Париж (Paris) - Шартр (Chartres)
Двічі я був у Парижі. І двічі зовсім коротко - в рамках паломницьких поїздок Центрально-Західною Європою.
В 2012 ми приїхали до Парижа з Тріра і враховучи, що подолали невелику відстань, не були дуже втомленими. Далі нам, безпосередньо в автобусі, організували оглядову двогодинну екскурсія. Жінкам ще додатково вдалося загітувати керівника на заїзд в парфюмерний бутік (і нащо то їм здалося?..), внаслідок чого ми втратили не менше однієї години дорогоцінного часу. Після цього - дві години вільного часу і тут у нас був вибір: або прогулянка в околицях Собору Паризької Богоматері, або зустрічаємося через дві години біля Ейфелової вежі. Я вибрав останнє, хоч відстань між цими двома точками досить велика. Крім того, Париж я, зрозуміло, знав лише з карт... До мене ще приєдналося кілька осіб, які потім щоправда не були задоволеними через занадто швидкий темп. Тому забігаючи вперед скажу, у наступній поїздці до Парижа, як мене не просили разом погуляти, усім довелося чемно відмовляти.
Розпочну, що логічно з Собору (Нотр-Дам-де-Парі) (фр. Notre Dame de Paris), який тоді ще не був зруйнованим. Пожежа, нагадаю, сталася 15 квітня 2019 року.
Це один з найкращих витворів готичного мистецтва, щоправда під час французької революції в кінці XVIII століття багато зі скарбів собору було зруйновано або вкрадено, а сам собор використовувався як продовольчий склад. Тому інтер'єр, як на такий величний собор все ж доволі бідний.
Всередині мою увагу привернула лише картина Антуана Ніколя (1648) "Святий Тома Аквінський, Джерело мудрості". Відомо, святий Тома Аквінського вивчав, а потім викладав теологію в Паризькому університеті в середині XII століття.
На картині Святий Тома, якого можна впізнати за титулом "Doctor Angelicus", сидить у центрі, одягнений у домініканський габіт. У правій руці він тримає розп'яття, а в лівій - розгорнуту книгу. Він також носить на грудях прикрасу, що складається із золотого сонця на ланцюжку. Саме з цією прикрасою він з’явився у видінні домініканцю Альберту Брешійському в 13 столітті у якому пояснюється, що вчення св. Томи Аквіната освітило Церкву, як небесне світило. Тому сонце та золотий ланцюжок є іконографічними атрибутами цього святого домініканця.
Обабіч святого фігури простягають чаші, щоб напитися з бурхливого джерела. У нижній частині полотна є напис «Hi puros promont divino e fontes liquores», що можна перекласти як «Вони черпають чисті лікери з божественного фонтану». Богослов’я порівнюють з духовним напоєм себе, який напуває душі, що спрагли пізнати Бога. Релігійні люди навколо святого Томи належать до різних релігійних орденів: домініканці, кармеліти, францисканці, капуцини. Серед них король (молодий Людовик XIV?), прикрашений горностаєм. Двоє молодих людей на передньому плані також мають доступ до джерела.
Зовні собор прикрашають три портали. Лівий портал присвячений Богородиці, правий - святій Анні. Статуї порталів теж були пошкоджені революціонерами у 1792 році, а відновив їх в XIX ст. Віолле-ле-Дюк.
Центральний портал Страшного суду є найвищим з-поміж трьох інших і також наймолодшим з усіх (1220-1230-х років). Портал відтворює сцену Страшного Суду, що описана в Євангелії від Матвія.
На верхньому рівні зображено Христа, що сидить на троні. Спаситель підіймає свої руки вгору, демонструючи рани на долонях та на боках, обабіч нього стоять анголи, що тримають в руках символи віри: ангол ліворуч - спис, янгол праворуч - хрест. Скульптурна композиція довершується фігурами Івана Богослова ліворуч та Діви Марії праворуч, що стоять навколішки перед Спасителем.
На нижньому рівні зображено сцену воскресіння мертвих. Вище - скульптурне зображення архангела Михаїла, який тримає ваги. На вагах архангел зважує душі померлих та визначає, кого з них треба направити до раю (ліворуч), а кого до пекла (праворуч).
