Бачити ангелів
Я бачу ангелів. Я їх часто бачу - вони приходять на службу.
Зазвичай із своїми батьками, інколи із дідусями і бабусями.
Вони думають, що вони - люди :)
Насправді на святій службі Божій - всі молитовники - виглядають як ангели.
Ці ангели поводять себе як звичайні люди, наступають один одному на ноги, шепочуться, ставлять свічки навипередки і все таке. Вони таки дуже схожі на людей - але я то знаю, що вони - ангели.
Насправді це рідко видно по нам, дорослим християнам - зате дуже часто видно по дітям.
Бачити святість, бачити живу іскру Духа Святого - нам часто дуже важко.
Тільки ми одне маємо розуміти - якщо ми цю святість не бачимо, не відчуваємо - це лише наші проблеми.
Наша сліпота в цьому - це наша особиста біда, кожного конкретно.
Тому що жива святість - вона була, є і буде серед нас. І ми насправді ходимо по святості, спотикаємось об святість, б'ємось об неї головою - але не помічаємо її...
І це трагедія! Це найбільша трагедія, яку може переживати людина.
"А коли око твоє лихе, то й все тіло буде темне. Отже коли світло, що в тобі,є темрява - то яка ж велика тоді темрява?"
Мт 6. 23,24
На щастя не завжди наше око є темрява - але як же невиправдано часто...
Ставлю два посилання, які спричинили цей пост:
Обыкновенные чудеса
Цитати:
Дети чутче реагируют на духовный мир, чем взрослые - это факт. Моей умненькой крестнице было года полтора, когда она строго спросила маму:
- Почему я больше не вижу ангелов?
- А ты видела? - удивилась моя кума.
- Раньше - да, - вздохнула малышка. - А сейчас что-то перестала…
***
...мальчик боялся причащаться, только что удрал от своей мамы, которая была где-то рядом и очень, ясное дело, огорчалась.
- Ну и чего ты ревешь? - бодро говорила ему моя юная героиня. - Чего ты боишься? Это же Боженька угощает!
Честно говоря, я внутренне поаплодировала не столько ей, сколько ее родителям. Никаких «сладких водичек», «вкусненького» и прочих несуразностей, напрочь отбивающих у детей благоговение к святыне - и четырехлетний человек сознательно участвует в Трапезе Господней.
***
Мне не больно
Тут нічого цитувати - молимось за автора, рб Катерину.
Святість навколо нас, вона насправді повсюди.
Ми є лише не вміємо бачити, нам впадає в око - лише те що близьке нашій натурі.
Щоб бачити святість - треба нам спершу змінити себе самим.
І виробити це бачення, загостривши своє серце і внутрішнє чуття - це головне!
Все інше - другорядне.