Nulla dies sine linea. День другий. Анна Кареніна від Джо Райта

Jan 10, 2013 00:07

Вчора лише дивувалися із wanda_nova із яким тонким відчуттям міри та смаком зроблено це кіно, нічого внадміру (драми в тому числі) - аж не по-американськи) І маєш тобі - дивлюся, а країна в афіші стоїть - Великобританія.

Фільм мені загалом сподобався, зокрема - зовсім таким постмодерністичним ламанням ілюзії справдешності того, що відбувається на екрані. Режисер щоразу нагадує - вистава це, вистава.
Візуальний ряд - неймовірно прекрасний, символізм - на високому рівні. Дрібні деталі та натяки, втілені у декораціях, костюмах, піснях, що звучать фоном до картинки, а також діалогах - все це можна довго смакувати. Чесно - от передивитися би, точно знайшлося би ще багато непомічених смаколиків такого плану.
Більше того - все це складається у мозаїку - картину одного цілого твору, обіграється знову, а потім іще - далі у фільмі. І не лише образ темних коліс потяга - і образ поля-у-квітах, образ білої кобили Фру-Фру - ви помітили, іграшка для сина? А звинувачення Анни - "вбивця, вбивця"? Спочатку у першій любовній сцені, тоді Вронскій заганяє-доводить до нещастя - застрілює другу по важливості для нього істоту. і наприкінці, звісно. Деталі з*являються, резонують, обігруються на різних рівнях, і спостерігати за цим - суцільне задоволення. Але не шукайте тут Анни Кареніної Льва Толстого.
Режисер не погрішив проти сюжету, але сюжет тут відіграє далеко не найпершу роль. Складається враження, що єдина жива людина у цій фантасмагорії - сама Анна. Решта акторів зіграли свої ролі блискуче, але образи, які вони втілювали - радше умовні символи, ніж живі люди. Так само, як сцена позначає то один будинок, то інший, як довгий і підкреслений поцілунок, яким Вронський таврує руку Анни, позначає початок дійства, як кількома короткими діалогами та рухами й звукам позначається бал, театр, перегони, світський раут - так само актори умовно позначають образ Сухого Чоловіка-Чиновника, образ Сина, образ Коханця і т.д.
Вронський вийшов невиразний, бо як інакше? Звісно, він не спокусив Анну. Він всього лише позначив образ спокуси, з яким/проти якого вона грала-жила, як Джулія Лемберт із хустинкою в "Театрі" Моема.
Можливо, режисер справді хотів показати Анну єдиною живою лялькою в театрі дерев*яних іграшок. А може, це символ того, як усі ми сприймаємо себе єдино-живими людьми і не вміємо бачити живими оточуючих. А може, я знову ускладнюю, шукаючи в темній кімнаті чорну кішку, якої там нема.

P.S. я спізнилася на 5 хвилин. Але це технічна деталь) оскільки наступний день для мене настане виключно тоді, коли прокинуся зранку)

фільм, відгук, Анна Кареніна

Previous post Next post
Up