З обох боків порталу розміщено 13 скульптур апостолів у повний зріст. З лівого боку скульптури Вартоломія, Симона, Якова Молодшого, Івана, Андрія та Петра, з правого боку - скульптури Павла, Якова Старшого, Томи, Пилипа, Юди та Матея. Посередині розміщено статую Ісуса. Під статуями апостолів знаходяться картини, що символізують чесноти та пристрасті, які їм протидіють.
Наступна точка наших відвідин знаходиться в Латинському кварталі. Це церква із чудовим ренесансовим фасадом (1610-1622) Сент-Етьєн-дю-Мон. Храм цей розташований на місці давнішої церкви святих Апостолів Петра і Павла, збудованої за часів правління короля Хлодвіга. В церкві були поховані сам король, його жінка Клотільда та покровителька Парижа свята Женев'єва. Під час французької революції мощі святої в рамках «боротьби з забобонами» були спалені на Гревській площі - традиційному місці страт. Дивом збереглася фаланга руки святої, що зберігається нині в Сент-Етьєн-дю-Мон.
Варто також відзначити, що ця церква надихнула Марена Маре створити у 1723 році чудовий музичний твір для альта, скрипки та клавесина з бас-континуо - «Дзвони святої Женев'єви».
Click to viewПантеон (фр. Panthéon) - пам'ятка культури неокласичного стилю (XVIII ст), яка є усипальницею видатних особистостей Франції.
Погода у Парижі в той весняний день була дуже мінливою.
Далі наш маршрут пролягав через легендарний Люксембургський парк (Le Jardin du Luxembourg) про який співав Джо Дассен. Ох, як я хотілось просто посидіти там і помедитувати, але...
Я вже давно сюди не приходив
Тут є діти, що бігають, та листя, що опадає
Є студенти, що мріють, ніби вони закінчили навчання,
Та викладачі, що мріють, ніби вони його розпочали,
Є закохані, які обережно підіймають
Руду ковдру, що розгорнула перед ними осінь,
А також є я, я один, мені трохи холодно
Ще один день без любові
Ще один день мого життя
Люксембурзький сад постарішав
Це він?
Чи це я?
Я не знаю
Ще один день без сонця
Ще один день, що втікає
До сну, до забуття
Як іскра, що затухає
Там, де проходить цей хлопчик, пройшов і я
Він іде слідом, що я залишив
Мої кораблики досі погойдуються у водоймі
І якщо роки померли,
То спогади добре зберігаються...
...Ціле життя за твоє життя
Вічність за один день
І віддаю усе за ніщо
Щоб знову побачити, як ти ідеш
Через Люксембурзький сад
Ціле життя за твоє життя
Вічність за один день
За одну посмішку, за один погляд
За безумство надії
Я відкопаю могилу свого минулого
Я пробіжу цілий світ, щоб знайти тебе
Я розіб'ю скло, що нас розділяє
Я побачу щастя навпроти, у твоєму дзеркалі
Життя варте того, щоб жити, тільки через тебе
Усі мої дороги ведуть мене туди, куди підеш ти
Усі дороги світу йдуть через твоє життя
Через світло твого життя...
У парку розташований Люксембурзький палац, де засідає Сенат, друга палата французького парламенту.
Будинок місцевої жандармерії і жандарми, як у фільмах з Луї де Фюнесом. Тільки трохи кремезніші)
Дім Інвалідів (фр. Les Invalides) з церквою Святого Людовика в якій знаходиться гробниця Наполеона.
Міст Олександра III - арочний міст через Сену, що з’єднує Єлисейські поля з кварталом Будинку інвалідів та Ейфелевою вежею.
І сама Ейфелева вежа.
Встигли. Навіть довелося чекати інших). А далі була поїздка в Ам'єн - https://taras-palkov.livejournal.com/6640.html
У наступному 2013 році перед тим як відвідати в Париж ми спочатку заїхали в Шартр, що розташований за 80 км від столиці. У цьому невеликому, але мальовничому провінційному містечку розташувалася одна із перлин готичної архітектури Франції - Шартрський собор.
Шартрський кафедральний собор Діви Марії (фр. Cathédrale Notre-Dame de Chartres) (1194-1220 ) добре зберігся (в тому числі у порівннянні з Нотр-Дам-де-Парі) та добре відреставрований: більшість оригінальних вітражів збереглися недоторканими, тоді як архітектура зазнала лише незначних змін з початку 13 століття.
