До Варязького моря-3
До Варязького моря-3
Ідея застосування гелікоптерних десантів полягала ось в чому.
Щоб наступаючі полки і дивізії могли вести успішні бойові дії, вони потребують постійного і безперервного постачання всього необхідного для життя і бою: боєприпасів, палива, медикаментів, продовольства і всього-всього-всього... Стрілецький полк Червоної армії перед нападом на Українську Державу налічував 3182 людини, 1310 гвинтівок і карабінів, 984 самозарядні гвинтівки, 313 пістолетів-кулеметів, 116 ручних кулеметів ДП, 54 станкових кулемета “максим” і ДС-39, 6 зенітних кулеметних установок М-4 (чотири кулемета “максим”), 3 великокаліберних кулемета ДШК, 49 мінометів (27 - калібром 50 мм, 18 - калібром 82 мм, 4 - калібром 120 мм), 12 45-мм гармат, 6 полкових 76-мм гармат. Стрілецька дивізія налічувала 14483 людини, мала три стрілецьких і два артилерійських полки, танковий батальйон, розвідувальний батальйон з плаваючими танками і важкими бронеавтомобілями, протитанковий і зенітний дивізіони та інші частини і підрозділи. Вся ця юрба командирів і бійців, ця купа зброї потребувала безперервного живлення всім необхідним для ведення бойових дій і евакуації поранених та пошкодженої техніки і озброєння. І якщо припинити цей життєдайний потік з тилу на передову і з передової в тил, негайно натиск наступаючих частин зменшиться, а то й взагалі впаде до нуля. Удари артилерії та авіації по транспортним артеріям ефективні, але відчутно вплинути на припинення чи зрив наступу вони не в змозі - ні авіація, ні артилерія не можуть займати територію, не можуть її контролювати тривалий час, це може зробити тільки піхотинець. Однак тут постає непроста проблема: можна десантувати роту чи батальйон для захоплення і утримання на певний термін якоїсь висоти чи переправи, однак такі підрозділи стають одноразовим військом - евакуювати підрозділ з ближнього тилу противника, внаслідок насичення його озброєнням та живою силою ворога, немає ніякої можливості, і він або гинув, або його бійці потрапляли в полон. Українська армія не могла погодитися на такий спосіб ведення війни: по-перше, підготовка десантних частин обходиться значно дорожче звичайної піхоти; по-друге, і це було головним, ні армія, ні суспільство не погодиться втрачати бійців таким робом.
Аж тут з’явилася гелікоптерна авіація. Нова авіаційна техніка - транспортні гелікоптери видатного авіаційного конструктора Ігоря Івановича Сікорського - давала можливість провадити успішну евакуацію підрозділу з ближнього тилу супостата після виконання бойової задачі.
Концепція ця була красивою в теорії, але вона потребувала підтвердження практикою. Гелікоптери тільки заявили про себе, однак перспективи їхнього застосування були ще досить туманні.
Ідея повітряних десантів, як засилання повітрям воїнських формувань в тил противника, виникла ще за сивої давнини. Однак в ті часи вона носила фантастичний характер і тільки в роки Великої війни отримала таке-сяке матеріальне забезпечення у вигляді повітряного транспортного засобу - аероплана. Літальні апарати бурно розвивалися і це привело генерала Вільяма Мітчелла до ідеї висадити в тилу німецьких військ спочатку дивізію, а потім і цілу “повітрянодесантну армію”. І коли б війна затяглася, можна було б гадати, був би реалізований цей прожект чи ні. “Позиційний жах” Західного фронту пам’ятали всі і пошук запобігти такій ситуації в подальшому з закінченням бойових дій в Європі не припинився.
Для повітрянодесантних військ відразу ж виявилася головна, визначальна мета - сприяння наступаючим угрупуванням наземних військ. Теорія застосування повітрянодесантних військ мовить, що повітряний десант призначений для дій в ході несподіваних, стрімких наступальних операцій. Після Світової війни європейські країни в більшості не задумували грандіозних наступальних операцій, тому в таких країнах повітрянодесантні війська розвитку не отримали. Повітрянодесантні війська були створені в Німеччині, в Італії і в Радянському Союзі. І першою на цій ниві була Червона армія. Ще в 1930 році на навчаннях Московського військового округу під Воронежем 2 серпня був висаджений парашутний десант з десяти бійців. Десантування відбувалося двома рейсами. 2 вересня було десантовано з літака АНТ-9 відразу 11 бійців. Скромні за масштабами експерименти мали велике значення. Вони стали першою в історії спробою ввести в практику військової справи принципово новий спосіб бойових дій - проведення повітряного десанту для ведення бою в тилу противника. 1931 року в Ленінградському військовому окрузі був створений позаштатний дослідний авіамотодесантний загін у складі однієї стрілецької роти і окремих взводів. В 1933 році авіадесантний загін розгорнули в 3-ю авіаційно-десантну бригаду особливого призначення...
В Україні перші парашутні підрозділи були створені в 1932 році, вже 10 і 14 жовтня 1932 року перші загони десантувалися на навчаннях Київського військового округу. За десантуванням і діями парашутистів спостерігали Гетьман України Павло Скоропадський і командувач Київського військового округу генерал-полковник Петро Болбочан. Після низки експериментальних навчань був сформований в 1935 році експериментальний парашутний загін, на його базі відпрацьовувалася тактика застосування повітряного десанту і практикою перевірялася теорія застосування “вертикального охвату” і “об’ємної операції”. Такі загони мало кожне Оперативне Командування. В кінці тридцятих років експериментальні загони парашутистів переформовувалися в парашутно-десантні батальйони, головне призначення яких полягало в ведені диверсійно-розвідувальних дій в тилу ймовірного противника. Ймовірним противником була, поза сумнівом, Радянська Росія. Більшого, ніж розвідка і диверсії в тилу росіян, від парашутистів не вимагалося...
