Бенкет і банкет
Трапляються слова, літературна форма яких очевидно порушує їхню етимологію. Іноді розбіжності між «правильним» та літературно усталеним варіантом можна легко пояснити фонетичними змінами в українській мові. Часто навіть обидва варіанти зберігаються у словнику. Приклади таких змін: дисиміляція (рицар-лицар), протеза (очі-вічі), метатеза (медвідь-ведмідь), асиміляція (желізний-залізний), субституція (Фома-Тома-Хома), епенетеза (Олександр-[Олександер]), дієреза (волога-вогкий), гаплологія (поліцеймейстер-поліцмейстер), гіперизм ([гурок]-огірок) та ін.
Разом із тим, є випадки, коли достеменно пояснити відступ від етимології якоюсь закономірністю надзвичайно важко. Можна згадати запеклу боротьбу за етимологічно «правильне» написання слова проект, щоб повернути на місце іноземний інтервокальний [j]. Наводяться різного ґатунку аргументи, але норма залишається незмінною, оскільки до літературної мови слово потрапило колись саме у такому вигляді, а не в «правильному». Позамовні підстави суперечок легко перевіряються на інших словах, в яких повернення до етимології також може вважатися помилкою, ба навіть суржиком.
Бенкет чи банкет?
Обидва слова є літературними, обидва можна зустріти у словниках та класичних творах. Очевидно, що етимологічно правильно було б писати банкет з похідними, оскільки запозичене через польську (bankiet) з німецької (Bankett) або французької (banquet) слово сходить до італійської мови (banchetto зменшувальне від banco «лава») [ЕСУМ, Т.1, С.167].
Важко сказати, чому банкет в українській мові повів себе незвичайно і перетворився на бенкет. Без упевненості можна припустити тут свідчення відомого у діалектах Полісся, а також на деяких інших теренах, переходу [а] в [е]: десеть, колодез, єгня, того днє тощо. Можливо, маємо справу з впливом бешкетувати чи колись вживаним бенкартом, або із зіставленням з бесідою, а можливо, банкет асоціювався з чимось приємним, був bene «добрим». Так чи так, особлива поведінка спостерігалася вже у найдавніших староукраїнських пам’ятках, в яких зустрічається бенкет:
Банкет
XVI ст.:
• Знать, же не ездятъ на банъкеты, ани на опилства. (Антиризис. Вільна, 1599).
• О такомъ банкетЂ будте здоровы пане ойче и пани матко (Розмова кінц. XVI ст.).
XVII ст.:
• Пиршество - пиръ, бáнкет, учта. (Лексикон Беринди, 1627)
• Банкεтъ - пиръ пированїε. (Синоніма словенороська, банкетовець «учасник банкету»).
• банкеты збытечныи (Захарія Копистеньский, 1621).
• Богатыи люде.. не могутъ долго на свЂтЂ жити, бо они часто банкетуются. («Ключ разуменія» І. Галятовського, Київ, 1659).
• зостали оучасниками банкету веселного (Ант. Радивіловський, кін. XVII).
• Добре банкетовал Хс Спаситель по такъ военной праци на горЂ Θаворской. («Огородок» Антонія Радивіловського).
• Семомиславь банкетоваль сенаторовь, на банкете (Хроніка Софоновича, 1673)
• Минýт банкеты, піятики. (І. Величковський, 1691).
XVIII ст.
• I при банкέта(х) в пн̃о(в) из(ъ) а(р)матъ стрЂля́ютъ... (Климентій Зіновіїв. Вірші).
• По банкетЂ въ килко день все войско Козацкое... Государь... отпустилъ ласкаве. (Літопис Величка).
банкетъ, банкетовець, банкетовати, банкетоватися, банкетованє, банкетуючий
Бенкет
XVI ст.:
• Ой ты, мужу необачный! Зроби жонЂ бенкетъ смачный: Змажъ ю лоемъ зъ дхлого хорта, Ачей зженешъ з шкуры чорта (Луцьк, 1575. Зробити бенкет кому «провчити кого»).
