(no subject)
Кониський О. Я. Тарас Шевченко-Грушівський: Хроніка його життя [В дорозі з заслання (серпень 1857 - березіль 1858), стор. 21]
Очевидно, що Піунови добре тямили, що доки не скінчена справа їх чи з оновленням контракту, чи з переходом Піунівни в Харків, доти не треба зовсім цуратися Шевченка, бо харківська справа більш-менш у його в руках. Тим-то Піунов і не висловив виразно своєї думки про Тарасове сватання.
А Тарас кидається всіма сторонами, щоб не вилетіла з рук його надія. Вдається він за допомогою до Дорохової, пильнує, де можна побачитися з Катрусею, і йме віри словам старого Піунова. Одно слово - цілий тиждень ходив він у хмарі надії! Хто знає, чи довго б він не спекався тієї хмари, коли б 7 лютого не прийшла до його відповідь Щербини. Відповідь була вельми корисна задля Піунівни. Шевченко радіє і біжить до Піунових подати добру звістку. Молодої не було в господі, а стара повітала його так, що я, каже він 864, «ледві чи відважуся більш переступити поріг моєї протеже». Але ж!.. Другого дня, скоро Піунівна покликала його, - він пішов до неї.
Піунівна висловила свої умови переходу її на харківську сцену.
Театральна площа в Нижньому Новгороді. Фото XIX ст.
Сподівався Тарас при сій нагоді побалакати і про свою справу, «але стара буркотиха мати й одного ступня не зробила з хати», і мусив він рушити назад з самими лишень препоруками в Харків 865.
Минув ще тиждень. Тарас живе надією і міркує собі, яким чином «побачитися з Піунівною око-на-око і побалакати з нею, заким вона не виїхала в Харків». Піунівна не йде у його з думки ні вдень, ні вночі. Щоночі вона сниться йому. Увечері 16 лютого були в театрі живі картини: Тарас у фойє зустрівся з Піуновим. Старий почав його прохати, щоб запоміг його Катрі що-небудь перечитати на нових живих картинах. Тарас за се обіруч. Другого дня дістає «Фавста», вибирає сцену з Маргаритою, посилає її до Піунівни, а за три години і сам іде до неї... Овва! Піунівна каже, що ту сцену читати чомусь незручно, а мати швидше викликає її до другої хати, і він, побалакавши з півгодини з батьком, пішов, «піймавши облизня»866.
Чув Тарас, як прикро поводяться Піунови з його самолюбством, але ж сила кохання брала гору, аж доки 23 лютого не розв’язався вузлик навіки. Тарас довідався, що Піунівна 867, не діждавшись відповіді з Харкова, поєдналася знов на нижегородській сцені.
Тут вже не можна було йому не обуритися. Але й тут більш за Щепкіна, ніж за себе, обурюється він: «Яких же відносин до Щербини наробила вона мені й Щепкіну? Огидливих! От воно де, моральне злидарство!.. Приятельство набік і чорти в воду. Хто зрушив своє слово, у того і клятьба байдуже», - каже Тарас.
От на сьому і край того сватання. На другий день поет, зустрівши Піунівну, навіть не поклонився їй. «А чи давно я, - пише він у журналі 24 лютого, - сподівався стати з нею в парі? Сподівався, що вона буде мені дружиною, янголом-хранителем, за котрого я був ладен душу свою наложити. Огидливий контраст! Несамостійність - - се чудові ліки проти любощів. У мене мов хто рукою зняв. Я б швидше вибачив їй найжвавіше лицяння, ніж оцю дрібну несамостійність. Вона мене, а головна річ, мого старого друзяку, повернула на таке становище, що вельми не личить. Погань панна Піунова, від ногтя до волосся погань...»
Не жалковав і потім Шевченко, що не побрався з Піунівною. «Що б було з мене, коли б я був побрався з Тетясею ?» - писав він до Щепкіна вже під кінець р. 1858 868.
864 Записки... - С. 168. [ Запис від 7 лют. 1858 р.].
865 Ibidem.
866 Записки... - С. [173. Запис від 16 лют. 1858 р.].
867 Ibidem. - С. 175. [ Запис від 23 лют. 1858 р.].
868 Киев[ская стар[ина]. - 1898. - Кн. II. - С. 208.
Коментар
«...але стара буркотиха-мати й одного ступня не зробила з хати...» - Запис в щоденнику від 8 лютого 1858 р.