І тут в 1939-40 роках несподівано для всіх на сцену театру бойових дій просто-таки вириваються гелікоптери - новий клас літальних апаратів. Гелікоптери Сікорського С-34 на той час досягли достатньої для бойового застосування технічної досконалості. Вони з успіхом зарекомендували себе в першій фазі Синайського конфлікту і подальших операціях військово-повітряних сил армії оборони Ізраїлю.
Вже на початку сорокового року Повітряні Сили [i] замовили фірмі Ігоря Івановича Сікорського півсотні гвинтокрилих машин. Це був початок. На осінніх маневрах з 36 гелікоптерів було проведено перше експериментальне десантування. На шляху підходу резервів “червоних” був висаджений посадочний десант “калинових” - піхотна рота з автомобілями і артилерією. Невдовзі була проведена ціла низка дослідних навчань по висадці в тил противника гелікоптерних десантів від роти до батальйону.
Ініціатором створення нового виду десантних формувань став генерал-лейтенант Євграф Крутень та молоді офіцери-парашутисти. Гелікоптер показав себе вельми перспективним засобом транспортування військ в гірській місцевості та за відсутності доріг. Чисельність гелікоптерів в українській армії стрімко росте і на 1941 рік становить 1140 машин. Для практичної перевірки теорії повітряно-штурмових операцій командування Повітряних Сил створює дослідний підрозділ - 101 повітряно-штурмову [ii] бригаду в Дніпропетровську. Бригада вже з кінця 1941 року почала інтенсивні тренування. В ході весняних маневрів “Козацький степ-42” бригада використовується для захоплення плацдарму при форсуванні Дніпра “червоною” стороною. В цих маневрах приймає участь також і мотопіхотний батальйон, який перекидається гелікоптерами разом з приданими самохідними установками для утримання важливого перехрестя доріг.
В спеціально створеній групі при Генеральному Штабі Збройних Сил України проводяться теоретичні розробки і практичні експерименти. Група під керівництвом генерала Крутеня висунула ідею про створення нового типу операції - так званої “об’ємної операції”, замість концепції “мобільної оборони”.
Суть її полягала в тому, щоб діяти по другим ешелонам військ противника, позбавляти його наступаючі частини і з’єднання матеріально-технічного постачання, зменшуючи цим наступальні можливості першого ешелону. Ідея була підтримана новим Начальником Генерального Штабу генералом Костянтином Морозовим і Гетьманом України Павлом Скоропадським. Постало питання про зміну всієї теорії операцій “мобільної оборони” і створення принципово нового “повітряного ешелону” з наземних військ. Реалізація ж такої ідеї вимагала докорінної зміни пріоритетів у військовому будівництві.
І новий Начальник Генерального Штабу, який прізвисько “одноокий яструб” недаремно отримав, залізною рукою став зміни ці в Збройних Силах впроваджувати. Робота закипіла...
За підсумками цих робіт в квітні 1942 року приймається рішення про створення в Оперативних Командуваннях по одній аеромобільній (повітряно-штурмовій) бригаді і вже з початку травня відбувається формування 102, 103, 104 і 105 аеромобільних бригад у Львові, Житомирі, Чернігові і Полтаві.
Кожна бригада мала чотири аеромобільних піхотних і два повітряно-штурмових батальйони, артилерійський і зенітно-артилерійський дивізіони, протитанкову батарею, батарею РСЗВ “Вихор-Д”, розвідувальну, інженерно-саперну, автомобільну роти, підрозділи бойового і тилового забезпечення. В штат з’єднання входив гелікоптерний полк. Чисельність бригади становила понад чотири тисячі бійців. Повітряно-штурмова бригада вважалася тактичним з’єднанням і була еквівалентна піхотній дивізії.
З’єднання формувалися з чистого листа. Для їхнього комплектування направлялися офіцери і сержанти зі складу розвідувально-диверсійних батальйонів і рот та рядові бійці мотопіхотних частин. Фірмі Ігоря Сікорського ще в 1941 році була замовлена розробка і поставка армійських вантажних гелікоптерів, які могли б транспортувати автомобілі, артилерію і легку бронетехніку десантно-штурмових батальйонів.
На озброєння приймаються транспортні гелікоптери С-55А [iii], С-37А [iv] і транспортно-бойовий С-34Ш [v]. Буквально напередодні війни з москалями проходить випробування турбінний гелікоптер С-41...
Нові формування вступили в бій вже в перші години війни. На жаль, тільки одна - 101 Дніпропетровська - повітряно-штурмова бригада була повністю укомплектована авіаційною матеріальною частиною. Аеромобільне з’єднання за штатом мало мати гелікоптерний полк у складі трьох ескадрилій: транспортно-бойової і двох транспортних, 20 гелікоптерів ударних С-34Ш, 20 багатоцільових - С-55А та 20 транспортно-десантних - С-37А. Решта бригад мали всього лиш по одній ескадрильї багатоцільових С-55А - оснастити гелікоптерами всі з’єднання аеромобільних військ не встигли. Батальйонам і ротам аеромобільних бригад доводилося ставати на шляху танкових колон росіян, мінувати дороги, тримати оборону в міжозерних дефіле і на лісових дорогах, даючи час територіальним дивізіям піднятися по тривозі, здійснити марш до рубежу оборони і звести такі-сякі окопи та траншеї. Незважаючи на відсутність часу для достатньої підготовки, бригади показали себе з найкращого боку. А вже з другої половини вересня, коли піхотні територіальні дивізії міцно стали в оборону, аеромобільні з’єднання почали роботу, для якої вони власне й створювалися - дії на комунікаціях росіян. Деякі бригади були задіяні в контрударах українських військ. А в кінці вересня 101 аеромобільна бригада взяла участь в десанті на Таманський півострів...