XVII ст.:
• о велеті, же, мовить, у господара волоського на бенкеті носил верблюда на єдной руці (Львівський літопис).
• завше на свЂтЂ веселятся бенкетуются. («Ключ разуменія» І. Галятовського, Львів, 1665).
XVIII ст.:
• Мазепа... гулялъ и бенкетовалъ. (Літопис Величка).
• Єдиного дне зобравши крол Навходоносоръ бенъкет... ; учинил бенкет достатный (Рукоп. Теслевцева, XVIII ст.).
• А коли ся буду з ними розлучати, буду васъ усЂхъ парафіан на бенкет прохати (XVIII ст.).
• Кгды ся Ірод в ден рожденія своего бенкетовалъ (Семен Решетиловський, 1710).
бенкетъ, бенкетовати, бенкетоватися
Якоїсь закономірності вживання того чи того варіанта не простежується; ані територіальної, ані жанрової. Слід тільки звернути увагу, що з польської мови банкет міг приходити з наголосом на першому складі, як у Беринди, це може пролити світло як на запозичення, так і на незвичну поведінку бенкету. В російській мові банкет вперше з’являється 1675 року.
Таке паралельне існування продовжувалося і в новій літературі XIX-XX ст. Навіть у того самого автора зустрічаємо:
Я гуляю, бенкетую. В неділю і в будень (Шевченко, «Сон»)
В селі банкети загули (Шевченко, «Петрусь»)
Зрозуміло, Грінченко (1905) наводить обидва варіанти, бо зустрічав їх у текстах. Не менш зрозуміло намагання пуристів 1920-х років відкинути банкет зовсім (Голоскевич, Кримський). Позамовні підстави «очищення» мають звичку неждано змінюватися. І от вже лексикографи 1940-х відновили банкет, але при цьому спробували були розвести значення, орієнтуючись на російську мову, з огляду на втрачений раніше українською пир. Калинович (1949) перекладає рос. банкет «банкет», але рос. пир, пиршество «бенкет, учта». Так і проіснували паралельні форми до наших часів, коли маятник позамовних підстав качнувся знову. І хоча вживання варіанта банкет в сучасній літературній мові не вважається помилкою, проте спостерігається значна перевага бенкету (традиційно, особливо у похідних!), що витісняє перший до розряду маловживаних. Особливо не пощастило банкету з тим, що цей варіант сприймається напівосвіченими носіями української мови як суржик.
Разом із тим, є випадки, коли достеменно пояснити відступ від етимології якоюсь закономірністю надзвичайно важко. Можна згадати запеклу боротьбу за етимологічно «правильне» написання слова проект, щоб повернути на місце іноземний інтервокальний [j]. Наводяться різного ґатунку аргументи, але норма залишається незмінною, оскільки до літературної мови слово потрапило колись саме у такому вигляді, а не в «правильному». Позамовні підстави суперечок легко перевіряються на інших словах, в яких повернення до етимології також може вважатися помилкою, ба навіть суржиком.
Бенкет чи банкет?
Обидва слова є літературними, обидва можна зустріти у словниках та класичних творах. Очевидно, що етимологічно правильно було б писати банкет з похідними, оскільки запозичене через польську (bankiet) з німецької (Bankett) або французької (banquet) слово сходить до італійської мови (banchetto зменшувальне від banco «лава») [ЕСУМ, Т.1, С.167].
Важко сказати, чому банкет в українській мові повів себе незвичайно і перетворився на бенкет. Без упевненості можна припустити тут свідчення відомого у діалектах Полісся, а також на деяких інших теренах, переходу [а] в [е]: десеть, колодез, єгня, того днє тощо. Можливо, маємо справу з впливом бешкетувати чи колись вживаним бенкартом, або із зіставленням з бесідою, а можливо, банкет асоціювався з чимось приємним, був bene «добрим». Так чи так, особлива поведінка спостерігалася вже у найдавніших староукраїнських пам’ятках, в яких зустрічається бенкет:
Банкет
XVI ст.:
• Знать, же не ездятъ на банъкеты, ани на опилства. (Антиризис. Вільна, 1599).
