Льодяні бурульки - сусілі, сусільки
Рік тому вулиці Києва були вкриті льодом, з дахів звисали величезні бурульки, комунальники проспали й почали збивати їх тільки після кількох трагічних випадків. Йшов я тоді по Воровського, де був змушений лавірувати між загрозою падіння льоду з дахів та величезними кучугурами з боку проїжджої частини. Коли ж зайшов у якусь небезпечну зону, на мене почали кричати комунальні працівники, котрі там збивали лід. Одна жіночка щось крикнула про сусілі. Від здивування я зупинився і перепитав, але вона наполягала: «Падають сусільки!» Очевидно, що натрапив на метатезу сосульки, яку фіксували словники XIX ст. (сусілка, сусілька: «З моїх слїз робили ся ледяні сусільки». Уманець, Спілка, 1898; не плутати з заст. сусіль = сусїль «шасть»).
Здавалося, запозичена з тюркських мов бурулька вже давно мала витіснити інші варіанти, зокрема, що мають праслов’янський корінь ссати, бо надто нагадує російську сосульку. Але виявилося, що переховувана по діалектах українська сосулька (сисулька, сусілька), ще якось виживає, складаючи конкуренцію іншим діалектизмам: копель, сопіль.