Справжня легенда про Ноа, всесвітній потоп і ковчег спасіння. ч.3/4
Потоп
Насправді ж Ноа не збирався чекати на їх повернення, а розраховував таким чином здихатися товариства нав'язливих послідовників, котрі були йому вже не потрібні, аби ті не стали зайвими ротами в нелегкій справі майбутнього виживання.
Як і більшість релігійних лідерів, котрі мали жагу до жінок, він був багатожонцем, але відбирав собі в дружини лише слухняних сірих мишок, котрі здатні були народжувати йому дітей.
Він лишив поряд лише трьох старших синів, кожен з них узяв собі по дружині, а сам Ноа вибрав трьох найкращих вагітних дружин, та трьох "запасних".
Разом вони почали останні приготування до майбутньої катастрофи.
Завчасно він отруїв усі дерева, що лишилися в священому лісі, окрім тих, котрі росли безпосередньо навколо ковчегу. Загрузивши в нього худобу, всю що не планувати брати вони вбили, перерізавши горлянки, і заготували в'ялене м'ясо. Збори були закінчені, всі чекали знаку...
Засихаючи дерева перестали випаровувати стовб вологи, що мав одне з ключових значеннь у підримці балансу вологи та утворенні хмарного покрову планети, тому, в останній день світу, визирнуло Сонце, якого людство не бачило понад тисячу років. А на весь небосхил навколо планети, по самісінькому екватору, запалала своїми яскравими кольорами гігантська Веселка.
Вона повинна була стати знаком для всіх фанатичних послідовників Ноа і вони одночасно вийшли на вулиці та площі міст зі своїми страшними пророцтвами.
У цей час Ноа підпалив ліс...
Люди спочатку не повірили фанатикам, та скоро небо посіріло, а потім і почорніло. Температура зростала, потоки води зі снігових гір ставали все повноводніші та набирали шалену силу й міць. "Пророків" хапали й допитували з усією швидкістю та пристрастю, тому скоро стало відомо про все що вони накоїли на чолі зі своїм лідером. Загін спецпризначенців, котий відправили для арешту Ноа не зміг дістатися до нього через сильне полум'я та дим, що оточували, приховували та захищали ковчег. Вони могли лише спостерігати як їх світ гине...
А гинув він надзвичайно стрімко й епічно.
Небо стало чорним, його постійно й повсюди прорізали спалахи величезних блискавок.
Піднявся шалений вітер, несамовито ревучі потоки води з крижаних гір, що танули, зносили все на своєму шляху.
Долини швидко заповнювалися водою і скоро по нім вже проносилися гігантські, небачені хвилі, що іноді перетворювалися на справжні цунамі.
Планета билася в страшній смертельній агонії.
Світ знову гинув...
Ноа та його рідня того всього не бачили. Вони щільно законопатили всі отвори ковчегу і сиділи в непевному очікуванні. Скоро вони почули віддалений, пиглушений, рев води. Він все зростав і зростав вселяючи тревогу в їх серця, що поступово переростала в жах.
І хоча вони були попереджені, проте перший удар хвилі об дерево корабля став для них несподіванкою. Він прозвучав наче звук цвяха, що вбивають у кришку труни. За ним ще один, і ще, і ще...
Удари ставали все частішими, голоснішими, потужнішими, а їх страх переріс у паніку.
Невдовзі дно зрадницьки втратило свою монументальну міць і заговдалося під ногами.
Жінки кричали.
Сини Ноа обгадилися та дивилися на нього благально-перелякано-засуджуючими очима з застиглим у них німим питанням.
У цей момент вони стали йому такі ж огидні як і все інше людство, що гинуло в цей час у страшній катастрофі назовні.
Він сплюнув і пішов перевірити як почувають себе тваини, добре хоч тих він здогадався приспати снодійним перед тим, як все почалося.
"Краще б і цих приспав" - зло подумав Ноа, залишаючи перелякану рідню...
Втім скоро стало зрозуміло що приспати їх таки доведеться. Старші сини жили у стані гроггі від заспокійливого, а всі інші постійно спали і Ноа переймався чи не забагато дає бідолахам снодійного.
Їм пощастило і корабель уникнув фатального зіткнення, проте декілька разів він таки здригався від дуже потужних ударів.
За тиждень страшенна качка почала вгамовуватись, а ще за тиждень води майже заспокоїлись.
Але це "майже" не давало жодного уявлення про те, ЩО їм доводилося зносити. Всіх постійно нудило, їм довелося покинути заригане приміщення та перебратися в інше. Їсти в таких умовах було просто неможливо. Вони вкрай виснажилися та знесилили.
Цілими днями всі лежали долі й постійно стогнали.
Бідолахи таак остогидли Ною, що він намагався якнайрідше до них приходити й навідувався лише щоб зробити їм уколи глюкози та заспокійливого, аби ті не померли від виснаження та не зійшли з розуму від шоку.
