В Межигір'я мене понесло на хвилі надлишку вільного часу і хорошої погоди. Я шукала, куди б то поїхати і що цікавого подивится поблизу Києва, і відповідь була очевидна. Це таке, трохи попсове місце, дикої і незвіданої природи там нема, і туристів багато, але я не пошкодувала.
Добиратись туди супер-просто: на метро Героїв Дніпра питаєте, де зупиняються приміські маршуртки. І там або сідаєте на прямий рейс «Київ - Межигір'я» (ціна в один бік 25 грн.), або сідаєте на будь-яку маршрутку, що йде через Нові Петрівці, зупинка «Польова» (або біля Новуса), ціна в один бік - 16 грн.
Від цеї зупинки до парку ще приблизно 2 км треба буде пройтися.
Туди я обрала другий шлях, тому що жадна (ні) і тому, що мені було цікаво пройтися підкиївськими селами) Але якщо ви не такий любитель прогулянок, то обирайте перший варіант, привезе прямо під ворота.
Вхідний квиток коштує 150 грн. Але. Якщо ви приїдете у вівторок, то вартість дорослого квитка буде 70 грн. Я приїхала у вівторок) Не навмисно, так вийшло по днях, тому була приємно здивована.
Прямо біля брами стоїть прокат велосипедів, електро-самокатів, скутерів і іншої самоїдучої фігні. І що я вам скажу. Якщо ви вмієте на них їздити, не жлобтесь, а таки візьміть щось в оренду. Я не вмію, і тому під кінець дня мої ноги просто відмовлялися мене носити. Територія парка величезна. Серйозно, вона ГІГАНТСЬКА. Мій трекер під кінець показав, що я находила біля 22 км., і я обійшла не все, бо вже просто не мала сил. Ніяких.
І ще зручно те, що парк працює до 10 вечора, тобто можна прийти після обіду і погуляти в приємній передвечірній прохолоді (була б я зразу така умна - не облазила б тепер обгорілою спиною і руками, але вже).
По часу: я приїхала туди в 11, вийшла (виповзла) в 6. Не скажу, що я всюди бігала, як з моторчиком, але і не валялась годинами на газоні.
І ще рекомендую брати з собою воду і щось перекусити, там на місці є якісь будочки, але воно по-перше - дофіга дороге, а по друге - вибір взагалі ніякий, чіпси з сухариками і морозиво.
Ну що, з корисною інфою наче все, тепер про мої особисті враження.
На вході там висіла карта, і я наче визначилася, куди буду йти, але коли дійшло до діла - то просто почала безсистемно метатись від одного красивенного закутка до іншого, і це зайняло в мене знайчно більше часу, ніж могло б. Тому на власному досвіді раджу вам обрати такий маршрут:
заходите, прогулюєтесь по оцьому першому парку, там, де «Спорткомплекс»
думаю, трохи раніше там цвіло набагато більше всього, але і зараз достатньо краси. Отакі алеї:
Потім ви підійдете до самого будинку, і озера перед ним.
Фонтани, гусочки, зелений газон і отой самий величезний диван. І купа туристів, які фотографуються за кожним кущем) А ще - багато статуй.
Далі я вам раджу не обходити будинок довкола, а по доріжці вийти на гольфові поля.
Що я вам скажу... Оті маленькі білі цяточки, що ви бачите на фото - це люди) Відстані такі, що на вертольоті літати можна, не те, що на велосипеді. Озеро з лебедями є. А ще тут дуже багато людей приходять на пікніки. Просто сидять на газоні з вкусняшками, і насолоджуються життям, і оця картина - насичений, рівнесенький газон, щасливі родини, блакитне небо... Просто як з буклету єговістів, чесно)
Походивши трохи по цих полях, я зробила помилку, від якої попереджую вас: я пішла назад до маєтку, але краще треба було спуститися вниз, до вертолітної площадки і музею ретро-автомобілів. Оглянути все там, і по доріжці серед соснового лісу (чесно, таке враження, ніби в карпатах гуляєш) вийти до гостьового будиночка (будиночка, ага... будинища:) )
Там теж є озеро, місточки і пасторальна краса розкішного життя) Далі по тій же доріжці ви вийдете до місця, де я застряла надовго) Такий собі напів-острів, з купою містків і помостів, з виходами до води і майже морськими пейзажами.
