Листи до поета (триптих). Тичина

[varto_ua]

І.

Еллади карта, Коцюбинський,
на етажерці лебідь:
оце і вся моя кімната, -
заходьте коли-небудь!

Я привітаю, наче друга.
Ах, я давно Вас жда́ла,
ще як над книжкою поезій
сміялася, ридала.

Мені все сниться: сонце, співи,
і Ви, і день весняний, -
І от я з Вами вже знайома,
поете мій коханий.

Прийдіть сьогодні: в мене вдома
лиш я сама та квіти.
Я цілий вечір буду ждати,
боятись і радіти...

ІІ.

Ви десь, мабуть, не з наших сіл,
або ж... о ні, не смію.
Читала Вас я - і не все,
не все я розумію.

Чи я у полі, чи в лісу -
усе мені здається:
у Вас у книжці неживе,
а тут живе, сміється...

Про Вас недавно хтось писав:
"Поезії окраса".
А все ж таки у Вас не так,
не так, як у Тараса.

Про все в Вас єсть: і за народ,
і за недолю краю.
А як до серця те узять -
даруйте, я не знаю.

ІІІ.

Я комуністка, ходжу в "чужому",
обрізала косу. -
І Вам не соромно співати
в цей час про сонце, про красу?

Пишу до Вас, бо так схотіла.
Скажіть мені:
кому потрібні рахітичні
оті сонети та пісні?

Народу, скажете? голодним? -
Нещасна, жалка ж та рука,
що тріолетами годує
робітника.

Поки прощайте, не здивуйте -
це ж не любовний лист.
А втім скажу: Ви - сила,
і з Вас ще буде комуніст.

Зі збірки "Плуг" (1920)

Цитовано за Павло Тичина