Назовні не вчухаючи лив шалений дощ...
Насправді ж Ноа не збирався чекати на їх повернення, а розраховував таким чином здихатися товариства нав'язливих послідовників, котрі були йому вже не потрібні, аби ті не стали зайвими ротами в нелегкій справі майбутнього виживання.
Як і більшість релігійних лідерів, котрі мали жагу до жінок, він був багатожонцем, але відбирав собі в дружини лише слухняних сірих мишок, котрі здатні були народжувати йому дітей.
Він лишив поряд лише трьох старших синів, кожен з них узяв собі по дружині, а сам Ноа вибрав трьох найкращих вагітних дружин, та трьох "запасних".
Разом вони почали останні приготування до майбутньої катастрофи.
Завчасно він отруїв усі дерева, що лишилися в священому лісі, окрім тих, котрі росли безпосередньо навколо ковчегу. Загрузивши в нього худобу, всю що не планувати брати вони вбили, перерізавши горлянки, і заготували в'ялене м'ясо. Збори були закінчені, всі чекали знаку...
Засихаючи дерева перестали випаровувати стовб вологи, що мав одне з ключових значеннь у підримці балансу вологи та утворенні хмарного покрову планети, тому, в останній день світу, визирнуло Сонце, якого людство не бачило понад тисячу років. А на весь небосхил навколо планети, по самісінькому екватору, запалала своїми яскравими кольорами гігантська Веселка.
Вона повинна була стати знаком для всіх фанатичних послідовників Ноа і вони одночасно вийшли на вулиці та площі міст зі своїми страшними пророцтвами.
У цей час Ноа підпалив ліс...
Люди спочатку не повірили фанатикам, та скоро небо посіріло, а потім і почорніло. Температура зростала, потоки води зі снігових гір ставали все повноводніші та набирали шалену силу й міць. "Пророків" хапали й допитували з усією швидкістю та пристрастю, тому скоро стало відомо про все що вони накоїли на чолі зі своїм лідером. Загін спецпризначенців, котий відправили для арешту Ноа не зміг дістатися до нього через сильне полум'я та дим, що оточували, приховували та захищали ковчег. Вони могли лише спостерігати як їх світ гине...
А гинув він надзвичайно стрімко й епічно.
Небо стало чорним, його постійно й повсюди прорізали спалахи величезних блискавок.
Піднявся шалений вітер, несамовито ревучі потоки води з крижаних гір, що танули, зносили все на своєму шляху.
Долини швидко заповнювалися водою і скоро по нім вже проносилися гігантські, небачені хвилі, що іноді перетворювалися на справжні цунамі.
Планета билася в страшній смертельній агонії.
Світ знову гинув...
Ноа та його рідня того всього не бачили. Вони щільно законопатили всі отвори ковчегу і сиділи в непевному очікуванні. Скоро вони почули віддалений, пиглушений, рев води. Він все зростав і зростав вселяючи тревогу в їх серця, що поступово переростала в жах.
І хоча вони були попереджені, проте перший удар хвилі об дерево корабля став для них несподіванкою. Він прозвучав наче звук цвяха, що вбивають у кришку труни. За ним ще один, і ще, і ще...
Удари ставали все частішими, голоснішими, потужнішими, а їх страх переріс у паніку.
Невдовзі дно зрадницьки втратило свою монументальну міць і заговдалося під ногами.
Жінки кричали.
Сини Ноа обгадилися та дивилися на нього благально-перелякано-засуджуючими очима з застиглим у них німим питанням.
У цей момент вони стали йому такі ж огидні як і все інше людство, що гинуло в цей час у страшній катастрофі назовні.
Він сплюнув і пішов перевірити як почувають себе тваини, добре хоч тих він здогадався приспати снодійним перед тим, як все почалося.
"Краще б і цих приспав" - зло подумав Ноа, залишаючи перелякану рідню...
Втім скоро стало зрозуміло що приспати їх таки доведеться. Старші сини жили у стані гроггі від заспокійливого, а всі інші постійно спали і Ноа переймався чи не забагато дає бідолахам снодійного.
Їм пощастило і корабель уникнув фатального зіткнення, проте декілька разів він таки здригався від дуже потужних ударів.
За тиждень страшенна качка почала вгамовуватись, а ще за тиждень води майже заспокоїлись.
Але це "майже" не давало жодного уявлення про те, ЩО їм доводилося зносити. Всіх постійно нудило, їм довелося покинути заригане приміщення та перебратися в інше. Їсти в таких умовах було просто неможливо. Вони вкрай виснажилися та знесилили.
Цілими днями всі лежали долі й постійно стогнали.
Бідолахи таак остогидли Ною, що він намагався якнайрідше до них приходити й навідувався лише щоб зробити їм уколи глюкози та заспокійливого, аби ті не померли від виснаження та не зійшли з розуму від шоку.
Назовні не вчухаючи лив шалений дощ...