Особливістю зовнішнього вигляду собору є його дві відмінні одна від одної вежі. 105-метровий шпиль південної башти відноситься до 1140 року, його виконано у формі романської піраміди, північна ж вежа заввишки 113 метрів має основу, яка залишилася від романського собору, а її шпиль з'явився на початку XVI століття і є взірцем пізньої готики.
Собор Шартра містить 9 порталів, три з яких збереглися від старого романського собору.
Західний портал Христа та Діви Марії, відомий під назвою Королівського, датується 1150 роком, й містить дуже відоме зображення Христа у Славі, створене тоді ж (у XII столітті).
Композиція тимпана - шедевр зрілого романського стилю. Фігури, що символізують чотири євангелії, вільно розміщені навколо зображеного у мандорлі Христа. Плавний силует радує око спокійною одухотвореністю, витонченою витонченістю гри легких, графічно переданих складок одягу.
Фігура Христа красиво виділена на фоні декоративно-виразних помахів крил і пружно вигнутих тіл вантажного бика і лева, а також розташованих над ними легших фігур ангела та орла. Неспокійне, з глибокими соковитими тінями орнаментальне різьблення, що покриває ці постаті, ще більше відтіняє витонченість образу Христа. На фризі під центральним тимпаном у строгому і спокійному ритмі зображені апостоли, а по склепінням арки, що обрамляє тимпан, в три ряди вміщено 24 старці перед Христом.
Тимпан поєднує врівноваженість і чіткість пластичних форм порталів Провансу з тонкою і точною виразністю графічного різьблення, що сходить до бургундської школи, але звільненої від властивої їй складності та заплутаності. Найважливіша художня якість шартрських тимпанів - невимовний словами просвітленої гармонії образу.
Не менш цікавими є статуї пророків і предків Христа, розташовані з боків трьох входів західного фасаду. Вони розміщені групами з трьох та п'яти фігур, підкреслюючи таким угрупованням наростання урочистості композицій порталу до центру.
Статуї, розміщені на консолях, розділені тонкими стовбурами напівколон. Подовжені фігури святих повторюють ритм стовпів, драпірування їх шат, витягнуті довгими тонкими паралелями, що іноді розширюються по нижньому краю в скошені складки сприймаються майже як каннелюри або як продовження різьблених візерунків, які заповнюють поверхню пілястр між статуями.
Повторення ліній створює враження єдності та стійкості, що відповідає серйозній суворості спільного задуму. Тут мало руху, і з вигляду фігур зрозуміло, що вони спілкуються ні з одне одним, ні з глядачем. Однак подовженість та загальна умовність форм не роблять їх фантастично неймовірними, гротескними. Майстер у своєму прагненні підкорити людські постаті архітектурним формам виявляє необхідний такт та почуття міри.
Взято з https://chartresvitr.narod.ru/index.html
У південному порталі, створення якого припало на період між 1224 і 1250 роками, використано сюжети з Нового Заповіту з центральною композицією, присвяченою Страшному Судові.
Північний портал датується 1230 роком і містить скульптури персонажів Старого Заповіту.
Загалом зовнішній вигляд собору прикрашають близько 10 000 скульптурних зображень з каменю та скла.
Одна із скульптур зображає ангела із сонячним годинником. Кажуть, що це раніше це була скульптура одного із святих чи пророків виконанана майстрами Королівського порталу. Пізніше ж цю скульпутру замінили копєю додавши до неї крила.
Зсередини собору в мене не так багато фото, бо треба було тоді все фотогрфувати на штативі. Натомість чудово показаний інтер'єр Шартрського собору в пості мого вельмишановного друга Петрарка - https://petrark.livejournal.com/774742.html
Один із рельєфів огорожі хору й доволі незвичний за своєю натуралістичністю - Обрізання ГНІХ.
Собор у Шартрі славиться кольоровими вітражами, загальна площа яких становить близько 2000 м², найдавніші з яких були створені в XII столітті. Вітражам Шартрського собору притаманна надзвичайна насиченість і чистота барв, особливо синього, який так і прозвали - "шартрський блакитний". Секрет отримання цього насиченого та чистого кольору, на жаль, було втрачено.
