Глибока
Невеликий райцентр на південь від Чернівців, Глибока, отримала свою назву зовсім не випадково. Містечко розташувалось у низині, так що невисокі буковинські передгір’я навколо виглядають справжніми горами, на яких туляться хатки передмість та густі ліси.
Традиційно для Буковини, Глибока завжди була багатонаціональною, і зараз досі має пам’ятки одразу декількох культур.
На виїзді на північ - польський слід, а саме палац пана Скибнецького.
Спотворений у радянські часи, нині це дитяче відділення лікарні, але попри відсутність декору і сіру шубу, він все одно неозброєним оком виділяється на тлі решти стандартних коробок-корпусів.
Костьол 1906 року із східчастим фронтоном, іще один подарунок Скибнецьких Глибокій.
Через дорогу від лікарні є і православна церква Святої Покрови, на 2 роки молодша за костел.
От дзвіницю-гараж, здається, побачив уперше.
Центральна площа:
І вона, і найближчі вулички найбільше заповнені старовинною архітектурою. Правда, було тоді в центрі чомусь аж достобіса молоді якогось відверто цигансько-гопницького виду, що і фотографувати зайвий раз не хотілось.
Оригінально виконана музична школа з кутовою вежею, чим схожа на ратушу.
Будинок німецьких колоністів, нині районна бібліотека. Як і школа, збудований в кінці 19 ст.
Від нього пройдемо у парк, де з дерев стирчать куполи ще однієї церкви.
Фотографував так не тільки тому що у золотому листі виглядає красиво, а й бо зблизька церква недороблена.
Сам парк нагадав Прип’ять: тишею, осінню та запустінням.
Звання найгарнішого у Глибокій я б віддав ось цьому садибному будиночку, де нині квартирується краєзнавчий музей. З Міхеєм Емінеску на передньому плані, таким собі альтернативним Шевченком для Буковини.
Музей у вихідний зачинений, але можна було знайти дещо і навколо, як от раритетний трактор Універсал.
Або криницю - витвір мистецтва.
Вокзал з’явився у містечку ще у середині 19 ст. зусиллями австро-угорців. Нині це південна околиця. Окрім пари приміських поїздів, він приймає ще й міжнародний, Київ - Бухарест.
Пару цікавих будівель навколо вокзалу:
Якщо мені у цьому світі щось здаватиметься надміру безглуздим, я всякий раз згадуватиму автовокзал у Глибокій. Жодного автобуса, жодного пасажира! Але там навіть було відчинено, і була працівниця, яка порадила йти «до мосту» - звідти шансів потрапити у Чернівці більше.
Стратегічною точкою для глибочан є перехрестя біля залізничного переїзду, де їх і підбирають час від часу автобуси. Підхоплюють іноді й машини, от і під час мого очікування такий дядько під’їхав. Хотів він гривень на 5 більше, ніж у автобусі, тому згодились не всі, але я, щоб пошвидше звідти злиняти підкинути на пальне добрій людині, розкошелився і рушив з ним на Чернівці.
Традиційно для Буковини, Глибока завжди була багатонаціональною, і зараз досі має пам’ятки одразу декількох культур.
На виїзді на північ - польський слід, а саме палац пана Скибнецького.
Спотворений у радянські часи, нині це дитяче відділення лікарні, але попри відсутність декору і сіру шубу, він все одно неозброєним оком виділяється на тлі решти стандартних коробок-корпусів.
Костьол 1906 року із східчастим фронтоном, іще один подарунок Скибнецьких Глибокій.
Через дорогу від лікарні є і православна церква Святої Покрови, на 2 роки молодша за костел.
От дзвіницю-гараж, здається, побачив уперше.
Центральна площа:
І вона, і найближчі вулички найбільше заповнені старовинною архітектурою. Правда, було тоді в центрі чомусь аж достобіса молоді якогось відверто цигансько-гопницького виду, що і фотографувати зайвий раз не хотілось.
Оригінально виконана музична школа з кутовою вежею, чим схожа на ратушу.
Будинок німецьких колоністів, нині районна бібліотека. Як і школа, збудований в кінці 19 ст.
Від нього пройдемо у парк, де з дерев стирчать куполи ще однієї церкви.
Фотографував так не тільки тому що у золотому листі виглядає красиво, а й бо зблизька церква недороблена.
Сам парк нагадав Прип’ять: тишею, осінню та запустінням.
Звання найгарнішого у Глибокій я б віддав ось цьому садибному будиночку, де нині квартирується краєзнавчий музей. З Міхеєм Емінеску на передньому плані, таким собі альтернативним Шевченком для Буковини.
Музей у вихідний зачинений, але можна було знайти дещо і навколо, як от раритетний трактор Універсал.
Або криницю - витвір мистецтва.
Вокзал з’явився у містечку ще у середині 19 ст. зусиллями австро-угорців. Нині це південна околиця. Окрім пари приміських поїздів, він приймає ще й міжнародний, Київ - Бухарест.
Пару цікавих будівель навколо вокзалу:
Якщо мені у цьому світі щось здаватиметься надміру безглуздим, я всякий раз згадуватиму автовокзал у Глибокій. Жодного автобуса, жодного пасажира! Але там навіть було відчинено, і була працівниця, яка порадила йти «до мосту» - звідти шансів потрапити у Чернівці більше.
Стратегічною точкою для глибочан є перехрестя біля залізничного переїзду, де їх і підбирають час від часу автобуси. Підхоплюють іноді й машини, от і під час мого очікування такий дядько під’їхав. Хотів він гривень на 5 більше, ніж у автобусі, тому згодились не всі, але я, щоб пошвидше звідти злиняти підкинути на пальне добрій людині, розкошелився і рушив з ним на Чернівці.