ода сонцю
коли світить сонце хочеться жити..не розумію, чому так, але його енергія підіймає очі,голову і на ноги...
хочеться,щоб вже висох сніг на каналах і бігати ранком...обожнюю ранковий час...це так чудово підійматись ще до сходу сонця, або разом із ним...
***
я продовжую розмовляти із собою скрізь...внутрішній діалог спиняється лише у медитації...
переглядала вчора старі альбоми...це прекрасно...забираю свої слова назад про те, що фото - це дурна документація минулого...концептуально залишаюсь при старій думці, що немає сенсу фіксувати минуле, адже воно минуле. але з іншого боку в цих фотографіях стільки емоцій, сміху, умілєній...і це прекрасно!
не втомлююсь кланятись своїй сім"ї - вони НАД, важко уявити, як я створю сім"ю такого ж калібру...
ну, і так...дякую, весно, за романтіку, побачення і все таке...але чомусь затворнічество перемегає, і прокидатись в ліжку хочеться самій, і бути наодинці більше, ніж з мужчінкамі...і життя дивне.але цікаве....
***
але як не крути сонце диктує неймовірний настрій весни!