Йов Кондзелевич. Ікони Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові
Богородчанський іконостас - унікальна пам'ятка українського іконопису, створений у 1698-1705 рр. іконописцем-ієромонахом Білостоцького монастиря на Волині Йовом Кондзелевичем та майстрами його кола для новозбудованої церкви Воздвиження Чесного Хреста монастиря Великий Скит у Маняві.
25 вересня 1880 р. французький журналіст і мандрівник, автор багатьох книг, присвячених подорожам, Віктор Тіссо відвідав містечко Богородчани. Побачивши іконостас у церкві Святої Трійці, він написав: «Коли б така старовина знаходилася у Франції, то там кожна дитина знала би про таку дорогоцінну пам’ятку, а весь освічений народ складав би свою лепту на утримання такої дорогоцінної пам’ятки…».
Історія Богородчанського іконостасу цікава й захоплююча. Про неї можна прочитати тут: https://gk-press.if.ua/istoriya-mandriv-bogorodchanskogo-ikonostasa/#google_vignette. Я ж лише зазначу, що тривалий час цей величезний іконостас (13×11 м) знаходився в розібраному стані і тільки в 2013 році його після тривалої реставрації нарешті змонтували докупи, хоч і не повністю. Для цього Національному музею навіть довелося "ліквідувати" Актову залу. Але й цього, як бачите, мало. Бо висота зали є недостатньою і іконстас розбитий на кілька частин. З іншого боку, у цьому є й позитив - відвідувач тепер можуть добре роздивитись ікони, що були вгорі.
На фото видно "основну" частину іконостасу з двома нижніми рядами: перший - із Намісними іконами і другий - із Празниками.
Як же виглядав іконостас цілісно можна побачити при застосуванні сучасних компютерних технологій.
Два фото, що нижче взято із https://lviv.ua.museum-digital.org/singleimage?imagenr=94878
Ніби три окремі вівтарі. Насправді по центру - завершення іконостасу, а по боках від нього дві крайні ікони із нижнього ряду із завершеннями - Успення Богородиці й Вознесення Господнє.
3-ій і 4-ий ряди: Апостоли і Пророки.
Усіх ікон до іконостасу показувати не буду, але тим не менше, фото буде достаньо, щоб скласти цілісне уявлення про цю пам'ятку.
Розпочнемо ж з нижнього ряду. Крайня ліворуч ікона у ньому - Святі Антоній та Теодосій Печерські.
Щось я таких ранніх (початку 18 ст) російських ікон двох Києво-Печерських угодників не знаю. Видно в той час, їх НАША київська Лавра мало цікавила, на відміну від пізніших часів і тепер...
За посиланнями ще кілька українських ікон Антонія та Теодосія Печерських 17-18 ст.
http://surl.li/pimpehttps://charnetskyj.org.ua/articles/holidays/prepodobni-antonij-i-teodosij-pecherski/
https://www.pravoslaviavolyni.org.ua/stattia/129-sviati-antonii-i-feodosii-pecherski/
https://www.facebook.com/1475072279403090/photos/a.1475076576069327/2128023530774625/?type=3
Північні дияконські двері з арх. Михаїлом. Усі ікони нижнього ряду включно із зображеннями дияконських врат виконав безпосередньо сам Йов Кондзелевич.
Трохи забігаючи вперед - південні дияконські двері з арх. Гавриїлом.
З Вікіпедії: Йов Кондзеле́вич народився у 1667 році у Жовкві. У молоді роки переїхав на Волинь, де жив спочатку у Луцьку (де він, можливо, викладав у братській школі), а потім більшу частину свого життя провів у Білостоцькому монастирі, заснованому у 1636 році луцьким земським писарем Семеном Гулевичем-Воютинським. До XVIII століття цей монастир вважався оплотом православ'я і був єпископською резиденцією. При монастирі існувало училище для дітей. І все ж, основним заняттям Кондзелевича був іконопис, хоча є деякі намагання приписати йому ряд портретів. В 1710 році в акті обрання єпископа на Луцьку православну кафедру він згадується як ігумен Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1713 році його повторно обирають на цю посаду, оскільки монастир приєднався до Берестейської унії. Точна дата смерті Йова Кондзеле́вича невідома: за різними джерелами, він помер у період між 24 травня 1740 і 27 січня 1748 року).