Сцени зі Старого та Нового Завітів, сюжети з життя пророків, королів, лицарів, ремісників та селян яскраво врізаються на згадку.
Автор спеціальної роботи про вітражі Шартра Жан Війєт писав: коли «сонце гаряче, плити підлоги та поверхня стовпів покриваються вогненними, ультрамариновими та кольорами граната плямами, розтушованими на зернистій поверхні каменю, як від дотику пастели . У сіру погоду вся церква наповнюється блакитними мерехтіннями, що надають велику глибину перспективі , склепінням - більше таємничості».
«Ці величезні кола світла, ці вогняні колеса, які мечають блискавки, одна з причин краси Шартрського собору», - говорив Еміль Маль.
Крім великих вітражних троянд на західному фасаді, південному та північному трансептах, найбільш відомими є вітражне вікно 1150 «Богородиця з красивого скла».
Підлога ж шартрського собору прикрашена давнім лабіринтом 1205 року. Він символізує шлях вірянина до Бога.
Діаметр зображення - майже 13 м: це найбільший церковний лабіринт середньовіччя. За розмірами він практично збігається з великим вікном-трояндою у фасаді храму. Усього лабіринт включає 11 концентричних кіл. У центрі лабіринту знаходиться стилізоване зображення квітки із шістьма круглими пелюстками. Саме до нього веде єдиний шлях лабіринтом. Загальна довжина шляху - 261 м.
Той хто в Середні віки не зміг здійсити паломництво до Єрусалиму, міг осягунти тієї ж благодаті проповзши на колінях до центру лабіринту, який в свою чергу був прообразом Небесного Єрусалиму.
Лабіринт у Шартрському соборі не завжди доступний для відвідування, оскільки він часто закритий килимами чи стільцями. Однак, у деякі дні, особливо у п'ятниці, він відкривається для публіки, і тоді можна спробувати пройти ним.
Під навою і хором Нотр Дам де Шартр розташована найбільший підземний храм Франції - крипта романського собору ХІ ст. У найдавнішій частині крипти є криниця мучеників і ще давніша крипта св. Лубіна, що датується ІХ ст. Тут же. в підземній каплиці Богородиці до ХVІІІ ст. зберігалася стародавня фігурка Божої Матері з Дитятком Ісусом, яку через потемніле дерево називали Чорною Мадонною. Однак в часи Великої французької революції реліквія згоріла в пожежі, і сьогодні тут можна побачити лише її копію, що має назву Підземна Богородиця. Та все ж і копія фігурки, як і її оригінал, є місцем палкого поклоніння паломників, про що свідчить стертий шанобливими доторками і цілунками її мурований постамент.
Та найбільш відомою святинею шартрського собору є т.зв. Sancta Camisa - Покривало Богородиці, що представляє собою довгастий шматок шовку, який ніби-то Діва Марія носила під час Благовіщення і Різдва ГНІХ. Колись цю реліквію ввважали помилково тунікою звідси і назва - Sancta Camisia, але коли її розвинули, виявилося, що це не туніка, а вуаль або довгий шматок тканини.
Король Карл Лисий подарував Sancta Camisa Шартрському собору в 876 році. Його дід, Карл Великий, отримав її в подарунок від візантійської імператриці Ірини.
Під час Французької революції Вуаль розрізали на частини. Деякі частини пізніше були повернуті церкві. Сьогодні виставлено дві із частин Покривала. Більший шматок вкладено в релікварій 19 століття та виставлений у каплиці на північній стороні святилища. Менший фрагмент виставлений у склепі.
Сама фата має довжину понад шість метрів і виготовлена з шовку. Наукові дослідження продемонстрували, що він сирійського зразка, високої якості і може бути віднесений до першого століття .
Щороку 15 серпня, на свято Успіння Пресвятої Богородиці, Покривало в багатолюдній урочистій процесі проносять містом.
Пишучи про Шартр варто також згадати чудовий літературний роман «Собор» (фр . La Cathédrale , 1898 ) - написаний відомим французьким письменником Йорісом-Карлом Гюїсмансом. Це третя книга трилогії Гюїсманса, в якій автор дуже докладно описує споруду Шартрського собору.
