Экспресс, который возит дрова и лес
почну з величенької цитати. щоб легще було зорієнтуватися - це Іван Багряний, "Тигролови". півроку тому слухав цю книжку у майстерній акторській начитці, і дуже запам*ятався мені цей епізод про поїзд. думалося: "ого, було ж колись..." хай там що, а не повірив би, що і сам невдовзі на такому з задоволенням покатаюся - і то не де-небудь, а на справжнісінькій території Євросоюзу... отже, спочатку цитата.
Таких “невідповідальних” було багато, і всі вони вирішили чекати на якийсь свій експрес, напівреальний, напівфантастичний, “ЕКСПРЕС, КОТОРИЙ ВОЗІТ ДРОВА І ЛЄС”, - як жартував хтось весело і воднораз саркастично.
Так, бач, звався знаменитий і виїмковий в своєму роді особливий поїзд “Нумер 97” - Владивосток - Москва. Щось подібне може існувати лише тут - в цій країні соціалізму, і то тільки для цього краю і для всіх йому подібних околиць “необ'ятної многонаціональної Родіни”!
Нарешті під вечір надійшов цей знаменитий на цілий ДВК, Східний і Західрий Сибір і на цілий СРСР “експрес”.
Він підійшов у сутінках, темний зсередини і чорний зокола, - підійшов тяжко, простуджено кашляючи, і став.
Довжелезний - вагонів на 50. Половина вагонів товарових, а половина поштових - всі ж вони несли функцію пасажирських. Ніяких дров він не возив. Вся та валка вагонів була натоптана пасажиром до одказу, так що людські руки і голови, навіть ноги випиналися з вікон і з тамбурів. Темний і неосвітлений, “експрес” той гомонів, ні, гудів, як вулик, - зойкав, співав, кашляв простуджено, матюкався віртуозно й розпачливо, лементував дитячим плачем...
Е к с п р е с!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах.
Григорій і Гриць брали його штурмом. Бо інакше годі було вдертися до його нутра. Все, що було в поїзді, одчайдушне репетувало, не пускало нікого більше, люто-прелюто матюкаючись. Все, що було зовні, наступало, як на фортецю, ще лютіше матюкаючись та пускаючи всю силу та весь сприт в рух. Було таке вражіння, що то люди спеціально вибрали собі таку розвагу, щоб грітися на скаженому холоді.
- За мною! - спокійно скомандував Григорій Грицеві, відчувши враз, що потрапив в рідну стихію, в так добре знану здавна і звичну ситуацію, та й, пригадавши всі, так колись добре засвоєні правила й норми поведінки в цім світі цивілізації шостої частини земної кулі, пригадав всі властивості тії цивілізації, не знавши яких, пропадеш ні за понюшку тютюну.
- За мною, разом!!.
І на цю команду, напруживши свою молодечу, можна сказати, волячу силу, вони, а за ними, як за тараном, і ще ціла група - вдерлися з тяжким боєм до вагона.
Можна сказати, по головах вдерлися. Ті, що вдерлися з їхньою поміччю - кілька осіб - враз почали скажено лаятись. Але вже не на тих, що у вагоні, а на тих, що напирали зовні, - не пускаючи їх, обкладали їх божевільною матюкнею, як розпеченою смолою, з усіх боків - згори, знизу, і вздовж, і впоперек...
Оригінальні звичаї! Дивні звичаї!
А ще дивніший цей поїзд. На нього не треба було ані броні, ані квитків. Теоретично квитки існували, практично ж - то було не до переведення, і їх піхто й ніколи не брав. Хто хотів, той і їхав. І куди хотів, туди й їхав. Але не бравши квитків, ніхто не міг і претензій будь-яких мати щодо їзди, - поїзд ішов, як йому здумається: хотів - їхав, хотів - стояв годинами чи то на станції, і чи то просто посеред дороги чи десь у тупику. Отже, квитки існували тільки в теорії, так само, як і перевірка квитків у цім “експресі” можлива була лише в теорії. Квитки були обов'язкові лише для тих, хто сідав з місця, цебто у Владивостоці. Далі ж - далі йшло дуже просто. Трудність вся полягала лише в тім, щоб сісти.
