Кращі книги про Афон (Атос). Кода
Не умістилась уся текстова частина книг про Афон в два пости, тому "додався" ще невеликий третій пост.
13. Павле Рак «Приближение к Афону»
Павле Рак, сербсько-словенський письменник, 1976 р. був змушений залишити Югославію як учасник антититівського студентського руху. У тому ж році він вперше потрапив на Афон, будучи практично невіруючою людиною. Афон змінив, вразив його, направив його життя у нове русло. З того часу кілька разів на рік Павле відвідує Святу Гору. Він мешкав там і дуже тривалий час, був послушником у монастирі. На думку, Павле Рака Афон неможливо збагнути, дізнатися, працюючи над історичними документами або здійснюючи короткі паломницькі поїздки. Потрапити на нього не означає відвідати певну географічну точку з такими координатами. Щоб збагнути його духовне багатство, треба увійти в його життя, врости в нього усією душею. Тому книга називається «Наближення до Афону» і містить не лише описи конкретних подій, що були з автором на Святій Горі, але більшою мірою історію наближення людини до Афона, історію його розуміння. Сама книжка складається не з оповідань, а сюжетів. А оскільки дар письменника багатий, то кожен сюжет - це щось неповторне.
Смерть на Святой Горе присутствует повсюду, но каким-то странным образом. Здесь уже больше тысячи лет никто не рождается, сюда приходят готовиться к смерти и умирать. Святая Гора - огромное кладбище, необычное кладбище. Повсюду: в домах, в кельях и пещерах, в церквях хранятся мощи святых, и повсюду же - кости их прежних обитателей. Прозрачно-желтые, как бы пропитанные воском кости свидетельствуют о доброй жизни усопшего, известного или неизвестного. Поэтому монахи иногда носят такие кости с собой, в маленьких мешочках, медальонах и коробочках, в знак духовной связи и любви. В келлии с провалившейся крышей, стены которой еще сопротивляются стихии, или в далекой пещере путник часто набредает на кости, тщательно сложенные, а может быть затянутые паутиной, собранные в мешок, в пластиковый пакет, или подвешенные к косяку. Это последняя память о прежних жителях. Каким-то чудесным образом эти кости не наводят на грустные мысли, даже наоборот - значит, место не заброшено.
Повсюду витающая смерть кажется как бы отсутствующей именно в силу своей нарочитой неприкрытости и повсеместности.
Афонское бесстрашие перед смертью - не что иное, как последовательно понятая и пережитая наука Христа о месте человека в мире. Христианин всегда в странствии, в промежутке, на пути к цели, находящейся по другую сторону жизни. Жизнь сама по себе, без этой потусторонней перспективы, ничтожна. Жизнь, ставшая самодостаточной, и есть та страшная "вторая смерть", смерть души, от которой нет спасения. Чтобы стяжать жизнь вечную, монах, да и всякий христианин, должен сначала умереть для этого мира. Умереть на всю жизнь!
В мире нехристианском, атеистическом, агностическом разум не способен объять эту перевернутую, парадоксальную логику жизни и смерти. Животворная смерть, держание ума во аде: все это для светского ума - скандал, соблазн и безумие. Жизнь и смерть для атеиста и агностика обычно антиподы, непримиримые противники в борьбе, в которой всегда побеждает смерть, страшная смерть. Жизнь - это существование человека, а смерть неизбежно прерывает его. Жизнь - это радость, наслаждение, энергия размножения, приобретения, творчество; смерть - горе, уныние, увядание и уничтожение. Жизнь есть непрестанная борьба за поддержание самой жизни, смерть - обессмысливание всех усилий. Смерть - высшая негативная ценность, расточение всего того, что представляло собой жизнь как самоцель. И еще многое и многое, что содержится в примитивной бинарной оппозиции. Смерть есть насмешка над всеми человеческими усилиями, и человек никогда не будет в состоянии этого вынести. Поэтому современный человек прогнал смерть из своих мыслей. Если он и говорит о ней, то как о чем-то далеком и не имеющем к нему отношения. Но все-таки не может совсем сделать вид, что ее нет, и стремится всячески приукрасить ее и подсластить.
Давно прошли те времена, когда наши предки покоились под домашним порогом. Они были в садах, они присутствовали рядом с нами всегда: в молитве, за столом, в труде, в радости. Позже европейское кладбище сместилось в центр поселения - к церкви, но и там задержалось недолго. Из-за страха перед смертью оно было отброшено на обезличенную окраину, где отчаянная попытка спасти хотя бы призрак жизни отразилась в строительстве гротескных "домов вечного покоя", где покойникам (и посещающим их родственникам) предоставляются кухни, спальни и цветные телевизоры. Ибо на кладбищах вы должны видеть всё, только не смерть.
