Полонинська ватра. Де вже ТІ Карпати?
Вчора в Буковинських Карпатах, в крихітному райцентрі Путила (близько 3 200 жителів) в 47 раз урочисто провели на 28 полонин району вівчарів.
Це все письменники винні, це все вони. Ми Карпати уявляємо не лише з власного досвіду, в нас усіх ще курс укрлітри зі школи. Кобилянська, Федькович, зараз ще й Андрухович чи Прохасько - всі вони разом творили карпатський міф. Таємнича Гуцулія, далека від цивілізації, справжня, обрядова виростає часом в уяві міських жителів до цілого континенту автентичності, захованому за смереками і Черемошем.
Все трішечки не так.
Коней вівчарі прикрашають кілометрами новорічного "дощику".
Гуцульська чічка-наречена (це відтворення весілля родом з Підзахаричів) носить вінок з пластикових квітів.
Ватаг вівчарів підпалює головну святиню полонини, ватру, бензином.
На головному тваринницькому святі району (тільки коней літує на полонинах 300, а овець так взагалі 3 500 голів, корів - понад 2 тисячі голів) була одна жива тварина: ветеринари на платформі провезли перелякану вівцю. Все інше було таксидермічними муляжами. (Лісники, говорять, таки справжні)
Роздача гостям весільного караваю. Роздають чомусь лише голові облдержадміністрації Папієву з дружиною, меру Чернівців тощо.
Хоча мені все одно сподобалось - це ж Путильщина, одні з найефектніших гір наших Карпат.
Великий фотозвіт зі свята з рефлексіями над пластиковими Карпатами