Nulla dies sine linea. День 4. Лилия Курпатова-Ким
Прочитала "Побег из Эдена", першу книжку із серії "Максимус Гром".
Книжка мені сподобалася - у предметі я розбираюся недостатньо, щоби науково-фантастичні припущення, характерні для жанру, викликали в мені почуття суперечливості й дисонансу. Я реагувала швидше - "чому б і ні?". Ну добре, я, наприклад, не вірю, що за допомогою запропонованого способу (а раптом, хтось іще лише збирається прочитати?) можна досягнути - ще й настільки значного - збільшення інтелектуального потенціалу. Ну і що? Читати це мені сильно не заважало.
У книжці багато такого, що я люблю - віртуальна реальність, трошки комп*ютерних ігор, розумні (навіть геніальні) герої - що, загалом, не надто полегшує їм життя, не надто моралізаторський натяк на сучасність (Нафтові війни, ага), жодних абсолютно позитивних чи абсолютно негативних персонажів, а ще одне з моїх улюблених: це Будді сниться, що він метелик, чи метелеку сниться, що він - Будда?
Структура дуже хороша, я спочатку зі скепсисом поставилася, думала, авторка не витягне. І справді, на початку були із цим переглядом відеозйомки певні проколи, але потім авторка прописала обґрунтування, так що гаразд. Коли пішла інтрига-плутанина із чи то віщими снами, чи то віщими спогадами, я аж захопилася. Я таке люблю)) Є перегукування із "Матрицею", але це не смертельно.
Із мінусів: навіть із огляду на всю геніальність героїв, підлітки мислять і реагують усе ж не так. Цей момент психологічно недостовірний. Але якби авторка взялася писати психологію ось таких підлітків ось у такому суспільстві - при наявності такого психологічного тиску, книжка би вийшла не для дитячої аудиторії, звісно. А у значно темніших тонах.
Із плюсів: швидкий, динамічний сюжет, досить легкий стиль, досить цілісний побудовано світ. Тим, хто таке любить, рекомендую. Я продовження точно читатиму.
Книжка мені сподобалася - у предметі я розбираюся недостатньо, щоби науково-фантастичні припущення, характерні для жанру, викликали в мені почуття суперечливості й дисонансу. Я реагувала швидше - "чому б і ні?". Ну добре, я, наприклад, не вірю, що за допомогою запропонованого способу (а раптом, хтось іще лише збирається прочитати?) можна досягнути - ще й настільки значного - збільшення інтелектуального потенціалу. Ну і що? Читати це мені сильно не заважало.
У книжці багато такого, що я люблю - віртуальна реальність, трошки комп*ютерних ігор, розумні (навіть геніальні) герої - що, загалом, не надто полегшує їм життя, не надто моралізаторський натяк на сучасність (Нафтові війни, ага), жодних абсолютно позитивних чи абсолютно негативних персонажів, а ще одне з моїх улюблених: це Будді сниться, що він метелик, чи метелеку сниться, що він - Будда?
Структура дуже хороша, я спочатку зі скепсисом поставилася, думала, авторка не витягне. І справді, на початку були із цим переглядом відеозйомки певні проколи, але потім авторка прописала обґрунтування, так що гаразд. Коли пішла інтрига-плутанина із чи то віщими снами, чи то віщими спогадами, я аж захопилася. Я таке люблю)) Є перегукування із "Матрицею", але це не смертельно.
Із мінусів: навіть із огляду на всю геніальність героїв, підлітки мислять і реагують усе ж не так. Цей момент психологічно недостовірний. Але якби авторка взялася писати психологію ось таких підлітків ось у такому суспільстві - при наявності такого психологічного тиску, книжка би вийшла не для дитячої аудиторії, звісно. А у значно темніших тонах.
Із плюсів: швидкий, динамічний сюжет, досить легкий стиль, досить цілісний побудовано світ. Тим, хто таке любить, рекомендую. Я продовження точно читатиму.