Вертепи)
Сьогодні у мене день вертепів) Почалося усе з електрички, де нам показали маленьку виставу, виголосили віршовані побажання і далі за текстом. А тоді, вже у Львові, коло музею ідей, вертепи йшли ну просто один за одним. Позаду сцени було щось на зразок корчми. Вся підлога устелена сіном, посередині - дідух у людський зріст (чимось схожий на Діда Мороза))), коло нього - така цікава вертепівська не те коза, не те корова. Ох, який жаль, який жаль, що при собі у мене не було фотоапарату!!! На шинквасі стояв качур. Я спочатку думала - муляж, чи що, а він справжнісінький! І так класно дзьобиком за пальці пощипує! Голова - зелена, на голові - чубчик, а сам такий вже красень, такий вже красень, що ох. І гладити можна)
Тепер знову про вертепи: їх було багато, і всі різні. Це музичні і не лише музичні організації, клуби, дитячі товариства поприводили своїх вихованців. Усі у костюмах, співали, віншували, сценки показували. Ух!
Особливо сподобалось:
Віншую, віншую, я у вас пампушки чую!
Як дасте хоч з п*ять - буду вам зять!
Такого я раніше не чула) І стільки зірок та янгеликів, до речі, теж раніше не бачила...
Гарно.
Тепер - що я там робила.
Я там ніби виступала. Два віршики читала. На сцені. У мікрофон. Хвилювалася не те, щоб дико, але досить відчутно. І ще мені мій виступ страшенно не сподобався. Поміж веселих вертепів я, зі своєю дещо... ммм... тужливою поетичною хвилинкою не дуже вписувалася.
Сходжу зі сцени, організатори говорять: молодець! Все було супер, а ще твій плащик дуже гарно зі сцени дивився!
Дякую, - кажу. - Він у мене такий.
Вже охарактеризувала про себе виступ як "п*ять хвилин сорому - і вільна", аж тут підходить до мене пан із харківського літературного музею і просить ще раз прочитати останній вірш на диктофон, бо йому сподобалось...!
У диктофон читала вперше. Ну, що сказати? Мені було дуже приємно)))
Офіційно заношу сьогоднішній день у скарбничку приємних спогадів. І спробую потім дістати десь фотографії).