Інтенсивна бойова робота повітряно-штурмових з’єднань продовжувалася і наступні півтора року війни. За цей час українські аеромобілісти понесли значні втрати і на початку сорок четвертого року Гетьман підписав наказ про формування додаткових п’яти повітряно-штурмових бригад...
...Двісті четверта аеромобільна бригада отримала особовий склад і за два дні формування підрозділів було завершено. Війна скоригувала чисельність і структуру аеромобільних з’єднань української армії. Весною сорок четвертого року бригада складалася з повітряно-штурмового і трьох аеромобільних піхотних батальйонів, артилерійського і зенітно-артилерійського дивізіонів, батареї РСЗВ “Вихор-Д”, розвідувальної, інженерно-саперної і автотранспортної рот, протитанкової та мінометної батарей, підрозділів забезпечення. Гелікоптерний тепер був обов’язковою складовою кожної аеромобільної бригади, але нині на польовому аеродромі базувалася лише одна ескадрилья гелікоптерів С-55А і ланка транспортників КС-3 [vi] для проведення навчальних стрибків - майже всі бійці бригади мали бойовий досвід, однак більше третини десантників в кожній роті раніше ніколи з парашутом не стрибали. Втім, всі “першоразники” свій перший стрибок з парашутом мали здійснити з прив’язного аеростата - режим економії не обійшов і військо.
...Крита вантажівка вранці новенькі парашути для роти розвідувальної привезла і занять цього дня не було. Розвідники парашути розпустили, оглянули і знову ретельно уклали. Для учбових стрибків кожен писав на клапті шовку, що цей парашут він уклав сам. І підпис чіткий. На відміну від учбових стрибків, в кишеньки ранців записок з прізвищами не вкладали. Бойові парашути розмістили на стелажах в окремому модулі за дротом колючим. Біля нього став вартовий. Стало зрозуміло: в тил ворога вже скоро...
А під вечір командирів розвідувальних взводів до штабу викликали.
В кабінеті командира бригади полковник Штриголь, начальник штабу бригади майор Зализюк, командир розвідувальної роти капітан Калиниченко і незнайомий полковник. П’ятеро сержантів - командири розвідувальних взводів - зайшли до кабінету і в просторій кімнаті відразу стало тісно.
- Задача розвідувальній роті - десантувалися в тилу противника, провести розвідку доріг, переправ, бродів, мостів, зібрати відомості про режим річок в районі дій розвідувальної роти. Такою є головна задача. Додаткова - зібрати інформацію про тили росіян: склади пального, боєприпасів, штаби, вузли зв’язку, оборонні рубежі, колонні шляхи, підготувати майданчики для десантування батальйонів бригади. Питання?
- Питань немає... - Один за одним відповіли взводні командири.
- Бажаю успіху! - І міцний потиск руки на прощання.
Коли сержанти вийшли з будівлі, сонце тільки-тільки сіло і небо швидко темнішало. Спалахи зірниць осявали здалеку нічні хмари. Хтось зимно пересмикнув плечима - з півночі потягло холодом...
...Рівно гудуть мотори, величезний, як вагон, літак К-12 [vii] йшов на висоті шести тисяч метрів і летіли давно. Десантники сиділи на алюмінієвих лавах встановлених вздовж бортів і посередині вантажної кабіни. Тьмяно світила плафони, кидаючи глибокі тіні на обличчя бійців. Все було, як звичайно, коли не зважати на те, що летіли за лінію фронту. Більшість сиділи з закритими очима і, здається, спали.
Лінію фронту перетнули незадовго до опівночі. Круглі ілюмінатори освітилися ззовні багряним відсвітами. Вони дрижали на склі, але всередину вантажної кабіни долинало тільки глухе буботіння: наша артилерія, заглушаючи шум моторів, била на повну свою потужність.
За годину занило у вухах - літак пішов на зниження. Він притискувався до землі, нижче, нижче - наскільки це можливо, щоб десантники якнайшвидше стали на ноги, а не плавали по небу, вітром рознесені. Тривожним світлом заблимала синя лампа, десантники встали, нахилилися, передній виставив для стійкості праву ногу, наступний на нього навалився. Ось гігантські стулки десантного люка розійшлися - там внизу, в шаленому вихорі мчить земля, он вона - поряд.
Окремі дерева видно, там кущі, чагарники несуться під черевом літака в галопі дикому і зникають позаду.
Над рампою зеленим світлом, стрибок дозволяючим, заблимала лампа, задні натиснули на передніх і розвідники, всі разом, вивалилися в нічну пітьму, повітряний потік кожного хватає і струшує та мотає по небу нічному. Десантування на надмалій висоті відбувається, тому все миттєво стається: хлопок сірого в ночі купола над головою, ривок стропами і ось вже удар ніг об землю.
- Всі в порядку? - Ротний зібрав роту на якомусь занедбаному полі.
Парашути зарили, земля була сухою, податливою. Ні звуку в ночі не чулося. Тут рота розділилася і розвідувальні взводи пішли кожен своїм, визначеним командуванням напередодні, маршрутом.
