Крим. Молодість у ванні і як осідлати віслюка
«День “живої природи” у всіх її проявах!» - під таким гаслом ми вирушили з Бахчисарая до Великого каньйону і віслюків.
Один з чудових (і відносно доступних для непідготовлених туристів) варіантів долучитися до живої природи - Великий каньйон Криму.
Як відшукати «Велике» диво природи?
Основний орієнтир на трасі Бахчисарай-Ялта - село Соколине. Від нього ще 4-5 км їзди (загалом не більше 30-ти км від Бахчисарая). Купа машин і людей прямо на гірській дорозі? Значить на місці. В один бік від дороги - вказівник на невеликий мальовничий водоспад «Срібні струни». В інший - стежка вниз, позначена жовтими круглими мітками. За дерев’яним містком над річкою -
...пост лісової охорони (вхідні квитки: дорослі - 20 грн., діти - 10 грн.). Із собою бажано взяти порожню пляшку. Навіщо? Каньйон відповість.
«Тріщинка» в Землі
Не захоплюватися природою тут неможливо! Варто тільки уявити, що каньйон - це величезна тріщина між горою Бойка і Ай-Петринським масивом. Земля «тріснула» внаслідок активних рухів гігантських блоків. Річка Аузунь-Узень (дослівно з тюркської «Ротова ріка») поволі «спустилася» вниз. Кажуть, якщо придивитися, то кожному виступу на лівому березі каньйону відповідає впадина на правому і, навпаки.
Така собі рвана рана, яка ще й досі не затягнулася. Каньйон відносно молодий - приблизно 2 мільйони років.
Мікс води, каміння і зелені Великого каньйону вже у 1947 р. став пам’ятником природи, а в 1974-му - ландшафтним заказником. Тут заборонено рвати квіти, розпалювати багаття, ставити намети. Але що далі в ліс, то більше дров - то десь від намету «потягує» димком, то під ногами - зірванана квітка. А вони тут дивовижні! Трапляються піони кримські..,
...крокуси, підсніжники, конвалії і, кажуть, навіть орхідеї (у льодовиковий період ізольований каньйон був гарною схованкою для теплолюбної флори). Кабани, олені, косулі, борсуки, лиси - ті тримаються завбачливо подалі від людей. Тільки ящірки шастають.
...Йдемо. Хоча «йдемо» тут буде не зовсім доречним.
Або по камінню дерешся круто вгору, або спускаєшся круто вниз, тримаючись за поручні-коріння дерев.
Або притискаєшся до каміння-стіни, щоб просто розминутися з перехожими. Отак «ідеш» собі, «ідеш»... І раптом... на «дорозі» - отакенна здоровенна каменюка! Ніколи не знаєш, чому який-небудь камінь, який десятиліттями висів над урвищем, бере і падає донизу. Часом дивують особи, які героїчно долають цей маршрут мало не на високих підборах.
І без того гарні тутешні місця прикрашають пікантні «зупинки». Ось величезний 500-літній «Поштовий дуб». Кажуть, його дупло - своєрідна «туристична пошта». Утім, доля дуба невтішна - від нього лишився дебелий обгорілий пеньок.
За кілька хвилин ходу крізь дерева чути шум і віє легкою прохолодою. Блакитне озеро!
Дивовижний куточок! Що захоплює? Те, що звичайна вода такого неймовірно блакитного кольору і чистоти! На берегах озера можна відпочити і помилуватися невеличким водоспадом.
Тутешні про ці місця знали задовго до їх масових відвідин. Хоча вперше детально описав цю красу професор І. Пузанов у 1925 р. Саме він придумав офіційну назву - Великий каньйон.
А от звідки з’явилася інтригуюча назва Яблуневий брід за кілька сотень метрів від озера - невідомо. Бо які тут яблуні? Зате яка краса від злиття двох гірських річок Аузунь-Узень і Алмалчук.
Що далі у глиб каньйону, то схили вищі й ближче підступають один до одного. Зате вологий мох у гірських струмках такого нереально яскраво-зеленого кольору, що здається штучним, а сосни на прямовисних схилах - пучками трави!
А найдивовижніші враження подарувало одне з найбільших карстових джерел Криму - Панія.
Здається русло, вкрите моховим камінням, просто пересохло. А із середини... б’є джерело! Та таке завбільшки, що саме, наче річка! Аякже - 370 літрів за секунду. Отут і знадобиться пляшка, а краще дві.
- А де воду набирали?
- Що отак набрати і зразу пити? - недовірливо запитують довкола.
«Дітям міста» важко повірити, що можна пити запросто із джерела. Панія тут-таки впадає в Аузунь-Узень. От оця спритна і вертлява річка - головний тутешній скульптор. Про її грандіозну роботу свідчать пороги, водоспади і водоспадики, котли (або ванни).
Атож вода камінь точить!
Пік водяної роботи - «Ванна молодості» або просто «Караголь» - «Чорне озеро». Так ванна звалася раніше. Але ж хто заради просто «озера» та ще й «Чорного» захоче дертися кілька кілометрів? От «Ванна молодості» - зовсім інша річ! Вода в неї спадає з висоти кількох метрів. І саме ця ванна - найбільший з усіх тутешніх котлів. Про неї вперше написано ще
1915 р.
За легендою, скупавшись тут, можна... помолодшати.
- У-у-у-х! - впав бомбочкою хлопець у ванну.
- Е-е-е-х! - вискочив бадьоро здоровань звідти, - помолодшав на років десять одразу!
