Про Батурин
Минув рік, і Настя з своїм бложиком знов восстала з небитія. Ну, або просто закінчилась зима, і мене знов починає носити по Україні, і ви обов'язково маєте про це знати)
Батурин, загалом, в списку моїх планів на подивитися був... Не був) Не те, щоб я про це місто прям взагалі нічого не знала, але воно якось так далеко від всіх зручних туристичних маршрутів, що сама я б туди точно не добралася. Але були другі травневі, моїм друзям було нудно сидіти в Києві, і вони спланували цю поїздку, і запропонували мені приєднатися. А я що, я лише за)
Так ось. Цілу дорогу туди (їхали машиною, тому по автобусах і цінах, на жаль, не розкажу) мені в голову крутилися оці вот рядки:
«Я про Батурин. Про той Батурин,
Де кров козацька залила мури...»
Гуглом не гуглиться, тому хто автор - не згадаю. Але настрій від цих рядків був дуже піднесений, пафосний і очікувалось щось таке, ну таке, ну ухххх! Все ж таки козацька столиця, місто військової слави і звитяги, і отето от всьо.
Нуууу.... Ееееемммм... Галич, до прикладу, теж колись був столицею цілого князівства) Батурин ще менший, ніж Галич, і від минулої звитяги тут лишився куций хвостик. Але збережений, доглянутий, і відреставрований (реставрували, правда, як могли, але не доламали остаточно - і на тому мерсі).
Загалом, локацій на подивитися там є три.
Перша, в яку ми попали - це парк і будинок судді Кочубея, найстаріша збережена до сьогодні будівля в Батурині. Кочубей, якщо ви пригадуєте, це батько тої самої Мотрі Кочубеївни, до котрої зажигав Мазепа, коли йому було 60, а їй - 16. Тому не дивно, що суддя був трохи не в захваті від того всього, але хто його питав. Історія, насправді, нічим хорошим не закінчилась, і хто його зараз зна, що і як там було насправді, але ім'я Кочубея в історії збереглося все ж трохи більше, ніж якби він був просто собі суддею.
Вхід на територію парку - 20 грн., екскурсія в сам будинок оплачується окремо.
Трохи дивний майданчик, який схожий на типовий радянський відкритий театр, але ніби і ні, бо самої естради нема, а для стадіону місце якесь взагалі непідходяще.
Оце і є той будинок.
Доріжки прокладені виключно довкола будинку, далі парк вже такий трохи дикуватий, але якась прелесть в цьому є.
Ціни на екскурсії просто захмарні)
Погода ніби і сонячна, але вітер дуже кусючий.
Друга локація, на яку ми поїхали - Цитадель Батуринської фортеці. Вона ніфіга не історична, відтворена в 2008 році на історичному місці, на високому березі річки Сейм. На сайті пише, що «Цитадель була відбудована в попередньому розмірі і зовні максимально відповідає оригіналу. Була завершена реконструкція трьох оборонних веж, фортечних стін, гетьманського палацу і Воскресенської церкви, які увійшли до складу Національного історико-культурного заповідника Гетьманська столиця.
У центрі цитаделі знаходиться гетьманський будинок. У результаті розкопок відновлена його планова структура, і зовнішній вигляд відтворений за аналогією». Ну, для туристичного потоку дійсно зроблено незле. Чистенько, компактно, трохи мало всіляких цікавих штук (я б туди більше натикала, тим паче, що тема бездонна, але вже як є). Вхід - 20 грн.
«Молитва за Україну» - пам'ятник у вигляді скульптурної групи з п'яти постатей українських гетьманів, в часи яких Батурин був столицею України, - Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика та Кирила Розумовського; вони зібралися навколо столу і разом роздивляються мапу України. Типу, зібралися в міжчасовому і міжпросторовому ніде і рішають долю країни)
Ото біле збоку - то церква, ну бо дійсно, як то в порядному комплексі тай без церкви. Всередині, правда, є ще одна цервка, але ж церков забагато не буває)
Галереї закриті. Охоронці сказали, що туди пускають на великі свята. 9 травня, мабуть, свято таке собі)
Власне, резиденція Мазепи.
Просто красива грушка біля вежі.
Це пам'ятник тим, хто загинув разом з містом, коли його рознесли злобні москальські царьки. Ну да, місто було зруйноване, просто патамушта.
Цікаві оці вот круглі штуки над дверима. І відколупана плитка під дверима)
Вид на Сейм. Гарно, дійсно гарно.
Церква недіюча, але все одно мене злобно обшипіли на вході за те, що голова непокрита.
Ну і третя точка, яку варто відвідати - палац Кирила Розумовського. Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Палац будували у 1799-1803 рр. Загалом, Розумовський почав його будувати, але закінчити до своєї смерті не встиг. Дітям (які жили в Відні) дача десь в глибинах Чернігівщини теж шото не дуже була треба, тому ніхто з Розумовських ніколи в ньому не жив. Інтер’єри загинули під час пожежі 1824 року. Далі залишки ліпнини, всіляких ніштяків і просто красивих елементів задорно розтягали місцеві, а потім і туристи, і на час незалежності палац просто стояв руїною.
Але це історія з хорошим фіналом, тому що в 2009 році за дорученням Ющенка палац реставрували. На першому поверсі - експозиція, присвячена гетьманській столиці; інтер’єри другого поверху відтворені зі збережених в Петербурзі аналогів. Сьогодні в палаці налічується 55 кімнат. Тут зібрана значна колекція портретів гетьманів, які були передані сюди з Львівської галереї. На території комплексу, крім палацу, розташовані два флігелі і парк. Будівля палацу налічує три поверхи. З одного боку знаходиться лоджія, протилежний фасад прикрашає балкон.
На мене воно справило враження такого собі Межигір’я для бідних) А, ну і вхідний квиток на територію - ті ж 20 грн., в сам палац - 150. Ми всередину не заходили.
Мабуть, залишки оригінальних колон.
За задумом з палацу маб би відкриватися розкішний вигляд на річку і на сам Батурин. І він, загалом, таки відкривається, але шоб всіляким зайцям неповадно було там соватись, то територію обгородили уродським коричневим парканом. Сфоткати забула, тому буде вам дійсно розкішний вигляд з понад паркану)
А ще я звернула увагу на кілька цікавих пам’ятників, вони якісь всі дуже в одному стилі і дуже неочікувано вистрибують тобі назустріч то з кущів, то з-за рогу.
І що мені, типовій дитині Західних територій, теж сподобалось - дуже красиві дерев’яні будинки з різьбленими, ну просто мереживними «наличниками» (гугл каже, що то так називається)
Загалом, якщо підсумовувати, то спеціально в Батурин я б не потащилася, але якщо є можливість - то це досить приємне, компактне і симпатичне місце. Не вражає, але дуже тішить, що хоч щось тут все ж таки є.