[i] Повітряні Сили - складова частина Збройних Сил України. Вид Збройних Сил, існує в Збройних Силах України з 1936 року. Складові: військово-повітряні сили, сили протиповітряної оборони країни, спеціальні війська. Військово-повітряні сили складаються з винищувальної, ударної (бомбардувальної, штурмової), армійської (гелікоптери), військово-транспортної, спеціальної авіації. Сили протиповітряної оборони країни складаються з зенітно-ракетних, зенітно-артилерійських, радіотехнічних військ. Спеціальні війська - окремі частини і підрозділи: розвідувальні, інженерні, хімічного захисту і т.д.
[ii] 101 повітряно-штурмова бригада. Аеромобільні війська мали окрему систему нумерації. На відміну від танкових, механізованих і мотопіхотних бригад, які мали спільну систему нумерації.
[iii] С-55А - транспортно-десантна модернізація гелікоптера з поршневим двигуном Ігоря Сікорського С-34. Мала вантажну рампу в кормі вантажної кабіни. Екіпаж - 3 особи. Місткість - до 24 піхотинця або 12 нош з пораненими і 1 супроводжуючий, довжина - 26,8 м, висота - 4,46 м, діаметр гвинта: головного - 21,07 м, хвостового - 3,60 м, маса пустого - 4378 кг, маса максимальна злітна - 7635 кг, двигун - МеМЗ-2800-9 (ліцензійний двигун Pratt&Whitney R-2800 Double Wasp 14 американської фірми Pratt&Whitney), поршневий 18-циліндровий, потужність - 2000 к.с. (1491 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 226/140 км/год, дальність польоту - 465 км, вантажопідйомність - 2850 кг. Перший політ (з двигуном ММЗ-1820 потужністю 1060 к.с./790 кВт) 18 березня 1936 року. З серпня 1937 року почалися поставки машини в підрозділи Морської Рятувальної Служби (поставлено за 1937-1947 рр. 1215 машин, всього випущено понад 1500 екземплярів у різних модифікаціях)
[iv] С-37А - транспортно-десантний гелікоптер Сікорського. Екіпаж - 3 особи. Гелікоптер повздовжньої схеми з вантажною рампою в кормі вантажної кабіни. Місткість - до 36 піхотинців або 24 ноші з пораненими, довжина - 15,54 м, висота - 5,77 м, діаметр головного гвинта - 18,59 м, діаметр хвостового гвинта - 18,59 м, маса пустого - 9449 кг, маса максимальна злітна - 16520 кг, двигуни - 2хМеМЗ-2800-9 (ліцензійні двигуни Pratt&Whitney R-2800 Double Wasp 14 американської фірми Pratt&Whitney), поршневі 18-циліндрові, потужність - 2х2000 к.с. (2х1491 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 206/185 км/год, дальність польоту - 2990 км, вантажопідйомність - 5250 кг в вантажній кабіні або на підвісці.
[v] С-34Ш - ударна модифікація гелікоптера з поршневим двигуном С-55А, Ш - штурмовик. Мав броньований несучий корпус, шість балочний тримачів для блоків некерований ракет Б-7 або Б-8, замість блоків гелікоптер міг нести 4 бомби по 100 кг, або 2 по 250 кг, і контейнери з гарматно-кулеметним озброєнням. Вага (порожнього/максимальна) - 5849/7800 кг, ПД - 2200 к.с., в вантажній кабіні міг перевозити 8 повністю екіпірованих десантників.
[vi] КС-3 - ближньомагістральний транспортний літак. Розроблений конструкторами і випускався підприємством авіабудівної фірми Сікорського. По конструкції - суцільнометалевий двомоторний низькоплан з традиційної компоновки з поршневими двигунами і трьохопорним шасі з носовим колесом. Перший політ 7 січня 1936 року. Екіпаж - 2 особи, пасажирів - 28-32 людини, довжина - 19,66 м, розмах крила - 29,98 м, висота - 7,8 м, площа крила - 91,7 м. Двигуни - 2хММЗ-2600-14 (ліцензійний двигун Wrigth R-2600 Cyclone 14 американської фірми Curtiss-Wrigth), поршневий 14-циліндровий, потужність - 1425 к.с. (1063 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 375/297 км/год, дальність польоту - 2300 км, висота - 8200м, вага пустого - 7720 кг, максимальна злітна вага - 14200 кг.
[vii] К-12 - військово-транспортний літак КБ Калініна. Екіпаж - 6 осіб, пасажиромісткість - 98 парашутистів або 68 нош з пораненими у супроводі 3-х медпрацівників, корисне навантаження - 21000 кг. Розмах крила - 38,015 м, довжина літака - 33,109 м, висота - 10,525 м, площа крила - 121,73 м. кв. Маса спорядженого - 35340 кг, нормальна злітна маса - 55100 кг, максимальна злітна маса - 61000 кг, палива у внутрішніх баках - 18100 л, силова установка - 4хТД АІ-20Д, потужність 4х4250 к.с. (4х3125 кВт), повітряний гвинт - АГ-68І, діаметр гвинта - 4,5 м. Максимальна (крейсерська) швидкість - 686 (570) км/год, бойовий радіус - 3200 км, практична дальність - 5700 км, перегінна дальність - 6200 км, практична висота польоту - 10200 м, довжина розгону - 2200 м, довжина пробігу - 2200 м. Розміри вантажної кабіни: довжина - 13,5 м, ширина - 3,6 м, висота - 2,9 м.