Насколько же естественней, даже здоровее, эти кости в окошечках святогорских часовен. Они свидетельствуют о бесстрашии, о победе над смертью, о том, что сокровище, приобретенное в этой жизни - если оно действительно приобретено - не погибает, не подлежит страшному уничтожению, но, как бесценная жемчужина мудрого торговца, всегда при нем. Святогорец может думать: "Смерть, где твое жало, ад, где твоя победа?" - потому что он знает о воскресении. Раз Богочеловек спускался в ад и связал смерть, то и всякий христианин может пойти за Ним, чтобы умерев при жизни в отдалении от Бога, воскреснуть для жизни вечной с Богом.
Добрая смерть это одновременно и воскресение, а потому монашеское призвание и есть подготовка к ней. Об этом монахи не перестают говорить снова и снова.
Быть мастером смерти, быть сильнее, чем она в миг ее прихода, чувствовать при этом не только покой, но и тихую внутреннюю радость - вот самый верный знак, что христианская жизнь удалась.
14. Игумен Н. «Сокровенный Афон»
Про Афон є багато книг російських «дореволюційних» паломників ХІХ-поч. ХХ ст. Вони багато в чому подібні, бо переважно розповідають про «руські» місця на Афоні: монастир святого Пантелеймона, скити Св. Андрія й Іллі. Найбільш відомою із них, мабуть, є книга про Афон Бориса Зайцева, але все ж, для українського читача я б швидше порадив прочитати книгу спогадів про відвідини Святої Гори уродженця Хотинщини, новомученика і духовного наставника архиєпископа Луки (Войно-Ясенецкого) - митрополита Арсенія (Стадницкого) «Дневник паломника на Афон».
Що ж до чи не найвідомішої російської книги про Афон, яка, навіть, має своїх прихильників у католицькому чернечому середовищі - про старця Силуана авторства Софронія Сахарова, то я б не радив її читати. Пояснення цьому є (хоч, можливо, і в дещо перебільшеній формі) на просторах ЖЖ - https://kalakazo.livejournal.com/1731923.html?page=1
https://avt1975.livejournal.com/tag/прельщенный%20старец%20Силуан%20Афонский
Із сучаних же російських авторів я окремо би виділив, хоч теж із певними застереженнями, книгу схиігумена Гавриїла (Виноградова-Лакербая), він же відомий широкому загалу під псевдонімом Ігумен N. «Сокровенный Афон» -
книга контоверсійсна. З одного боку, читається цікаво, є там і повчальні речі, але при цьому автора все тягне в політику і то тут, то там по тексту трапляються такі вже типові видумки «русскага» міра». І це зовсім не моє суб’єктивне бачення, а, на жаль, свідоме перекручування автором, який до того ж є духовною особою, загальновідомих речей. На підтвердження дві цитати із книги.
Спершу добра.
Хождение по афонским тропам - это особый вид молитвенного делания. Ходить здесь так просто - нельзя. Сами обстоятельства удивительно помогают возбуждению молитвы. Во-первых, благодаря узости троп паломники вынуждены идти друг за другом. Это очень кстати, потому что мешают им вести праздные разговоры и помогает сосредоточению. А во-вторых, опасности от падения камня на голову, а также собственного падения в пропасть или сползания вместе с осыпью в какую-нибудь бездну весьма способствуют выработке молитвенного настроения. Вот почему все передвижение паломника по Афону превращается в непрерывную молитву. И это очень хорошо, потому что настоящим паломничеством может называться только такое вот молитвенное хождение. А иначе оно оно может выродиться и псевдодуховный туризм.
Однако спали мы недолго, всего лишь часа два, но этого окоазалось вполне достаточно, чтобы почуствовать бодрость в теле и необыкновенный душевный подъем от невещественного, но ощутимого прикосновение благодати Божией. Это - как в детстве. Бывало, откроешь утром глаза… и захлетснет душу безудержной и необъяснимой радостью бытия….