Сівши ж, можна бути певним, що ніхто не потурбує і не поцікавиться, чи є у вас квиток. Поїзд бо так набитий людьми - і то завжди, - що далебі жодному кондукторові і жодному контролерові за всю його історію не пощастило ще пройти його від паротягу і... бодай до третини ешелону.
У вагоні, куди всіли наші хлопці, було ідеально тісно і поночі, стояв густий гамір, ще густіший сморід і вже зовсім нестерпно густий дим від махорки. Хлопці потрохи оговтались і втиснулись в юрбу з максимальним комфортом, - Грицеві, наприклад, не греба було стояти власними ногами на брудній підлозі, ні, він якимось чудом тримався в повітрі.
Тим часом поїзд засвистів, зашипів, зойкнув і, шарпаючись, - аж но ребра в людей тріщали, - рушив і поповз у темряву. Аж тоді людей трохи утрясло і хлопці вмостилися досить зручно.
[кінець цитати]
отже, я на вокзалі, чекаю на свій поїзд. несподіванки підкрадаються непомітно. перша: його кінцева станція називається "HEL". так, усього з однією "L", але на роздуми наштовхує. втім, це нічого, навіть якби він насправді йшов до пекла: яке мені діло, якщо моя станція призначення - значно ближча? :)
далі несподівано (!) з’ясовується, що надворі літній п’ятничний вечір, а поїзд, до речі, недвозначно іде в керунку моря. а це значить, що думка куди-небудь звалити з міста прийшла в голову не тільки мені...
якщо ви прочитали цитату з Багряного, то інструкція з сідання на поїзд вам вже не потрібна, бо ж змінилися хіба що окремі деталі. але, як той казав, "жарт, повторений двічі, стає зрозумілішим". отже,
ІНСТРУКЦІЯ З СІДАННЯ НА ПОЇЗД У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КРАЇНІ
1) коли поїзд під’їжджає до перону, ловите очима двері першого-ліпшого вагону без напису "зарезервовано".
2) хапаєтеся за поручень і починаєте відкривати двері, поки поїзд ще не зупинився (як тільки він зупиниться, ваші шанси на здійснення наступних пунктів різко падають).
3) опинившись у вагоні, дуже швидко біжите і займаєте вільне купе, або хоча б купе з вільними місцями.
4) по можливості зачиняєте за собою двері до купе.
5) відчиняєте вікно і спокійненько приймаєте крізь нього від проводжаючих свій багаж, а також (при наявності) - менших членів своєї родини.
от і все, місія виконана:) тепер вам залишається лише озброїтися триповерховим матом місцевою мовою (на випадок, якщо якийсь gosciu поткнеться у ваше купе) - і приємної подорожі!
якщо ж ви знехтуєте інструкцією, вам доведеться їхати так, як мені - на коридорі, зручно вмостившись на чому-небудь з свого багажу, серед десятків таких же щасливців, овіяних ласкавим подихом пекельних протягів. і навіть не мрійте закрити якесь з вікон: так, місцевий люд толерантний до вас, але до протягів толерантніший в рази. на генетичному рівні, певно, закладено :)
а, ще одне: у поїзда крім першої станції є і наступні. там, де ніхто не виходить, і де теж хочуть на море. тож якщо ви стоїте/сидите не у центральній частині вагона, то дуже ймовірно, що на наступних станціях знайдуться бажаючі впакуватися вам за спину, і заодно покурити з цієї позиції у відчинене вікно, з ентузіазмом перегукуючись з усіма бажаючими мистецьки дiбраними триповерховими виразами.
і не хвилюйтеся, що вам по кілька разів на годину доведеться звільняти "дорогу" (якщо це так можна назвати) для тих, кому захотілося в туалет: точно так само і ви муситимете розбудити половину "коридорного містечка", пробираючись з багажем до виходу на своїй зупинці.