Ідея застосування гелікоптерних десантів полягала ось в чому.
Щоб наступаючі полки і дивізії могли вести успішні бойові дії, вони потребують постійного і безперервного постачання всього необхідного для життя і бою: боєприпасів, палива, медикаментів, продовольства і всього-всього-всього... Стрілецький полк Червоної армії перед нападом на Українську Державу налічував 3182 людини, 1310 гвинтівок і карабінів, 984 самозарядні гвинтівки, 313 пістолетів-кулеметів, 116 ручних кулеметів ДП, 54 станкових кулемета “максим” і ДС-39, 6 зенітних кулеметних установок М-4 (чотири кулемета “максим”), 3 великокаліберних кулемета ДШК, 49 мінометів (27 - калібром 50 мм, 18 - калібром 82 мм, 4 - калібром 120 мм), 12 45-мм гармат, 6 полкових 76-мм гармат. Стрілецька дивізія налічувала 14483 людини, мала три стрілецьких і два артилерійських полки, танковий батальйон, розвідувальний батальйон з плаваючими танками і важкими бронеавтомобілями, протитанковий і зенітний дивізіони та інші частини і підрозділи. Вся ця юрба командирів і бійців, ця купа зброї потребувала безперервного живлення всім необхідним для ведення бойових дій і евакуації поранених та пошкодженої техніки і озброєння. І якщо припинити цей життєдайний потік з тилу на передову і з передової в тил, негайно натиск наступаючих частин зменшиться, а то й взагалі впаде до нуля. Удари артилерії та авіації по транспортним артеріям ефективні, але відчутно вплинути на припинення чи зрив наступу вони не в змозі - ні авіація, ні артилерія не можуть займати територію, не можуть її контролювати тривалий час, це може зробити тільки піхотинець. Однак тут постає непроста проблема: можна десантувати роту чи батальйон для захоплення і утримання на певний термін якоїсь висоти чи переправи, однак такі підрозділи стають одноразовим військом - евакуювати підрозділ з ближнього тилу противника, внаслідок насичення його озброєнням та живою силою ворога, немає ніякої можливості, і він або гинув, або його бійці потрапляли в полон. Українська армія не могла погодитися на такий спосіб ведення війни: по-перше, підготовка десантних частин обходиться значно дорожче звичайної піхоти; по-друге, і це було головним, ні армія, ні суспільство не погодиться втрачати бійців таким робом.
Аж тут з’явилася гелікоптерна авіація. Нова авіаційна техніка - транспортні гелікоптери видатного авіаційного конструктора Ігоря Івановича Сікорського - давала можливість провадити успішну евакуацію підрозділу з ближнього тилу супостата після виконання бойової задачі.
Концепція ця була красивою в теорії, але вона потребувала підтвердження практикою. Гелікоптери тільки заявили про себе, однак перспективи їхнього застосування були ще досить туманні.
Ідея повітряних десантів, як засилання повітрям воїнських формувань в тил противника, виникла ще за сивої давнини. Однак в ті часи вона носила фантастичний характер і тільки в роки Великої війни отримала таке-сяке матеріальне забезпечення у вигляді повітряного транспортного засобу - аероплана. Літальні апарати бурно розвивалися і це привело генерала Вільяма Мітчелла до ідеї висадити в тилу німецьких військ спочатку дивізію, а потім і цілу “повітрянодесантну армію”. І коли б війна затяглася, можна було б гадати, був би реалізований цей прожект чи ні. “Позиційний жах” Західного фронту пам’ятали всі і пошук запобігти такій ситуації в подальшому з закінченням бойових дій в Європі не припинився.
Для повітрянодесантних військ відразу ж виявилася головна, визначальна мета - сприяння наступаючим угрупуванням наземних військ. Теорія застосування повітрянодесантних військ мовить, що повітряний десант призначений для дій в ході несподіваних, стрімких наступальних операцій. Після Світової війни європейські країни в більшості не задумували грандіозних наступальних операцій, тому в таких країнах повітрянодесантні війська розвитку не отримали. Повітрянодесантні війська були створені в Німеччині, в Італії і в Радянському Союзі. І першою на цій ниві була Червона армія. Ще в 1930 році на навчаннях Московського військового округу під Воронежем 2 серпня був висаджений парашутний десант з десяти бійців. Десантування відбувалося двома рейсами. 2 вересня було десантовано з літака АНТ-9 відразу 11 бійців. Скромні за масштабами експерименти мали велике значення. Вони стали першою в історії спробою ввести в практику військової справи принципово новий спосіб бойових дій - проведення повітряного десанту для ведення бою в тилу противника. 1931 року в Ленінградському військовому окрузі був створений позаштатний дослідний авіамотодесантний загін у складі однієї стрілецької роти і окремих взводів. В 1933 році авіадесантний загін розгорнули в 3-ю авіаційно-десантну бригаду особливого призначення...
В Україні перші парашутні підрозділи були створені в 1932 році, вже 10 і 14 жовтня 1932 року перші загони десантувалися на навчаннях Київського військового округу. За десантуванням і діями парашутистів спостерігали Гетьман України Павло Скоропадський і командувач Київського військового округу генерал-полковник Петро Болбочан. Після низки експериментальних навчань був сформований в 1935 році експериментальний парашутний загін, на його базі відпрацьовувалася тактика застосування повітряного десанту і практикою перевірялася теорія застосування “вертикального охвату” і “об’ємної операції”. Такі загони мало кожне Оперативне Командування. В кінці тридцятих років експериментальні загони парашутистів переформовувалися в парашутно-десантні батальйони, головне призначення яких полягало в ведені диверсійно-розвідувальних дій в тилу ймовірного противника. Ймовірним противником була, поза сумнівом, Радянська Росія. Більшого, ніж розвідка і диверсії в тилу росіян, від парашутистів не вимагалося...