І знову Париж, і знову двогодинна екскурсія автобусом по тому ж маршруту що й два роки тому...
Єлисейські Поля (фр. Champs-Élysées) - одна з головних магістралей Парижа і в завершенні її Тріумфальна арки (Arc de Triomphe).
Щороку, в національне свято Франції, День взяття Бастилії, 14 липня, військовий парад проходить Єлисейськими Полями - від Тріумфальної арки до Площі Згоди (Place de la Concorde). Тут же відбувається останній етап відомої велогонки Тур де Франс.
І у 2012 , і у 2013 ми знимкували Ейфелеву вежу з площі Трокадеро. Тут, з еспланади поруч з палацом Шайо, відкривається один з найкращих видів на цю найвідомішу пам'ятку Парижа.
Фото 2012-ого не показав, бо тоді падав просто таки проливний дощ.
Знову Дім Інвалідів (фр. Les Invalides) з церквою Святого Людовика.
Ще раз собор Паризької Богоматері.
Нові фото порталів.
Скульпутура, що тримає свою власну голову це Діонісій Парижський (фр. Saint Denis, Сен-Дені, лат. Dionysius, Діонісіус) - християнський святий III століття, перший єпископ Парижа, священномученик, один із найбільш шанованих святих у Франції, якому присвячено багато церков, і чиє ім'я носить низку населених пунктів. Згідно переказу, коли святому Діонісію відрубали голову, він взяв її, пройшов з нею до храму і тільки там упав мертвий.
Успіння Діви Марії.
У Соборі Паризької Богоматері зберігається одна із найбільших реліквій християнського світу - Терновий вінець Ісуса Христа.
Огялянувши собор нашу група поїхала поселятися в готель. Після нічного переїзду з Лурду і вже здійсненої екскурсії по Шартру і Парижу + ще літня спека, усі були настільки виснажені, що десь з третина наших прочан відмовилась від вечірньої програми оглядин столиці Франції і залишилась відпочивати в готелі.
А я, хоч і поїхав разом з усіма на метро "до центру міста", та вже там продовжив екскурсію-паломнцтво самостійно. Мене насамперед цікавили два місця. Одне із них розташоване в 6-ому окрузі Парижа Франції на вулиці Севр, 95. Там в невеличкій церковці в срібному релікварії над головним вівтарем зберігаються мощі засновника конгрегації Отців Лазаристів і Дочок милосердя святого Вінсента де Поля (1581-1660).
Цей святий до чиїх заслуг слід віднести сторення двох Конгрегацій, що займалися проповідуванням і допомогою бідним, став мені після особливо близьким після перегляду художнього фільму «Мосьє Вінсент» (Monsieur Vincent), який у 1947 році був удостоєний премією «Оскар». А у 1995 році ця картина була включена в список 45-ти найбільших фільмів всіх часів, складений у Ватикані до сторіччя кінематографа. Детальніше про цей фільм можна прочитати в одному з давніших моїх постів - https://taras-palkov.livejournal.com/5438.html
Інше важливе для мене й мільйонів інших вірян знаходиться зовсім неподалік - за адресою140 rue du Bac. Тут знаходиться монастир чину Дочок Милосердя, де в каплиці Пресвятої Богородиці Чудотворної Медальниці зберігаються мощі співзасновниці ордену (разом із "Мосьє Вінсентом") Луїзи Ле Гра (1591 - 1660).
Необхідність організації роботи для бідних запропонувала де Полю створити братство серед жінок його парафії в Шатійон-ле-Домб . Це починання було настільки успішним, що поширилосяз сільських районів до Парижа, де знатним жінкам часто було важко особисто піклуватися про потреби бідних. Більшість із них посилали своїх слуг служити нужденним, але часто ця робота вважалася неважливою. Вінсент де Поль виправив це, скерувавши молодих жінок, які запитували про служіння людям у потребі, поїхати до Парижа та присвятити себе служінню під керівництвом Дам Милосердя. Ці молоді дівчата склали ядро Дочок Милосердя Св. Вінсента де Поля .
Луїза Ле Гра знайшла необхідну допомогу в молодих, скромних сільських жінках, які мали енергію та належне ставлення до людей, обтяжених злиднями та стражданнями. Вона почала працювати з групою таких дівчат і побачила потребу в спільному монашому житті та їх формуванні. Тому вона запросила чотирьох сільських дівчат жити в своєму домі на вулиці де Фос-Сен-Віктор і почала навчати їх піклуватися про нужденних.
