Nulla dies sine linea. День 3. "Гарпия" - Генри Лайон Олди
Щоби вразило, сильно зачепило-запам*яталося, або навіть змусило співпереживати героям - то ні. Хоча і досить печальні траплялися у героїв долі-історії, і тему війни пом*янули, і про душу людську згадали, але якось розсипчасто, часто - не лише без надмірно, але й без будь-якої емоційності взагалі.
Але цікавий задум і гарно промальований світ, розписана міфологія і легкий стиль. Читалося легко і не шкода витраченого часу.
Шкода, що тему про те, як воно - жити виключно в тут і зараз, без жодного емоційного відгуку до минулого чи майбутнього, автори не розглянули ширше. Із великим задоволенням почитала би більше - як воно, із середини. Як живе суспільство гарпій і на чому взагалі у них тримається єдність спільноти та родинні стосунки. На чому будується довіра та прив*язаність, якщо завтра цих істот сприйматимеш знову виключно розумом. Щодня будується заново? Чи не має можливості навіть виникнути? Коротше, хороший задум і постановка проблеми, але таку тему варто було би копнути глибше, психологічніше.
Ще один плюс - вірші на початку кожної нової частини. Ось на завершення кілька цікавих:
Лихой подарок - бег времен,
Старт - жизнь, и финиш - труп,
Вот за спиною - век знамен,
Вот за спиною - век имен,
Вот прожит век, где я умен,
И начат век, где глуп.
***
Мне судьба говорит: «Не лезь!»,
А я лезу.
И стоит судьба, словно лес
Из железа.
***
Вознаградим поэта за труды,
Пусть купит, бедный, хлеба и воды,
А больше ни гроша ему, мерзавцу -
У горькой жизни сладкие плоды!
***
Вот и день прошел, вот и век, и больше -
Время сбора камней и теней…
Оглянись на нас, безымянный боже,
Оглянись и оставь в тишине.
***
Вал листвы несется вдоль аллеи,
Пахнет небом, холодом и тленьем -
Осень. Встать с молитвой на колени,
И просить не счастья, а продленья…
Але цікавий задум і гарно промальований світ, розписана міфологія і легкий стиль. Читалося легко і не шкода витраченого часу.
Шкода, що тему про те, як воно - жити виключно в тут і зараз, без жодного емоційного відгуку до минулого чи майбутнього, автори не розглянули ширше. Із великим задоволенням почитала би більше - як воно, із середини. Як живе суспільство гарпій і на чому взагалі у них тримається єдність спільноти та родинні стосунки. На чому будується довіра та прив*язаність, якщо завтра цих істот сприйматимеш знову виключно розумом. Щодня будується заново? Чи не має можливості навіть виникнути? Коротше, хороший задум і постановка проблеми, але таку тему варто було би копнути глибше, психологічніше.
Ще один плюс - вірші на початку кожної нової частини. Ось на завершення кілька цікавих:
Лихой подарок - бег времен,
Старт - жизнь, и финиш - труп,
Вот за спиною - век знамен,
Вот за спиною - век имен,
Вот прожит век, где я умен,
И начат век, где глуп.
***
Мне судьба говорит: «Не лезь!»,
А я лезу.
И стоит судьба, словно лес
Из железа.
***
Вознаградим поэта за труды,
Пусть купит, бедный, хлеба и воды,
А больше ни гроша ему, мерзавцу -
У горькой жизни сладкие плоды!
***
Вот и день прошел, вот и век, и больше -
Время сбора камней и теней…
Оглянись на нас, безымянный боже,
Оглянись и оставь в тишине.
***
Вал листвы несется вдоль аллеи,
Пахнет небом, холодом и тленьем -
Осень. Встать с молитвой на колени,
И просить не счастья, а продленья…