Слоні
Підгледів у спільноті by_mova цікаву тему про слонів. Відомий нам зараз як слон (мн. слони, р. в. слона), елефант цілком міг мати іншу форму в сучасній мові.
Походячи з прасл. *slonъ, він мав через ікавізм набути форми слін. Такий варіант на підросійській Україні був найпоширеніший, зафіксований у словниках кінця XIX - першої третини XX ст. (від Уманця-Спілки до Ізюмова). Як приклад, відома назва байки Л. Боровиковського: «Слін, Свиня і звірі».
З другого боку, польський słoń вплинув на пом’якшення кінцевого приголосного. І з XVI-XVII ст. в текстах, переважно західноукраїнських, постійно трапляється слонь (мн. слóні, р. в. слоня). Для прикладу з різних сторіч, Беринда відмінює слóнями, Антоній Радивиловський в перекладі «Римських діянь» має слоня: «Был еден император, который в оборѣ своей мѣл слоня». Слоня подає в словнику О. Партицький. У такій формі слона вивезли навіть на еміґрацію: «Пишуть на еміграції і „Антон“ - не „Антін“, „Симон“ - не „Симін“, „слонь“ - не „слін“, „Дон“ - не „Дін“ тощо».
Проте, схоже, посередній варіант - *слінь з ікавізмом і пом’якшенням водночас - так і не встиг утворитися. А потім у літературній мові ікавізм знедійснився, і зрештою слон прислонився до книжної мови, без ікавізму й кінцевого пом’якшення. Проте ще сто років тому були відкриті й інші можливості.