Не знаю, як помолодшати, але втому знімає - без питань! Навіть влітку вода тут і довколишніх притоках не більше 9-11 градусів. Чудова домівка для тутешньої форелі. Та й загалом дивовижної природи. До речі, її «оживання» навесні у Великому канйоні..,
...проти довколишніх лісів, запізнюється на 3-4 тижні.
...Коло води чудово. Тільки «коло». Тому що довкола - кафешки і немало пляшок, які «вибирає нове покоління». Молодість, нажаль, пахне димом, шашликами і чебуреками. Чесно скажу - природою саме тут важко насолодитися.
У цьому місці переважно закінчуються екскурсії, усі гуляють довкола і заглядають в ущелину каньйону.
- А де ж обіцяні ущелини по 1,9 метрів завширшки? І аж 250-320 метрів заввишки? І там, де небезпечно навіть говорити, бо можливий обвал каміння від луни? - запитуємо на зворотньому шляху в охоронців, що збирають вхідну плату.
- А це далі від «Ванни молодості». Ще 3-5 км углиб каньйону пройти, - просвітили вони нас. - Але туди можна йти тільки наприкінці літа або восени, коли річки підсихають за літо. Тоді ложе каньйону стає сухим і доступним для огляду.
У будь-якому випадку важко, напевно, знайти людину, на яку б ця прогулянка не справила враження.
Але якщо з вами діти, напевно, найбільше емоцій їм подарують... віслюки.
«Чудо-ослик». Культ особи віслюка!
- Віслюки? Де ті віслюки?.. - ми розгублено озирнулися довкола. Дорогою бродить вгодована брудна льоха - і жодного віслюка. Ні, не зовсім «жодного». Біля дороги «золотий» віслюк-пам’ятник.
Ідол для фотографування усієї дітлашні. На дитячому майданчику безтямно звісив вуха у пісочницю бетонний Іа.
Коло нього дротяний віслюк-гойдалка.
Особа віслюка тут культ! Ферма «Чудо-ослик» у селі Залісному, що за 18 км від Бахчисарая, кілька останніх років, відтоді, як з’явилася, активно популяризує цю милу тваринку! То де ж вона?!
І раптом... Ми просто остовпіли. З-за рогу з’явився... Ні не віслюк. Уявіть - цілий загін віслюків!
На кожному модерновий Санчо Панса.
А віслюки? За сотні років не змінилися. Вуха у них такі, знаєте, кошлаті, довгі й теплі-теплі. Чисто тобі зайці! І такі сумирні.
Тут, якщо й не хотіли - навіть дорослі одразу спокусяться прокататися.
Коштує легеньке погойдування на спині тваринок-трудівників 40 грн. за 30 хвилин. Щоправда, праця для них - у минулому. Возити туристів - сьогодні їхня основна місія. Для цього й організовано ферму. Поїхали!
Навіть діти по років п’ять поволеньки трюхикають на персональних віслюках.
У кожного на «збруї» - ім’я.
- А чули про «розстріляних віслюків»? - раптом запитує мене наш хлопець-поводир, що йде поруч.
- ??!!
- Колись у Криму мало не в кожному подвір’ї був віслюк, - розказує він, - незамінний татарський атрибут. Але за часів Хрущова на живе поголів’я наклали великі податки. Вибираючи між віслюком і коровою, люди, звичайно, залишали годувальницю-корову. А віслюка просто виставили за ворота.
Таких нещасних безпритульних назбиралися цілі табуни. За ними вирядили «табуни людей» з гвинтівками, щоб навести лад. Отака сумна історія.
- А як щодо славнозвісної віслюкової впертості? - запитую.
- Це якщо ви його завантажите занадто, - діловито пояснює хлопчина. - Кожен віслюк вагу свого вантажу знає. Може повезти 70 % від власної ваги. Але якщо більше або занадто втомився - тут його не зсунеш!
Інстинкт самозбереження! Півгодини емоцій пролітають миттєво...
... і от вже у руках «Посвідчення водія» (5 грн.). Який транспортний засіб? Віслюк, звісно! Та непростий - азіатський.
А «віслюкових» футболок, чашок, стіків на холодильник і т. д.- тут хоч греблю гати! Вдячна дітлашня годує «транспорт» хлібом.
Після такого іспиту можна тут-таки побалувати себе шашликом, розвалившись на татарських тапчанах, поки діти завзято гасатимуть черешневим садком і гарцюватимуть по гойдалках і гірках. А на тих віслючків, що відпочивають, можна подивитися в загонах.
Їхні сусіди свинки, кури, гуси і пара білих угорських волів-гігантів.
«Вони теж невдовзі кататимуть охочих, - пояснюють нам, - тільки на возі». Отож, сидіти тут можна мало не до пізнього вечора.
І на швидке повернення до дому сподіватися марно. Навіть звичайна траса до Бахчисарая повна спокус. От знову повилазили сфінкси мало не на дорогу. Ну де ж повз таке проїхати!
На імпровізованій екскурсії тут ще кілька таких цікавих екіпажів, як ми.
День «живої природи» добіг кінця.
Але Бахчисарай не був би дивовижним містом як би, крім прекрасної природи, довколо нього не було б стільки ж унікальних пам’яток старовини. Аж п’ять печерних середньовічних міст довкола і Свято-Успенський монастир.
Залишайтеся! Поїдемо? Підемо!
Далі - Свято-Успенський монастир і печерне місто Чуфут-Кале.
Крим-2010:
Бахчисарай. Український «закордон»
Крим. Де жити в горах?
Інші подорожі Кримом:
КуТ ТаRхаN - нереальним світом на колесах
«Кіммерія». Кримський мікс гір і степу
Біле сонце Біляусу