Другого дня дістає Фавста... - Із запису від 17 лютого 1858 р.
Попередня Наступна
Очевидно, що Піунови добре тямили, що доки не скінчена справа їх чи з оновленням контракту, чи з переходом Піунівни в Харків, доти не треба зовсім цуратися Шевченка, бо харківська справа більш-менш у його в руках. Тим-то Піунов і не висловив виразно своєї думки про Тарасове сватання.
А Тарас кидається всіма сторонами, щоб не вилетіла з рук його надія. Вдається він за допомогою до Дорохової, пильнує, де можна побачитися з Катрусею, і йме віри словам старого Піунова. Одно слово - цілий тиждень ходив він у хмарі надії! Хто знає, чи довго б він не спекався тієї хмари, коли б 7 лютого не прийшла до його відповідь Щербини. Відповідь була вельми корисна задля Піунівни. Шевченко радіє і біжить до Піунових подати добру звістку. Молодої не було в господі, а стара повітала його так, що я, каже він 864, «ледві чи відважуся більш переступити поріг моєї протеже». Але ж!.. Другого дня, скоро Піунівна покликала його, - він пішов до неї.
Піунівна висловила свої умови переходу її на харківську сцену.
Театральна площа в Нижньому Новгороді. Фото XIX ст.
Сподівався Тарас при сій нагоді побалакати і про свою справу, «але стара буркотиха мати й одного ступня не зробила з хати», і мусив він рушити назад з самими лишень препоруками в Харків 865.
Минув ще тиждень. Тарас живе надією і міркує собі, яким чином «побачитися з Піунівною око-на-око і побалакати з нею, заким вона не виїхала в Харків». Піунівна не йде у його з думки ні вдень, ні вночі. Щоночі вона сниться йому. Увечері 16 лютого були в театрі живі картини: Тарас у фойє зустрівся з Піуновим. Старий почав його прохати, щоб запоміг його Катрі що-небудь перечитати на нових живих картинах. Тарас за се обіруч. Другого дня дістає «Фавста», вибирає сцену з Маргаритою, посилає її до Піунівни, а за три години і сам іде до неї... Овва! Піунівна каже, що ту сцену читати чомусь незручно, а мати швидше викликає її до другої хати, і він, побалакавши з півгодини з батьком, пішов, «піймавши облизня»866.
Чув Тарас, як прикро поводяться Піунови з його самолюбством, але ж сила кохання брала гору, аж доки 23 лютого не розв’язався вузлик навіки. Тарас довідався, що Піунівна 867, не діждавшись відповіді з Харкова, поєдналася знов на нижегородській сцені.
Тут вже не можна було йому не обуритися. Але й тут більш за Щепкіна, ніж за себе, обурюється він: «Яких же відносин до Щербини наробила вона мені й Щепкіну? Огидливих! От воно де, моральне злидарство!.. Приятельство набік і чорти в воду. Хто зрушив своє слово, у того і клятьба байдуже», - каже Тарас.
От на сьому і край того сватання. На другий день поет, зустрівши Піунівну, навіть не поклонився їй. «А чи давно я, - пише він у журналі 24 лютого, - сподівався стати з нею в парі? Сподівався, що вона буде мені дружиною, янголом-хранителем, за котрого я був ладен душу свою наложити. Огидливий контраст! Несамостійність - - се чудові ліки проти любощів. У мене мов хто рукою зняв. Я б швидше вибачив їй найжвавіше лицяння, ніж оцю дрібну несамостійність. Вона мене, а головна річ, мого старого друзяку, повернула на таке становище, що вельми не личить. Погань панна Піунова, від ногтя до волосся погань...»
Не жалковав і потім Шевченко, що не побрався з Піунівною. «Що б було з мене, коли б я був побрався з Тетясею ?» - писав він до Щепкіна вже під кінець р. 1858 868.
864 Записки... - С. 168. [ Запис від 7 лют. 1858 р.].
865 Ibidem.
866 Записки... - С. [173. Запис від 16 лют. 1858 р.].
867 Ibidem. - С. 175. [ Запис від 23 лют. 1858 р.].
868 Киев[ская стар[ина]. - 1898. - Кн. II. - С. 208.
Коментар
«...але стара буркотиха-мати й одного ступня не зробила з хати...» - Запис в щоденнику від 8 лютого 1858 р.
Другого дня дістає Фавста... - Із запису від 17 лютого 1858 р.
Попередня Наступна