І тут в 1939-40 роках несподівано для всіх на сцену театру бойових дій просто-таки вириваються гелікоптери - новий клас літальних апаратів. Гелікоптери Сікорського С-34 на той час досягли достатньої для бойового застосування технічної досконалості. Вони з успіхом зарекомендували себе в першій фазі Синайського конфлікту і подальших операціях військово-повітряних сил армії оборони Ізраїлю.
Вже на початку сорокового року Повітряні Сили [i] замовили фірмі Ігоря Івановича Сікорського півсотні гвинтокрилих машин. Це був початок. На осінніх маневрах з 36 гелікоптерів було проведено перше експериментальне десантування. На шляху підходу резервів “червоних” був висаджений посадочний десант “калинових” - піхотна рота з автомобілями і артилерією. Невдовзі була проведена ціла низка дослідних навчань по висадці в тил противника гелікоптерних десантів від роти до батальйону.
Ініціатором створення нового виду десантних формувань став генерал-лейтенант Євграф Крутень та молоді офіцери-парашутисти. Гелікоптер показав себе вельми перспективним засобом транспортування військ в гірській місцевості та за відсутності доріг. Чисельність гелікоптерів в українській армії стрімко росте і на 1941 рік становить 1140 машин. Для практичної перевірки теорії повітряно-штурмових операцій командування Повітряних Сил створює дослідний підрозділ - 101 повітряно-штурмову [ii] бригаду в Дніпропетровську. Бригада вже з кінця 1941 року почала інтенсивні тренування. В ході весняних маневрів “Козацький степ-42” бригада використовується для захоплення плацдарму при форсуванні Дніпра “червоною” стороною. В цих маневрах приймає участь також і мотопіхотний батальйон, який перекидається гелікоптерами разом з приданими самохідними установками для утримання важливого перехрестя доріг.
В спеціально створеній групі при Генеральному Штабі Збройних Сил України проводяться теоретичні розробки і практичні експерименти. Група під керівництвом генерала Крутеня висунула ідею про створення нового типу операції - так званої “об’ємної операції”, замість концепції “мобільної оборони”.
Суть її полягала в тому, щоб діяти по другим ешелонам військ противника, позбавляти його наступаючі частини і з’єднання матеріально-технічного постачання, зменшуючи цим наступальні можливості першого ешелону. Ідея була підтримана новим Начальником Генерального Штабу генералом Костянтином Морозовим і Гетьманом України Павлом Скоропадським. Постало питання про зміну всієї теорії операцій “мобільної оборони” і створення принципово нового “повітряного ешелону” з наземних військ. Реалізація ж такої ідеї вимагала докорінної зміни пріоритетів у військовому будівництві.
І новий Начальник Генерального Штабу, який прізвисько “одноокий яструб” недаремно отримав, залізною рукою став зміни ці в Збройних Силах впроваджувати. Робота закипіла...
За підсумками цих робіт в квітні 1942 року приймається рішення про створення в Оперативних Командуваннях по одній аеромобільній (повітряно-штурмовій) бригаді і вже з початку травня відбувається формування 102, 103, 104 і 105 аеромобільних бригад у Львові, Житомирі, Чернігові і Полтаві.
Кожна бригада мала чотири аеромобільних піхотних і два повітряно-штурмових батальйони, артилерійський і зенітно-артилерійський дивізіони, протитанкову батарею, батарею РСЗВ “Вихор-Д”, розвідувальну, інженерно-саперну, автомобільну роти, підрозділи бойового і тилового забезпечення. В штат з’єднання входив гелікоптерний полк. Чисельність бригади становила понад чотири тисячі бійців. Повітряно-штурмова бригада вважалася тактичним з’єднанням і була еквівалентна піхотній дивізії.
З’єднання формувалися з чистого листа. Для їхнього комплектування направлялися офіцери і сержанти зі складу розвідувально-диверсійних батальйонів і рот та рядові бійці мотопіхотних частин. Фірмі Ігоря Сікорського ще в 1941 році була замовлена розробка і поставка армійських вантажних гелікоптерів, які могли б транспортувати автомобілі, артилерію і легку бронетехніку десантно-штурмових батальйонів.
На озброєння приймаються транспортні гелікоптери С-55А [iii], С-37А [iv] і транспортно-бойовий С-34Ш [v]. Буквально напередодні війни з москалями проходить випробування турбінний гелікоптер С-41...
Нові формування вступили в бій вже в перші години війни. На жаль, тільки одна - 101 Дніпропетровська - повітряно-штурмова бригада була повністю укомплектована авіаційною матеріальною частиною. Аеромобільне з’єднання за штатом мало мати гелікоптерний полк у складі трьох ескадрилій: транспортно-бойової і двох транспортних, 20 гелікоптерів ударних С-34Ш, 20 багатоцільових - С-55А та 20 транспортно-десантних - С-37А. Решта бригад мали всього лиш по одній ескадрильї багатоцільових С-55А - оснастити гелікоптерами всі з’єднання аеромобільних військ не встигли. Батальйонам і ротам аеромобільних бригад доводилося ставати на шляху танкових колон росіян, мінувати дороги, тримати оборону в міжозерних дефіле і на лісових дорогах, даючи час територіальним дивізіям піднятися по тривозі, здійснити марш до рубежу оборони і звести такі-сякі окопи та траншеї. Незважаючи на відсутність часу для достатньої підготовки, бригади показали себе з найкращого боку. А вже з другої половини вересня, коли піхотні територіальні дивізії міцно стали в оборону, аеромобільні з’єднання почали роботу, для якої вони власне й створювалися - дії на комунікаціях росіян. Деякі бригади були задіяні в контрударах українських військ. А в кінці вересня 101 аеромобільна бригада взяла участь в десанті на Таманський півострів...
