не приходило, що треба трохи слідкувати за порядком? Для якого ж хрестика ви тут тоді взагалі потрібні? На чергування й патрулювання, як хлопці, ви не ходите, за порядком та їжею не слідкуєте, тоді навіщо ви тут пролежуєте дні та ночі? Щоб сказати потім «Я молодець! Я була на Майдані!». Запхніть такий патріотизм собі… в ліфчик. Я розумію, що від такої концентрації гарних, сміливих та розумних хлопців навколо може голова піти обертом, але ж совість майте! Світле майбутнє з неба не падає. Його треба виборювати, якщо не з коктейлем Молотова, то хоча б із шваброю в руках. (С)