Сім
У кожного в житті є важливі приємні дати, відсутні в офіційних календарях, пов’язані суто з чимось особистим. Для мене один із таких днів випадає якраз на сьогодні, адже саме цього дня сім років тому я переїхав жити до Вінниці, перед тим евакуювавшись із Криму. І приводів шкодувати про це досі жодного не було. Той рідкісний момент, коли найкраще за масовим сприйняттям місто України дійсно є найкращим. Незважаючи на те, що так і не навчився ладити з його корінними мешканцями, хіба що з такими ж мігрантами, як я сам чи тими, хто випадав з місцевої реальності хоч на кілька років.
1. Публікації під своє свято я роблю далеко не завжди, але тут якраз так співпало, що трохи фоток назбиралося. Восени моя мандрівна активність падає, частково від перенасичення і втоми, частково в останні два роки у зв’язку з сезонним піком однієї популярної ГРВІ. І тут доречно згадати, що за красою і душевним спокоєм не обов’язково їхати до чорта на роги, а ось же воно, все й так поруч.
2. Вранішня імла на ставку за кілька хвилин ходу від дому змушує задуматися, скільки ж я краси пропускаю просто тому, що більше 90% днів у цей час доби сплю без задніх ніг.
3.
4. Качки-примари.
5.
6. Дорога світла.
7. Мафія спить…
8. І прокидається:)
9. На святкуванні дня міста між іншим теж побував, не тільки ж по безлюдних закутках тинятися. Правда, у натовпі нічого знімати не хотілося.
10. Сам не знаю, чому так і не обзавівся жодною із цих чудесних картинок.
11.
12.
13. Місяць у рожевих тонах.
14. Потім настала осінь класична, цього року дуже яскрава і, найголовніше, суха. Хоч я її все одно не люблю. Осінь пахне смертю і втраченими можливостями, обрізає світловий день і готує до ненависної зими.
15. Озеро Гуральня у лісопарку:
16.
17.
18. Типові вінницькі суцільні тумани теж мали місце, на щастя, поки нечасто.
19. Дядьку явно не сподобалося, що тепер він стане зіркою тирнету, ну а кому зараз легко.
20. За такої видимості навіть озеро шириною в сто метрів перетворюється на безкрайнє море.
21.
22. Што?
23. Місточок.
24.
25. Головним недоліком останніх років у місті, як на мене, є надто наполеглива забудова мальовничих куточків. Не київський розмах, та все ж. Тут варто згадати, що найкраще місто у нашому випадку означає лише найкраще з найгірших… так поки варіантів небагато. Мудакуваті виблядки обшматували дубову алею у парку біля психлікарні (навіть не віриться, що рік назад це місце виглядало так). Я би хотів лише, щоб із їх кінцівками зробили те ж саме, невже я багато хочу?..
26. На кінець покажу ще один світанок, спійманий з улюбленого видового майданчика над Бугом (прохід до якого через психушку, госпіталь і кладовище, такий суровий вінницький туризм).
27. Зловити його я намагався недаремно в останні дні літнього часу, коли прокидатися для цього не треба на годину раніше.
28. Показується…
29.
30. Що зручно, зі скелі всього нічого спускатися до води, так і вихід сонця можна зафіксувати двічі з інтервалом у кілька хвилин.
31.
32. Та ж чарівна імла, тільки куди масштабніша, ніж на ставку.
33. Показалося остаточно:
34.
35.
36. За кількість сонячних днів я цій осені дійсно вдячний, принаймні жовтню.
37. Дядько увірвався в кадр випадково, але як вдало.
38. Зима близько.
39.
40. Невдовзі темрява остаточно переможе, а значить, на зміну денним блуканням прийдуть нічні, у пошуках того ж самого світла у кінці тунелю.
41.
1. Публікації під своє свято я роблю далеко не завжди, але тут якраз так співпало, що трохи фоток назбиралося. Восени моя мандрівна активність падає, частково від перенасичення і втоми, частково в останні два роки у зв’язку з сезонним піком однієї популярної ГРВІ. І тут доречно згадати, що за красою і душевним спокоєм не обов’язково їхати до чорта на роги, а ось же воно, все й так поруч.
2. Вранішня імла на ставку за кілька хвилин ходу від дому змушує задуматися, скільки ж я краси пропускаю просто тому, що більше 90% днів у цей час доби сплю без задніх ніг.
3.
4. Качки-примари.
5.
6. Дорога світла.
7. Мафія спить…
8. І прокидається:)
9. На святкуванні дня міста між іншим теж побував, не тільки ж по безлюдних закутках тинятися. Правда, у натовпі нічого знімати не хотілося.
10. Сам не знаю, чому так і не обзавівся жодною із цих чудесних картинок.
11.
12.
13. Місяць у рожевих тонах.
14. Потім настала осінь класична, цього року дуже яскрава і, найголовніше, суха. Хоч я її все одно не люблю. Осінь пахне смертю і втраченими можливостями, обрізає світловий день і готує до ненависної зими.
15. Озеро Гуральня у лісопарку:
16.
17.
18. Типові вінницькі суцільні тумани теж мали місце, на щастя, поки нечасто.
19. Дядьку явно не сподобалося, що тепер він стане зіркою тирнету, ну а кому зараз легко.
20. За такої видимості навіть озеро шириною в сто метрів перетворюється на безкрайнє море.
21.
22. Што?
23. Місточок.
24.
25. Головним недоліком останніх років у місті, як на мене, є надто наполеглива забудова мальовничих куточків. Не київський розмах, та все ж. Тут варто згадати, що найкраще місто у нашому випадку означає лише найкраще з найгірших… так поки варіантів небагато. Мудакуваті виблядки обшматували дубову алею у парку біля психлікарні (навіть не віриться, що рік назад це місце виглядало так). Я би хотів лише, щоб із їх кінцівками зробили те ж саме, невже я багато хочу?..
26. На кінець покажу ще один світанок, спійманий з улюбленого видового майданчика над Бугом (прохід до якого через психушку, госпіталь і кладовище, такий суровий вінницький туризм).
27. Зловити його я намагався недаремно в останні дні літнього часу, коли прокидатися для цього не треба на годину раніше.
28. Показується…
29.
30. Що зручно, зі скелі всього нічого спускатися до води, так і вихід сонця можна зафіксувати двічі з інтервалом у кілька хвилин.
31.
32. Та ж чарівна імла, тільки куди масштабніша, ніж на ставку.
33. Показалося остаточно:
34.
35.
36. За кількість сонячних днів я цій осені дійсно вдячний, принаймні жовтню.
37. Дядько увірвався в кадр випадково, але як вдало.
38. Зима близько.
39.
40. Невдовзі темрява остаточно переможе, а значить, на зміну денним блуканням прийдуть нічні, у пошуках того ж самого світла у кінці тунелю.
41.