Богородиця з Дитятком.
Таємна Вечеря.
Нерукотворний образ Спаса.
Царські врата.
На одвірках царських врат Василій Великий (ліворуч) і Іван Златоустий (праворуч).
Набедреник - ромбоподібний плат матерії, який носять при поясі з правого боку. Він є символом «духовного меча» - Божого Слова (пор. Еф. б, 17) - і вказує на вчительську владу єпископа.
На єпископському набедренику у Василія Великого зображений Ісус Христос, а у Івана Злотоустого - Богородиця.
Христос-Учитель із Богородицею і 12 Апостолами на відкосах.
Воздвиження Чесного Хреста (храмова ікона).
мист. Марія Гелитович: «Ця ікона унікальна своєю іконографією, тому що, крім Хреста зі знаряддями страстей і персонажів, які зображені на першому плані (Костянтин і Олена, єрусалимські патріархи), можливо, є конкретні історичні особистості, - говорить науковець. - Ми не можемо стверджувати, але припускаємо, що на цій іконі можуть бути зображені представники київського духовенства. Також бачимо на цій іконі сім святих Таїнств - ікона має дидактичне значення. Тут є «Хрещення немовлятка», «Миропомазання», «Євхаристія (причастя святих тайн)», «Сповідь (покаяння)», «Супружество (вінчання)», «Оливопомазання», «Священство (рукопокладення)». Також тут є більші сценки розп'яття і зняття з хреста, що стосується, власне, Страсної тематики. І в цих, бічних, площинах обрамлення є історії хреста, починаючи від Адама і Єви, - дерево хресне, вигнання з раю, змій у пустелі, Іван-Хреститель, розбійник, який покаявся на хресті, ангели... Ця ікона дуже цікава за своєю композицією, бо подібного годі знайти. А ще вгорі маємо так званий плат Вероніки - хустку жінки, яка витерла з обличчя Христа, що йшов Хресною дорогою, кров і піт… Ця храмова ікона дуже майстерно виконана. Тут все є - і глибина простору, і рельєф».
https://day.kyiv.ua/photo/u-lvovi-zberihayutsya-try-unikalni-ikony-vozdvyzhennya-chesnoho-khresta
Тепер перейдемо до двох величних, найбільших за розмірами (разом із іконою Завершення), виконаних точно рукою Майстра й крайніх в іконостасі ікон - Успення Пресвятої Богородиці та Вознесення Господнє.
Угорі ікони Успення - Коронування Богоматері (суто католицький сюжет).
Ще більш унікальною ця пам’ятка (Богородчанський іконостас - прим. моя) стає, коли ми дізнаємося, що цей твір Йов виконував приблизно у 30-річному віці. Подив викликає також і те, що іконостас для монастиря на Прикарпатті замовили у майстра з Волині. Чому? На Галичині теж були потужні іконописні осередки, до того ж молодий вік майстра не міг бути аргументом «за», щоб довірити йому таку масштабну та відповідальну роботу. Втім, усе сталося навпаки.
https://risu.ua/yov-kondzelevich-ukrajinskiy-rafael-u-ryasi-yeromonaha_n92461
Ліворуч на іконі Успення в натовпі людей видно молодого чоловіка, що дивиться безпосередньо на нас. Дехто вважає, що це автопортрет Кондзелевича.
Вознесення Христове. Угорі - Сарозавітня Трійця.
На образі «Вознесіння» є автограф іконописця: «Недостойний ієромонах Йов Кондзелевич законник святого загального монастиря Білостоцького зробив року Божого 1705. Березень».
Христос-Архієрей з Богоматір"ю й Іваном Хрестителем.
Завершення іконостасу: Христос на хресті, Богородиця у Хреста, Іван Богслов, Богородиця Знамення.
Фрагмент апостольського й прочого рядів іконостасу.
Ще інші роботи Йова Кондзелевича з інших кімнат музею. Насамперед це намісні ікони Вощатинського чи Загорівського іконостасу.
Йов Кондзелвич виконав іконостас разом з учнями в 1722 році. На той час монастир уже був греко-католицьким.
Храмова ікона Різдва Пресвятої Богородиці.
Чи не найкраща взагалі, як на мене, робота Кондздевича - Спас Нерукоттворний.