Інтенсивна бойова робота повітряно-штурмових з’єднань продовжувалася і наступні півтора року війни. За цей час українські аеромобілісти понесли значні втрати і на початку сорок четвертого року Гетьман підписав наказ про формування додаткових п’яти повітряно-штурмових бригад...
...Двісті четверта аеромобільна бригада отримала особовий склад і за два дні формування підрозділів було завершено. Війна скоригувала чисельність і структуру аеромобільних з’єднань української армії. Весною сорок четвертого року бригада складалася з повітряно-штурмового і трьох аеромобільних піхотних батальйонів, артилерійського і зенітно-артилерійського дивізіонів, батареї РСЗВ “Вихор-Д”, розвідувальної, інженерно-саперної і автотранспортної рот, протитанкової та мінометної батарей, підрозділів забезпечення. Гелікоптерний тепер був обов’язковою складовою кожної аеромобільної бригади, але нині на польовому аеродромі базувалася лише одна ескадрилья гелікоптерів С-55А і ланка транспортників КС-3 [vi] для проведення навчальних стрибків - майже всі бійці бригади мали бойовий досвід, однак більше третини десантників в кожній роті раніше ніколи з парашутом не стрибали. Втім, всі “першоразники” свій перший стрибок з парашутом мали здійснити з прив’язного аеростата - режим економії не обійшов і військо.
...Крита вантажівка вранці новенькі парашути для роти розвідувальної привезла і занять цього дня не було. Розвідники парашути розпустили, оглянули і знову ретельно уклали. Для учбових стрибків кожен писав на клапті шовку, що цей парашут він уклав сам. І підпис чіткий. На відміну від учбових стрибків, в кишеньки ранців записок з прізвищами не вкладали. Бойові парашути розмістили на стелажах в окремому модулі за дротом колючим. Біля нього став вартовий. Стало зрозуміло: в тил ворога вже скоро...
А під вечір командирів розвідувальних взводів до штабу викликали.
В кабінеті командира бригади полковник Штриголь, начальник штабу бригади майор Зализюк, командир розвідувальної роти капітан Калиниченко і незнайомий полковник. П’ятеро сержантів - командири розвідувальних взводів - зайшли до кабінету і в просторій кімнаті відразу стало тісно.
- Задача розвідувальній роті - десантувалися в тилу противника, провести розвідку доріг, переправ, бродів, мостів, зібрати відомості про режим річок в районі дій розвідувальної роти. Такою є головна задача. Додаткова - зібрати інформацію про тили росіян: склади пального, боєприпасів, штаби, вузли зв’язку, оборонні рубежі, колонні шляхи, підготувати майданчики для десантування батальйонів бригади. Питання?
- Питань немає... - Один за одним відповіли взводні командири.
- Бажаю успіху! - І міцний потиск руки на прощання.
Коли сержанти вийшли з будівлі, сонце тільки-тільки сіло і небо швидко темнішало. Спалахи зірниць осявали здалеку нічні хмари. Хтось зимно пересмикнув плечима - з півночі потягло холодом...
...Рівно гудуть мотори, величезний, як вагон, літак К-12 [vii] йшов на висоті шести тисяч метрів і летіли давно. Десантники сиділи на алюмінієвих лавах встановлених вздовж бортів і посередині вантажної кабіни. Тьмяно світила плафони, кидаючи глибокі тіні на обличчя бійців. Все було, як звичайно, коли не зважати на те, що летіли за лінію фронту. Більшість сиділи з закритими очима і, здається, спали.
Лінію фронту перетнули незадовго до опівночі. Круглі ілюмінатори освітилися ззовні багряним відсвітами. Вони дрижали на склі, але всередину вантажної кабіни долинало тільки глухе буботіння: наша артилерія, заглушаючи шум моторів, била на повну свою потужність.
За годину занило у вухах - літак пішов на зниження. Він притискувався до землі, нижче, нижче - наскільки це можливо, щоб десантники якнайшвидше стали на ноги, а не плавали по небу, вітром рознесені. Тривожним світлом заблимала синя лампа, десантники встали, нахилилися, передній виставив для стійкості праву ногу, наступний на нього навалився. Ось гігантські стулки десантного люка розійшлися - там внизу, в шаленому вихорі мчить земля, он вона - поряд.
Окремі дерева видно, там кущі, чагарники несуться під черевом літака в галопі дикому і зникають позаду.
Над рампою зеленим світлом, стрибок дозволяючим, заблимала лампа, задні натиснули на передніх і розвідники, всі разом, вивалилися в нічну пітьму, повітряний потік кожного хватає і струшує та мотає по небу нічному. Десантування на надмалій висоті відбувається, тому все миттєво стається: хлопок сірого в ночі купола над головою, ривок стропами і ось вже удар ніг об землю.
- Всі в порядку? - Ротний зібрав роту на якомусь занедбаному полі.
Парашути зарили, земля була сухою, податливою. Ні звуку в ночі не чулося. Тут рота розділилася і розвідувальні взводи пішли кожен своїм, визначеним командуванням напередодні, маршрутом.
