Оттуда

[svetophil]

давно помітив, що з підвищеною температурою можна писати вірші. але рівень лінощів в такому стані зазвичай зашкалює, і просто не доходять руки записати ті всі космічні креативи. а потім, вже в нормальному стані, коли 99% тих "форсмажорних бризків" забувається, сидиш і думаєш: це дійсно були якісні вірші, чи таки щось з одного відра з "геніальними ідеями", які приходять вві сні, а на ранок виявляються цілковитою маячнею?

і от нещодавно вдалося вперше щось таке занотувати. тільки не кидайте в монітор тухлими яйцями :)

читати можна в трьох версіях: тільки непарні строфи (1, 3, 5), тільки парні (2, 4, 6) або ж підряд. з понтом три вірша в одному.

В мене горло шарфом перемотане,
Я співаю захриплим голосом,
Але щаслива, що дні заклопотані,
Ходять там, поруч з вітром і холодом -

Далеко-далеко.
© Юлія Дмитренко (гурт "Кроки")

за окном дождь, а чай все теплей.
в наушниках каплями пляшет фортепиано.
лежу на кровати, словно царь овощей,
словами Земфиры - счастливый и пьяный.

что за тонкая радость - болеть!
что за праздник невнятных раздумий!
мои сны... мне сегодня что-то лень вас смотреть,
забавней - присматривать за своей температурой.

я с детства - неисправимый коллекционер,
находил кем-то потерянное, утилизировал отходы.
вот, болезнь привез. а спросить бы, зачем? 
как говорят в Польше, "да так, для спорта".

завтра - в путь, суеты предстоит на троих.
и болеть просто времени нет, генацвале.
но царапать в ночи для тебя этот стих -
по секрету скажу, это вовсе немало.

для расстройств придуманы тысячи причин:
вирусы, грибки, влюбленности, простуды -
болезней - легион, ответ всегда один:
все сопли исцеляются милостью Оттуда.

гость по имени Рэйки непонятку увлек,
становлюсь здоровей с каждым новым аккордом.
сквозь ладони струится нездешний поток,
расцветает улыбкой заросшая морда.