Мобільність була головним нововведенням. Дочки Милосердя, що вирізняло їх усіх від інших усталених релігійних громад, чиї монахині перебували за стінами монастиря та виконували служіння контемплятивної молитви. «Любіть бідних і шануйте їх, як ви б шанували Самого Христа», - пояснювала Луїза. Це стало основою Товариства дочок милосердя, яке отримало офіційне схвалення в 1655 році. Їхня характерний одяг це сіра вовняна туніка з великим головним убором або корнетом з білого льону, що була звичайним одягом бретонських селянок у 17 століття і пізніше.
На жаль, цей чудовий великий накрохмалений корнет, який старші читачі й уродженці страни совєтов могли знати тільки завдяки комедійним фільмам про того ж люїдефуюнесівського жандарма з Сен-Тропе, в яких у деяких епізоах з'являлися смішні монашки з широчезними білими головними уборами, був скасований в 1964 році(.
Якою б не була важливою праця, яку здійснила в монастирі Луїза Ле Гра та найважливіша подія сталася тут пізніше. 27 листопада 1830 року молодій кандидатці у згромадження Сестер милосердя св.Вікентія де Поля, Катерині Лабуре тут об’явилася Божа Матір. Під час цього об’явлення дівчина почула слова: «Постарайся зробити все для того, щоб був відлитий та поширений світом медальйон за ось цим зразком. Усі ті, хто його носитиме з довірою та вірою, - отримають багато благодатей». Свята Катерина побачила обидві сторони медальйона. На аверсі була постать Марії з простягненими до землі руками, з них проливалося проміння, яке означає благодаті, що сходять на людей. Марію оточує напис: «О Маріє, без гріха первородного зачата, молись за нас, що до Тебе прибігаємо». На реверсі знак хреста, а під ним - літери «І» та «М» (Immaculata Maria - Непорочно Зачата Марія). Нижче знаходиться два серця: одне з терновим вінцем, а друге - з вінцем із троянд, прошите мечем. Вони символізують любов Ісуса і Марії до людей, які очікують благодаті.
Катерина не оголосила публічно про своє об’явлення, вона звірилася лише своєму духівнику, отцю Аладелю. Сама вона працювала у притулку в Парижі куховаркою та пралею, займалася доглядом за коровами і була привратницею. Лише після її смерті співсестри прочитали написаний нею за порадою сповідника опис об’явлень, і від того часу медальйон, який незабаром назвали Чудотворним, почали носити на тілі як джерело благодаті. Отець Аладель спершу зволікав із виготовлення медальйона. Зрештою він зважився представити справу архієпископові Парижу - де Квелену, а коли той висловив свою прихильність, медальйон було виготовлено у 1832 році в кількості 1500 штук.
На чудеса та благодаті не довелося довго чекати. Того ж року восьмирічна Кароліна Ненін із парафії Сен-Жермен, яка заразилася холерою, одужала після того, як сестри дали їй медальйон. Через рік, 13 червня, військовий з Алансона, відомий «атеїст і богохульник», почав молитися після того, як сестри дали йому медальйон. У січні 1842 року сталося видовищне чудо, одне з найяскравіших в історії Церкви. Молодий французький єврей Альфонс Ратізбон, якому раніше його друг почепив на шию медальйон, на хвилинку зайшов до храму Сан Андреа делла Фратте в Римі. Помітивши в бічній каплиці зображення прекрасної Жінки з Чудотворного Медальйона, він опустився навколішки. В цю ж мить він зазнав просвітлення і вийшов із храму наверненим. 31 травня 1842 року він був охрещений та прийняв Перше Причастя в монастирі отців-єзуїтів. Через чотири дні його навернення було визнане декретом Папи за справжню дію Бога за посередництвом Пресвятої Діви Марії. Альфонс став священником і заснував згромадження Божої Матері Сіонської, харизмою якого стало навернення євреїв у католицизм.