Уже потом, намного позднее я понял, что это благодатное состояие утрачивается нами с потерей детской чистоты, и многие из людей, навсегда покинув детство, никогда уже более не смогут ощутить его. Год за годом все копятся и копятся наши грехи. Под слоем греховной тины чернеют и гниют человеческие души. В них поселяются пиявки сосущего одиночества, отчаяния и злобы. Иные души черствеют, сморщиватся и засыхают. А люди сгибаются под тяжестью какой-то невещественной, но безмерно тяжелой словно каменой глыбы. Часто они жалуются: «У меня будто камень на сердце». И жизнь их - зачастую внешне благополучная - становится мучительно безрадостной. Но когда при умножении грехов благодать Божия отступает в еще более страшное - мучительно состояние почти космического ужаса. Тогда чудовищная черная сила ломает и рвет душу на части, и каждая ее частица, стоит от невещественной боли в безумном желании скорее покончить с этим мучительным и бессмысленным бытием. Люди в таком состоянии начинают ненавидеть весь мир и все живое…
…Как их утешить, каким помочь? Думается мне, что тягостнее, рвущее душу состояние - еще не признак неотвратимой духовной смерти. Даже и в этом сосостоянии душа поддается исцелению. Надо лишь знать Того единственного Врача, который может лечить эту болезнь. Только Он - Творец - в состоянии исцелить страдающую человеческую душу Своей божественной благодатью! Мрачны,мучительные состояния отступают и уходят навсегда, когда возвращается в душу утрачення за грехи благодать Божия. Возвращают ее не наркотики, не магические заклинания, а только лишь истинное покаяние и Таинства Церкви. Ими очищается душа от тяжести грехов, становясь вновь способной воспринимать в своей очищенной от скверны сосуд «живую воду» благодати Святого Духа. И чем более приближается к своей прежней детской чистоте, тем добрее и радостное становится его душа. Об этом-то и говорил нам Христос: «…если не обратитесь и не будете как дети, не войдете в Царство Небесное» (Мф. 18,3). «Обратиться» - значит перейти в обратное состояние, т.е. вернуться к утраченной детской чистоте, которая способна привлечь к ребенку благодать Божию, а вместе с ней мир душевный, радость и любовь.
Тепер погана
Ощерившись ракетами и кулеметами, над водой пронесся черный натовский бомбардировщик. Что он здесь делал? Зачем летал так низко у самого побережья Святой Горы? Может быть, летчик решил попугать монахов? Конечно, никто не испугался, но на душе осталось неприятное ощещение, как при неожиданной встрече с гниющим трупом падшего у тропы животного.
Насправді ніякі НАТівські бомбардувальники на Афоні не літають, а фантазії автора мабуть навіяні картиною, яку можна побачити у келії св. Міни в віглівській частині Святої Гори.
дивю тут - http://surl.li/qlhzv (Ιερό Κελί Αγίου Μηνά)
15. Синаксар. Житія святих, укладені на святій горі Афон
У київському видавництві «Дух і Літера» вийшов перший том дванадцятитомного видання Синаксаря - Житій святих, складених на Святій Горі Афон бібліотекарем монастиря Симонопетра ієромонахом Макарієм, це унікальне видання готувалася більше 30 років, на Афоні, в прославленому монастирі Симонопетра. Склав і упорядкував Синаксир ієромонах Макарій з монастиря Симонопетра спираючись на грецьку православну традицію, зокрема на авторитетний Синаксар викл. Никодима Святогорця. Утім, автор виклав їх лаконічно і конкретно, надаючи перевагу історичному фактажу перед властивою агіографії риторикою. Перше видання Синаксаря вийшло рідною мовою о. Макарія - французькою. Нині ці Житія святих вже перекладено англійською, новогрецькою, італійською, німецькою, російською та румунською мовами. І тепер українською. Творчий колектив, що готував український переклад Синаксаря, зі свого боку доповнив і уточнивши це видання. Спеціально для цієї книги було укладено цілу низку житій - передусім, тих святих, які жили і творили в Україні. За допомогою спеціалістів-істориків були переписані наново житія Києво-Печерських преподобних. У цей том увійшли й нові цікаві відомості про окремих православних святих різних країн від Британії до Грузії.
У листопаді 2010 р. ієромонах Макарій уперше відвідав Київ, запис його бесіди, яку відбулася у Києві можна прочитати за посиланням -
https://afonit.info/biblioteka/monitoring-smi/ierom-makarij-simonopetrskij-zhitiya-svyatykh-eto-vysokij-ideal-kotoryj-kazhdyj-prizvan-prelomit-cherez-svoyu-prizmu
- Отче Макарію, Ви вперше у Києві? Чи доводилося раніше відвідувати Києво-Печерську Лавру?
- Я добре знаю і дуже люблю кожного з печерських угодників, я уважно збирав матеріали про кожного з них, але особиста зустріч із ними відбулася лише тепер. Я приїхав до Києва, щоб передати афонське привітання конференції, яку ЮНЕСКО. Дивно, що походити Печерами мене запросив ні хто інший, як керівник ЮНЕСКО, пан Франческо Бандарин, з яким ми багато розмовляли і про київських угодників, і про чернече життя Афона, і про різні духовні питання. Ми звикли, що чиновники та світські вчені, особливо західні, бачать у пам'ятниках архітектури лише давні камені; але сьогодні деякі люди навіть у світських організаціях вже приходять до усвідомлення, що справжній зміст цих стін є тим молитовним життям, яке вони укладають. Це розуміння, що треба зберегти не лише будівлю, а й традицію, дуже цінне... Тож західна людина також може перебувати у якомусь духовному пошуку. Нам не варто надто поспішно застосовувати до Заходу маніхейські схеми, що спрощують історію та задум Божий.