P.S. як і в оповіді класика, квитки у такий ситуації дійсно всім до певного місця.
Таких “невідповідальних” було багато, і всі вони вирішили чекати на якийсь свій експрес, напівреальний, напівфантастичний, “ЕКСПРЕС, КОТОРИЙ ВОЗІТ ДРОВА І ЛЄС”, - як жартував хтось весело і воднораз саркастично.
Так, бач, звався знаменитий і виїмковий в своєму роді особливий поїзд “Нумер 97” - Владивосток - Москва. Щось подібне може існувати лише тут - в цій країні соціалізму, і то тільки для цього краю і для всіх йому подібних околиць “необ'ятної многонаціональної Родіни”!
Нарешті під вечір надійшов цей знаменитий на цілий ДВК, Східний і Західрий Сибір і на цілий СРСР “експрес”.
Він підійшов у сутінках, темний зсередини і чорний зокола, - підійшов тяжко, простуджено кашляючи, і став.
Довжелезний - вагонів на 50. Половина вагонів товарових, а половина поштових - всі ж вони несли функцію пасажирських. Ніяких дров він не возив. Вся та валка вагонів була натоптана пасажиром до одказу, так що людські руки і голови, навіть ноги випиналися з вікон і з тамбурів. Темний і неосвітлений, “експрес” той гомонів, ні, гудів, як вулик, - зойкав, співав, кашляв простуджено, матюкався віртуозно й розпачливо, лементував дитячим плачем...
Е к с п р е с!.. Не експрес, а ціла республіка на колесах.
Григорій і Гриць брали його штурмом. Бо інакше годі було вдертися до його нутра. Все, що було в поїзді, одчайдушне репетувало, не пускало нікого більше, люто-прелюто матюкаючись. Все, що було зовні, наступало, як на фортецю, ще лютіше матюкаючись та пускаючи всю силу та весь сприт в рух. Було таке вражіння, що то люди спеціально вибрали собі таку розвагу, щоб грітися на скаженому холоді.
- За мною! - спокійно скомандував Григорій Грицеві, відчувши враз, що потрапив в рідну стихію, в так добре знану здавна і звичну ситуацію, та й, пригадавши всі, так колись добре засвоєні правила й норми поведінки в цім світі цивілізації шостої частини земної кулі, пригадав всі властивості тії цивілізації, не знавши яких, пропадеш ні за понюшку тютюну.
- За мною, разом!!.
І на цю команду, напруживши свою молодечу, можна сказати, волячу силу, вони, а за ними, як за тараном, і ще ціла група - вдерлися з тяжким боєм до вагона.
Можна сказати, по головах вдерлися. Ті, що вдерлися з їхньою поміччю - кілька осіб - враз почали скажено лаятись. Але вже не на тих, що у вагоні, а на тих, що напирали зовні, - не пускаючи їх, обкладали їх божевільною матюкнею, як розпеченою смолою, з усіх боків - згори, знизу, і вздовж, і впоперек...
Оригінальні звичаї! Дивні звичаї!
А ще дивніший цей поїзд. На нього не треба було ані броні, ані квитків. Теоретично квитки існували, практично ж - то було не до переведення, і їх піхто й ніколи не брав. Хто хотів, той і їхав. І куди хотів, туди й їхав. Але не бравши квитків, ніхто не міг і претензій будь-яких мати щодо їзди, - поїзд ішов, як йому здумається: хотів - їхав, хотів - стояв годинами чи то на станції, і чи то просто посеред дороги чи десь у тупику. Отже, квитки існували тільки в теорії, так само, як і перевірка квитків у цім “експресі” можлива була лише в теорії. Квитки були обов'язкові лише для тих, хто сідав з місця, цебто у Владивостоці. Далі ж - далі йшло дуже просто. Трудність вся полягала лише в тім, щоб сісти.