Це щось типу переробленого під ресторан корабля, який стоїть в маленькій затоці між островом і Дніпром.
Бачу можливість залізти в воду - лізу)
Оця сама затока, корабель-ресторан зліва від мене.
Це вже сам острів і місточок на "велику землю".
Шия лебедя і дупа лебедя, разом - цілий лебідь)
Таких помостів вздовж води купа на кожному кроці. Лежи, читай, засмагай (обгорай, ага).
І можна закосити, ніби ти на морі)
Від Дніпра цю територію відділяють високі плити, паркан і огорожа під струмом. Випасти можна, назад - ну, навряд.
І далі, після відпочинку і пікніку на цьому острові (тому що газон газоном, але біля води завжди краще) можна сміливо чапати вздовж берега до зоопарку. Йти далеченько, десь 15 хв. І на цьому місці мали б бути фото зоопарку, але я вже вам казала, що протупила з маршрутом, тому якраз туди я так і не дійшла.
І після зоопарку, коли ви вже вкрай задовбані, а ваші ноги більше вас не слухають, можна нарешті дійти до будинку, обійти його з усіх боків, і в променях сонця, що сідає, помилуватися на цю розкішну клумбу.
Загалом в мене після цього місця залишились дуже двоякі враження. Як парк - це просто неймовірної краси, чистоти і зручності територія. Все вимито і вилизано, ніде ні папірчика, нічого старого чи поламаного, всюди лавочки і смітники, дійсно, на кожному кроці, вказівники, безкоштовні туалети, і не смердючі будки, а прям кімнати з усіма зручностями. Дуже привітний і люб'язний персонал (там церква є на території, я хотіла туди зайти, але була в шортах. І ні, мене не вигнали з прокльонами (як це було в Пирогово, наступним постом розкажу), а дали шарфика, щоб прикрилась, і свічку, якщо захочу поставити. Церква діюча).
А з іншого... З кожного куща, з кожної альтанки і будівлі, на кожному кроці на тебе давить почуття жахливого несмаку і якоїсь блядської гігантоманії. Величезні диван і стільці в альтанках довкола дому, сам дім, який нагадує якусь гробницю, міщанські статУї по парку, з німфами і кобилицями.
В самому будинку я не була, екскурсія туди коштує 500 грн, але з тих фото, що є в мережі, певні висновки зробити можна.
Перше фото мені нагадало франківський драмтеатр, і то там якось все більш адекватно. Ну і да, куди ж без білого роялю. Цікаво, хто на ньому грав. Чи кого на ньому грали.
І постійно, на кожному кроці тебе не відпускає розуміння того, що це все було зроблено для одної людини. Місце, розміром як моє село, було призначене для життя одної родини. Яка користувалась хіба що якимось малим відсотком того всього, а решту мали просто того, що могли. Величезні кошти витрачались щоденно на підтримання цього всього без жодного сенсу. Просто аби було. Музей корупції. Квінтесенція корупції, захланності і жадібності.
Висновок можу зробити такий: якщо в вас є вільний день, і ви не знаєте, де себе діти - це якраз таке місце. Сміливо закладайте на нього цілий день, ви його потратите, і не помітите. Тут можна ходити одному, можна з компанією, можна просто приїхати на пікнік і нікуди не ходити - словом, сама природа і облаштованість - фантастичні і супер-комфортні. Ціна за квиток немаленька, але я не знаю, звідки ще вони беруть гроші на утримання цеї території, а те, що їх потрібна прірва - очевидно. Звісно, можна було б це все розвалити і рознести до курвої мами, але для чого нищити те, що вже зроблене? Я вважаю, що ідея зробити з цього маєтку парк - дуже вдала, і її варто підтримати. Бо природа не винна, що на неї спокусилося захланне, свиновате бидло.
ПиСи: ну і щоб не закінчувати на зовсім мінорній ноті, мені розказували, що там зайці і кролики просто пішки по доріжках ходять, але я не побачила жодного. Зате зустріла ось цю панянку, яка аж ніяк не боялася, і прийшла до мене з таким виглядом: «О, ти щось маєш? А що ти маєш? А воно добре? А мені даш попробувати?»