22 серпня 1845 року Джон Генрі Ньюмен, англіканський богослов, який цікавився вченням Католицької Церкви, одягнув собі на шию Медальйон. Через два місяці він став католиком. Мільйони віруючих Через десять років після створення медальйону його носили вже близько 100 мільйонів віруючих, хоча люди й надалі ще нічого не знали про об’явлення. В той же час - у відповідь на прохання Богородиці, щоб молоді дівчата більше Їй присвячувалися, - виникає так звана «Марійна молодь». 20 червня 1847 року папа Пій IX офіційно визнає і затверджує це товариство (через понад сто років, у 1961 році, воно діятиме в 93 країнах світу). З допомогою Чудотворного Медальйона постійно виникають нові спільноти. Асоціація Медальйона на честь Непорочно Зачатої (поточно: Асоціація Чудотворного Медальйона), яку ініціювали польські єпископи у 1908 році, була розширена Папою Пієм X на цілий світ. 1919 року о.Максиміліан Марія Кольбе обрав медальйон знаком членів Лицарства Непорочної. Незабаром це братство стало відоме у всьому світі (нині воно налічує 4 мільйони членів у 46 країнах на всіх континентах). Свідчення про чудеса, які стаються за посередництвом Зображення, від 1992 року публікуються на сторінках «Лицаря Непорочної» - офіційної газети Лицарства Непорочної.
Нині Чудотворний Медальйон, Чудесний медалик (фр. Médaille miraculeuse) - також відомий як Медальйон Непорочного Зачаття є найпоширеніші у світі медальйоном.
Цікаво, що вплив Чудотворної медалі поширився за межі релігійної іконографії на сферу політики та культури, особливо надихнувши дизайн європейського прапора. У 1950 році Рада Європи провела конкурс на створення спільного прапора. Художник Арсен Хейц зі Страсбурга під впливом історії про об’явлення на вулиці Рю де Бак у Парижі включив символи корони з дванадцяти зірок на блакитному тлі, що символізує таємницю Непорочного Зачаття. Цей дизайн був офіційно прийнятий Радою в день Непорочного Зачаття в 1955 році.
Катерина Лабуре померла 31 грудня 1876 року. Спочатку її поховали в потрійному гробу і помістили під каплицею, де тіло святої пролежало недоторканим майже шістдесят років, перш ніж було ексгумоване 21 березня 1933 року для канонізації.
Приголомшений хірург, який був присутній при ексгумації, розповідав, що руки і ноги жінки були як і раніше, гнучкими, а м’язи виявилися в цілості, ніби вона померла лише вчора. Шкіра залишалася цілою, а волосся утримувалося на голові. Очі були в орбітах, і їх блакитно-сірий колір анітрохи не потьмянів. Аналіз внутрішніх органів тіла святої показав, що вони перебувають у майже прижиттєвому стані.Катерина Лабуре була канонізована папою Пієм XII 27 липня 1947 року.
Мощі святої Катерина Лабуре заходяться теж в каплиці Пресвятої Богородиці Чудотворної Медальниці.
Оглянувши ці два відомих паломнцьких місця я попрямував пішки (це по-парижським міркам зовсім недалеко) до катедрального собор Єпархії Святого Володимира Великого УГКЦ у Парижі. Розміщений він в каплиці колишнього госпіталю «Шаріте» на бульварі Сен-Жермен.
Історія цієї церкви пов'язана також з іменем Симона Петлюри, який помер 25 травня 1926 року, після смертельного поранення, в лікарні «Шаріте», де тепер розташований український собор. В церкві є дві таблиці українською і французькою мовами, які сповіщають про цей факт.
Відвідавши українську церкву ще трохи прогулявся Парижем. Був і біля Лувру, в який так і не потрапив(
Пройшовся також через Міст Мистецтв (фр. Pont des Arts, також фр. Passerelle des Arts - пішохідний міст) - перший залізний міст Парижа через річку Сену.
Міст з'єднує Інститут Франції (частиною якого є славетна Французька Академія ) і квадратний двір Луврського палацу, що звався «Палацом Мистецтв» в епоху Першої імперії. Споруда з куполом це і є якраз Французька академія, що була заснована 1635 року кардиналом Рішельє. Цікаво, що членів академії кличуть «безсмертними».
Замки на мості символізують бажання повернутися. Не можу сказати, що Париж є моїм улюбленим містом, але повернутися сюди я зовсім не проти)