- Отче Макарію, розкажіть про Вашу працю. Чи правда, що Ваш синаксар містить житія всіх святих?
- Загалом, я намагався об'єднати у цьому виданні життя всіх відомих Церкви святих. Я думаю, що там справді можна знайти свідчення про кожного святого, принаймні з основних традицій Православ'я - таких як візантійська, російська, грузинська, румунська, сербська (мені дуже допомагав мій друг з України, о. Паїсій, який знає всі слов'янські мови) . За допомогою моїх арабомовних друзів, я також ввів до збірки деякі арабські житія, представлені там коптські святі. Щодо православних святих Заходу, я включив до збірки сотні імен із цього багатотисячного сонму - найвидатніших місіонерів, єпископів, засновників монастирів тощо. У нашу епоху, коли спілкування значно спростилося, ніщо не перешкоджає запровадити до загальноцерковного Синаксара житія цих раніше невідомих нам святих. Цей всесвітній характер православ'я має бути явлений. Все це я подавав у стислому викладі, у календарному порядку, так щоб житія справді можна було читати день у день. Візантійські та інші агіографи дозволяли собі писати житія по 20, 50, а то й 200 сторінок: вони складали ці тексти для конкретних храмів, адже паломникам хотілося дізнатися якнайбільше про святе, до якого вони прийшли на поклоніння. Але щоб об'єднати в одній книзі всі традиції Православ'я та подати їх у зручній для читача формі, довелося викладати їх набагато лаконічніше.
Я почав з того, що просто для себе переклав на новогрецький Синаксар преп. Никодима Святогірця. Але там не було всесвітнього охоплення - там не було слов'янських святих, не було грецьких новомучеників, лише давні візантійські святі. Інші Мінеї некритично спираються на західні джерела; говорячи про отців Вселенських Соборів, вони наголошують на чудесах, і дуже мало повідомляють про їхню історичну діяльність. Але ж головне диво свт. Василя Великого чи свт. Опанаса - це їхня битва за істини віри! Крім того, Мінеї свт. Димитрія Ростовського, наприклад, були призначені не тільки для щоденного звернення до них, а для урочистого читання на місці паломництва, або в день пам'яті святого. Тому вони дуже об'ємні, надто об'ємні, щоб щоденно прочитувати життя всіх святих цього дня.
Я намагався створювати єдині та лаконічні «наративні ікони»: показати, як у біографії святого виразилося його вчення. Протягом багаторічної роботи наш Синаксар став справді найповнішими православними зборами. Звичайно, знаходячи нові інструменти і нові відомості, я намагаюся збагачувати Синаксар, але все ж таки головне тут - не сума інформації, а підхід, кут зору.
- Ми дуже мало знаємо про ранніх західних учителів Церкви. Від блаж.Августина до Розколу їх було безліч, - взяти хоча б Біду Високоповажного. Чи можемо ми ставитися до них як до вчителів?
- Августин - великий святий та геній неймовірного розмаху. Саме через його геніальність, його вчення не завжди просто узгодити з вченням Церкви. У своєму богослов'ї він висловлює глибоко особистий досвід. Це могло бути прийнятно, якби весь Захід не став августініанським. Виняток подальшими богословами всього крім Августина, всього, що було поруч із Августином, богословською ізолювало Захід. Як тільки в це втрутилася політика, акцент був поставлений саме на тому, що Августина відрізняло від інших батьків, на тому, що відрізняло Захід від Візантії. Йдеться про Filioque і т.п. Це призвело до Західної Церкви до трагедії розколу. Але це не завадило Заходу аж до схизми ХІ час приносити світові тисячі нових святих - мучеників, преподобних. Згадаймо дивовижних святих Ірландії, щоб подолати пристрасні помисли, ірландці кидалися в крижану воду, часто вони годинами молилися в крижаній воді! Ці святі мали реальні стосунки з Христом; так і ми повинні жити традицією православ'я не для того, щоб колоти нею очі «єретиків», а для того, щоб мати особисті стосунки з Богом.
Посилання на два попередні пости кращих книг про Афон:
https://taras-palkov.livejournal.com/86554.html
https://taras-palkov.livejournal.com/87098.html