[i] Повітряні Сили - складова частина Збройних Сил України. Вид Збройних Сил, існує в Збройних Силах України з 1936 року. Складові: військово-повітряні сили, сили протиповітряної оборони країни, спеціальні війська. Військово-повітряні сили складаються з винищувальної, ударної (бомбардувальної, штурмової), армійської (гелікоптери), військово-транспортної, спеціальної авіації. Сили протиповітряної оборони країни складаються з зенітно-ракетних, зенітно-артилерійських, радіотехнічних військ. Спеціальні війська - окремі частини і підрозділи: розвідувальні, інженерні, хімічного захисту і т.д.
[ii] 101 повітряно-штурмова бригада. Аеромобільні війська мали окрему систему нумерації. На відміну від танкових, механізованих і мотопіхотних бригад, які мали спільну систему нумерації.
[iii] С-55А - транспортно-десантна модернізація гелікоптера з поршневим двигуном Ігоря Сікорського С-34. Мала вантажну рампу в кормі вантажної кабіни. Екіпаж - 3 особи. Місткість - до 24 піхотинця або 12 нош з пораненими і 1 супроводжуючий, довжина - 26,8 м, висота - 4,46 м, діаметр гвинта: головного - 21,07 м, хвостового - 3,60 м, маса пустого - 4378 кг, маса максимальна злітна - 7635 кг, двигун - МеМЗ-2800-9 (ліцензійний двигун Pratt&Whitney R-2800 Double Wasp 14 американської фірми Pratt&Whitney), поршневий 18-циліндровий, потужність - 2000 к.с. (1491 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 226/140 км/год, дальність польоту - 465 км, вантажопідйомність - 2850 кг. Перший політ (з двигуном ММЗ-1820 потужністю 1060 к.с./790 кВт) 18 березня 1936 року. З серпня 1937 року почалися поставки машини в підрозділи Морської Рятувальної Служби (поставлено за 1937-1947 рр. 1215 машин, всього випущено понад 1500 екземплярів у різних модифікаціях)
[iv] С-37А - транспортно-десантний гелікоптер Сікорського. Екіпаж - 3 особи. Гелікоптер повздовжньої схеми з вантажною рампою в кормі вантажної кабіни. Місткість - до 36 піхотинців або 24 ноші з пораненими, довжина - 15,54 м, висота - 5,77 м, діаметр головного гвинта - 18,59 м, діаметр хвостового гвинта - 18,59 м, маса пустого - 9449 кг, маса максимальна злітна - 16520 кг, двигуни - 2хМеМЗ-2800-9 (ліцензійні двигуни Pratt&Whitney R-2800 Double Wasp 14 американської фірми Pratt&Whitney), поршневі 18-циліндрові, потужність - 2х2000 к.с. (2х1491 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 206/185 км/год, дальність польоту - 2990 км, вантажопідйомність - 5250 кг в вантажній кабіні або на підвісці.
[v] С-34Ш - ударна модифікація гелікоптера з поршневим двигуном С-55А, Ш - штурмовик. Мав броньований несучий корпус, шість балочний тримачів для блоків некерований ракет Б-7 або Б-8, замість блоків гелікоптер міг нести 4 бомби по 100 кг, або 2 по 250 кг, і контейнери з гарматно-кулеметним озброєнням. Вага (порожнього/максимальна) - 5849/7800 кг, ПД - 2200 к.с., в вантажній кабіні міг перевозити 8 повністю екіпірованих десантників.
[vi] КС-3 - ближньомагістральний транспортний літак. Розроблений конструкторами і випускався підприємством авіабудівної фірми Сікорського. По конструкції - суцільнометалевий двомоторний низькоплан з традиційної компоновки з поршневими двигунами і трьохопорним шасі з носовим колесом. Перший політ 7 січня 1936 року. Екіпаж - 2 особи, пасажирів - 28-32 людини, довжина - 19,66 м, розмах крила - 29,98 м, висота - 7,8 м, площа крила - 91,7 м. Двигуни - 2хММЗ-2600-14 (ліцензійний двигун Wrigth R-2600 Cyclone 14 американської фірми Curtiss-Wrigth), поршневий 14-циліндровий, потужність - 1425 к.с. (1063 кВт), максимальна/крейсерська швидкість - 375/297 км/год, дальність польоту - 2300 км, висота - 8200м, вага пустого - 7720 кг, максимальна злітна вага - 14200 кг.
[vii] К-12 - військово-транспортний літак КБ Калініна. Екіпаж - 6 осіб, пасажиромісткість - 98 парашутистів або 68 нош з пораненими у супроводі 3-х медпрацівників, корисне навантаження - 21000 кг. Розмах крила - 38,015 м, довжина літака - 33,109 м, висота - 10,525 м, площа крила - 121,73 м. кв. Маса спорядженого - 35340 кг, нормальна злітна маса - 55100 кг, максимальна злітна маса - 61000 кг, палива у внутрішніх баках - 18100 л, силова установка - 4хТД АІ-20Д, потужність 4х4250 к.с. (4х3125 кВт), повітряний гвинт - АГ-68І, діаметр гвинта - 4,5 м. Максимальна (крейсерська) швидкість - 686 (570) км/год, бойовий радіус - 3200 км, практична дальність - 5700 км, перегінна дальність - 6200 км, практична висота польоту - 10200 м, довжина розгону - 2200 м, довжина пробігу - 2200 м. Розміри вантажної кабіни: довжина - 13,5 м, ширина - 3,6 м, висота - 2,9 м.