Сівши ж, можна бути певним, що ніхто не потурбує і не поцікавиться, чи є у вас квиток. Поїзд бо так набитий людьми - і то завжди, - що далебі жодному кондукторові і жодному контролерові за всю його історію не пощастило ще пройти його від паротягу і... бодай до третини ешелону.
У вагоні, куди всіли наші хлопці, було ідеально тісно і поночі, стояв густий гамір, ще густіший сморід і вже зовсім нестерпно густий дим від махорки. Хлопці потрохи оговтались і втиснулись в юрбу з максимальним комфортом, - Грицеві, наприклад, не греба було стояти власними ногами на брудній підлозі, ні, він якимось чудом тримався в повітрі.
Тим часом поїзд засвистів, зашипів, зойкнув і, шарпаючись, - аж но ребра в людей тріщали, - рушив і поповз у темряву. Аж тоді людей трохи утрясло і хлопці вмостилися досить зручно.
[кінець цитати]
отже, я на вокзалі, чекаю на свій поїзд. несподіванки підкрадаються непомітно. перша: його кінцева станція називається "HEL". так, усього з однією "L", але на роздуми наштовхує. втім, це нічого, навіть якби він насправді йшов до пекла: яке мені діло, якщо моя станція призначення - значно ближча? :)
далі несподівано (!) з’ясовується, що надворі літній п’ятничний вечір, а поїзд, до речі, недвозначно іде в керунку моря. а це значить, що думка куди-небудь звалити з міста прийшла в голову не тільки мені...
якщо ви прочитали цитату з Багряного, то інструкція з сідання на поїзд вам вже не потрібна, бо ж змінилися хіба що окремі деталі. але, як той казав, "жарт, повторений двічі, стає зрозумілішим". отже,
ІНСТРУКЦІЯ З СІДАННЯ НА ПОЇЗД У ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КРАЇНІ
1) коли поїзд під’їжджає до перону, ловите очима двері першого-ліпшого вагону без напису "зарезервовано".
2) хапаєтеся за поручень і починаєте відкривати двері, поки поїзд ще не зупинився (як тільки він зупиниться, ваші шанси на здійснення наступних пунктів різко падають).
3) опинившись у вагоні, дуже швидко біжите і займаєте вільне купе, або хоча б купе з вільними місцями.
4) по можливості зачиняєте за собою двері до купе.
5) відчиняєте вікно і спокійненько приймаєте крізь нього від проводжаючих свій багаж, а також (при наявності) - менших членів своєї родини.
от і все, місія виконана:) тепер вам залишається лише озброїтися триповерховим матом місцевою мовою (на випадок, якщо якийсь gosciu поткнеться у ваше купе) - і приємної подорожі!
якщо ж ви знехтуєте інструкцією, вам доведеться їхати так, як мені - на коридорі, зручно вмостившись на чому-небудь з свого багажу, серед десятків таких же щасливців, овіяних ласкавим подихом пекельних протягів. і навіть не мрійте закрити якесь з вікон: так, місцевий люд толерантний до вас, але до протягів толерантніший в рази. на генетичному рівні, певно, закладено :)
а, ще одне: у поїзда крім першої станції є і наступні. там, де ніхто не виходить, і де теж хочуть на море. тож якщо ви стоїте/сидите не у центральній частині вагона, то дуже ймовірно, що на наступних станціях знайдуться бажаючі впакуватися вам за спину, і заодно покурити з цієї позиції у відчинене вікно, з ентузіазмом перегукуючись з усіма бажаючими мистецьки дiбраними триповерховими виразами.
і не хвилюйтеся, що вам по кілька разів на годину доведеться звільняти "дорогу" (якщо це так можна назвати) для тих, кому захотілося в туалет: точно так само і ви муситимете розбудити половину "коридорного містечка", пробираючись з багажем до виходу на своїй зупинці.
P.S. як і в оповіді класика, квитки у такий ситуації дійсно всім до певного місця.