Осяяний осені синіючий сон. Йогансен

[varto_ua]

Осяяний осені
                              синіючий сон
І коні сміються - до бою, до бою.
      Похмуробронзові голови
            Лебедино і гордо
                              Вперед.

На млосних міста раменах
      Заплакала мряка
      І вулиці-жили укрилися гноєм -
                        Текуча повінь.
      О, разом порізали груди
      Червонозоряні леза...
                        Повстали люди -
                                    Жовтень.

Нова гуде марсельєза,
      В океані ревуть сирени,
                        Паровоз бовкне
      В безмежних дикучих полях -
                                    Жовтень!

Орябини тоненькі пальці
      Стулили червонолистий стяг.
                                    Голе
      Дівча не сахається полум'я
      Зоряновечірньої ризи,
      Розкинуло рижі знамена
      До самого глибокосинього низу,
                                    Вперед.
      Осяяний осені
                        Довгий,
      До краю повний п'яного меду
                        - Четвертий
                                  Жовтень!

Уперше опубліковано у збірці "Кроковеє коло" (1923)

Цитовано за "Майк Йогансен. Поезії"
Київ, "Радянський письменник", 1989