Вощатинський іконостас зберегася не повністю, але тим не менше, у 2017 році частину ікон, які збереглися, змонтували докупи. От як це виглядало.
А так іконостас Загорівського монастиря мав би виглядати повністю (обидва фото взято з https://galinfo.com.ua/news/unikalna_pamyatka_yova_kondzelevycha__voshchatynskyy_ikonostas_260102.html)
Іконостас походить з церкви Різдва Пресвятої Богородиці Загорівського монастиря. До Національного музею надійшов у 1962 року із недіючої церкви святих апостолів Петра і Павла у селі Вощатин (тепер - Володимир-Волинський район, Волинської області). Його виявив та атрибутував відомий український дослідник і музейник, Борис Возницький.
В 2006 а чи може у 2005 р. я теж побував у Загорові (тепер ця частина послення називається Новий Загорів) біля руїн монастиря відомого не лише з мистецької точки зору, а з подій вересня 1943 року коли українські повстанці воювали тут із німцями (див. за посиланням - http://surl.li/pihhi)
З того ж Загорова походять дві вівтарі, що належать пензлю Кондзелевича.Один із них експонується в Національному музеї і хоч центральна ікона до нього не збереглася, але за збраженнями по боках вівтаря батьків Богородиці - Йоахима й Анни, можна з упевністю сказати, що присвячений він був Матері Божій.
Нижнє зображення у вівтарі з того ж вівтаря - Хрещення Господнє.
Ще один вівтар із Загорівського монастиря знаходиться в паріфіяльній церкві села Хорів (Волинська обл.). Центральний образ до цього вівтрая теж не зберігся, але на думку, мист. Олега Сидора, там мав би бути зображений святий Миколай. Цікаво, що іконографічний ряд вівтаря з Хорова включає доволі рідкісні в українському мистецтві зображення як Атанасія і Кирила Олександрійського.
Скан з фотоплівки був зроблений у 2006 році, але не виключено, що я побував тоді на Волині (в тому числі і в Хорові) на рік раніше - в 2005-ому.
Сфотографував я тоді увесь вівтар, але показую сьогодні лише два фото,які було найлегше знайти.
Св. Онуфрій.
Як я вже згадував, більшу частину свого життя Йов Конзделевич провів у Білостоцькому монастирі, що на Волині. Там же до недавніх часів зберегалася ікона Богородиці Замилування роботи Майстра. Більше того ікона ця Чудотвона. В Почаївському греко-католицькому Богогласнику 1825 років є пісня Чудотворної ікони Пресвятої Богородиці з Білостоцького монастиря, де говориться, що ікона ця «прославилася чудесами близько півтора століття тому». Народ з особливим благоговінням шанував цю ікону. За старих часів чотири рази на рік - в Богородичні свята - віруючі збиралися для поклоніння святині. У такі дні навколо церкви здійснювався хресний хід з благодатною іконою. Бували також хресні ходи з іконою на ставок і до колодязя для освячення води. З народних переказів відомо, що приходили з вірою до ікони Божої Матері, отримували різні зцілення.
Фото білостоцької ікони Богородиці з тієж волинської поїздки, що й наведені вище. А вже через рік у 2007-ому році цю ікону напередодні дня, зачаття Пресвятої Богородиці святою Анною, невідомі зловмисники викрали. Разом із цінним Євангелієм.
Дуже прикро, але на жаль це була не остання біда Свято-Михайлівській церкві в Білостоці. Через рік - у 2008 році в церковній хатині знайшли мертвим священика білостоцьокого храму. Отець Ілля (у миру - Ігор Хамаза), що жив посеред села у хатині на подвір"ї Свято-Михайлівської церкви, був убитий по-звірячому - сокира була увігнана йому в голову, як у колоду... На той момент ієромонаху Іллі, який плануваав відродити тут монастир й майже наперодоні смерті призначили ігуменом, ще навіть не виповнилося 30 років...
https://gazeta.ua/articles/scandals-newspaper/_iyeromonaha-iliyu-zarubali-sokiroyu/212037
https://umoloda.kyiv.ua/number/1116/165/39895#google_vignette
Через якийсь час, вбивцю знайшли, але ж людину вже не повернеш.
На цій сумній ноті цей пост мушу закінчити. Сподіваюсь, про ікони Національного музею ще будуть й інші пости. І далі буде трохи веселіше)