• О такомъ банкетЂ будте здоровы пане ойче и пани матко (Розмова кінц. XVI ст.).
XVII ст.:
• Пиршество - пиръ, бáнкет, учта. (Лексикон Беринди, 1627)
• Банкεтъ - пиръ пированїε. (Синоніма словенороська, банкетовець «учасник банкету»).
• банкеты збытечныи (Захарія Копистеньский, 1621).
• Богатыи люде.. не могутъ долго на свЂтЂ жити, бо они часто банкетуются. («Ключ разуменія» І. Галятовського, Київ, 1659).
• зостали оучасниками банкету веселного (Ант. Радивіловський, кін. XVII).
• Добре банкетовал Хс Спаситель по такъ военной праци на горЂ Θаворской. («Огородок» Антонія Радивіловського).
• Семомиславь банкетоваль сенаторовь, на банкете (Хроніка Софоновича, 1673)
• Минýт банкеты, піятики. (І. Величковський, 1691).
XVIII ст.
• I при банкέта(х) в пн̃о(в) из(ъ) а(р)матъ стрЂля́ютъ... (Климентій Зіновіїв. Вірші).
• По банкетЂ въ килко день все войско Козацкое... Государь... отпустилъ ласкаве. (Літопис Величка).
банкетъ, банкетовець, банкетовати, банкетоватися, банкетованє, банкетуючий
Бенкет
XVI ст.:
• Ой ты, мужу необачный! Зроби жонЂ бенкетъ смачный: Змажъ ю лоемъ зъ дхлого хорта, Ачей зженешъ з шкуры чорта (Луцьк, 1575. Зробити бенкет кому «провчити кого»).
XVII ст.:
• о велеті, же, мовить, у господара волоського на бенкеті носил верблюда на єдной руці (Львівський літопис).
• завше на свЂтЂ веселятся бенкетуются. («Ключ разуменія» І. Галятовського, Львів, 1665).
XVIII ст.:
• Мазепа... гулялъ и бенкетовалъ. (Літопис Величка).
• Єдиного дне зобравши крол Навходоносоръ бенъкет... ; учинил бенкет достатный (Рукоп. Теслевцева, XVIII ст.).
• А коли ся буду з ними розлучати, буду васъ усЂхъ парафіан на бенкет прохати (XVIII ст.).
• Кгды ся Ірод в ден рожденія своего бенкетовалъ (Семен Решетиловський, 1710).
бенкетъ, бенкетовати, бенкетоватися
Якоїсь закономірності вживання того чи того варіанта не простежується; ані територіальної, ані жанрової. Слід тільки звернути увагу, що з польської мови банкет міг приходити з наголосом на першому складі, як у Беринди, це може пролити світло як на запозичення, так і на незвичну поведінку бенкету. В російській мові банкет вперше з’являється 1675 року.
Таке паралельне існування продовжувалося і в новій літературі XIX-XX ст. Навіть у того самого автора зустрічаємо:
Я гуляю, бенкетую. В неділю і в будень (Шевченко, «Сон»)
В селі банкети загули (Шевченко, «Петрусь»)
Зрозуміло, Грінченко (1905) наводить обидва варіанти, бо зустрічав їх у текстах. Не менш зрозуміло намагання пуристів 1920-х років відкинути банкет зовсім (Голоскевич, Кримський). Позамовні підстави «очищення» мають звичку неждано змінюватися. І от вже лексикографи 1940-х відновили банкет, але при цьому спробували були розвести значення, орієнтуючись на російську мову, з огляду на втрачений раніше українською пир. Калинович (1949) перекладає рос. банкет «банкет», але рос. пир, пиршество «бенкет, учта». Так і проіснували паралельні форми до наших часів, коли маятник позамовних підстав качнувся знову. І хоча вживання варіанта банкет в сучасній літературній мові не вважається помилкою, проте спостерігається значна перевага бенкету (традиційно, особливо у похідних!), що витісняє перший до розряду маловживаних. Особливо не пощастило банкету з тим, що цей варіант сприймається напівосвіченими носіями української мови як суржик.