Записки з Білорусі. День третій.
Окремо варто було б розказати про бабульок на митному переході. Про запах дисципліни в повітрі, який мені довго не вдавалось ідентифікувати. Про торгові центри і Ботанічний сад. Про нереальний і фантастичний жовтий колір осені. Про людей, передусім. Про одну зустріч. Про те, як воно - відчувати себе лохом, коли не можеш звязати двох слів докупи "братньою" російською мовою. Але це все потім. Так я собі кажу :).
Три дні не бачила сонця.
Один раз небо над Мінськом було синім. А так - затягнене хмарами. Ввечері та вночі - жовте. Кажуть, зиму пережити тут найважче.
Відстані та розміри тут - нереальні!!!
У цій країні неможливо бути неоштрафованим, потроху доходить, про що говорив білорус, з яким тут познайомилась.
Журналістам без акредитації білоруського МЗС тут бути не можна, відчуй себе нелегалом :).
Люди не надто привітні. Кожен окремо. Особливо відчутна різниця, коли спостерігаєш за спілкуванням між людьми в тих же електричках.
Крізь сон чула розмову про медицину в Білорусі - три випадки, коли людям поставили неправильний діагноз, один з них - летальний.
Про кризу говорять пошепки та з часткою іронії в голосі.
За допомогу в перевезенні нелегального шмаття через кордон "спеціалістам" пропонують від 10 тис рублів (9 грн з копійками).
Починаю звіріти від цих торгашів, які не зачиняють двері у вагонах електричок. Висловлююсь культурною українською.
У жовтому лісі розкидані охайні деревяні хатки.
Проїжджаємо через якесь містечко, на фасаді однієї пятиповерхівки - портрет якогось чувака а-ля Брєжнєв - у весь зріст любові його до себе/людей до нього.
У Ботанічному саду в оранжереї неймовірно гарно пахло, росла кава, бавились з камяною жабкою черепахи, що викликало у мене дивні асоціації :).
В озері був один лебідь і купа милих качок (а вони інакшими й не бувають), які на камеру граційно "заходили на посадку".
Згущика не купили - віддали сто тисяч штрафу. Краще б пішли в міліцію - було б цікавіше, та й до наступної електрички було майже дві години. Просто я спросоння і взагалі до 12 дня погано звивинами ворушу :(.
Залишилась винна білоруському МТСу 669 рублів. Баюсь.
Музей залізничної техніки не вражає. Забагато їх, певно.
Ближче до кордону зявляється сонечко :)!
Білоруський прикордонник цікавиться, чи в ноуті немає чогось, що завдає шкоди "нравственности белорусов" та питає про порнографію на продаж. З сумом зізнаємось, що не маємо, що йому запропонувати.
Український митник запамятав нас, коли ми їхали туди і поцікавився, де краще - не стримую емоцій, вдома краще!
В якомусь хліві на станції Удрицьк живе прикордонна вівчарка на ймення Бублик. Кажуть, фоткати не можна. І що тепер робити з фотками?
Після білорусів здається, що українці занадто багато та голосно триндять, але від нас усі морозяться.
Змерзла нереально, гріють тільки думки.
З Рівного фіг куди вночі виїдеш, фіг поміняєш гроші, зато подвійне еспресо - таки подвійне еспресо: спочатку нудить, потім голова починає працювати.
У Здолбунові привітні люди, опівночі проводять екскурсію своїм центральним "проспектом" - добре, коли люди пишаються своїм та бережуть його.
І знову доба без сну, короткі провалля таким не вважаються. Чай, чай і чай...
Загалом, у мене були трохи інші плани у цій подорожі. Менше витрачених нервів хотілось та більше користі. Та тішу себе тим, що дала собі копняка та хоч трохи запланованого зробила. У якості "сувеніра" привезла собі лляну олію - нащо вона мені, не знаю. А картопля білоруська, до речі, справді дуже смачна :). Хоча дерун, що мені випало зїсти, був огидним :(.
Три дні не бачила сонця.
Один раз небо над Мінськом було синім. А так - затягнене хмарами. Ввечері та вночі - жовте. Кажуть, зиму пережити тут найважче.
Відстані та розміри тут - нереальні!!!
У цій країні неможливо бути неоштрафованим, потроху доходить, про що говорив білорус, з яким тут познайомилась.
Журналістам без акредитації білоруського МЗС тут бути не можна, відчуй себе нелегалом :).
Люди не надто привітні. Кожен окремо. Особливо відчутна різниця, коли спостерігаєш за спілкуванням між людьми в тих же електричках.
Крізь сон чула розмову про медицину в Білорусі - три випадки, коли людям поставили неправильний діагноз, один з них - летальний.
Про кризу говорять пошепки та з часткою іронії в голосі.
За допомогу в перевезенні нелегального шмаття через кордон "спеціалістам" пропонують від 10 тис рублів (9 грн з копійками).
Починаю звіріти від цих торгашів, які не зачиняють двері у вагонах електричок. Висловлююсь культурною українською.
У жовтому лісі розкидані охайні деревяні хатки.
Проїжджаємо через якесь містечко, на фасаді однієї пятиповерхівки - портрет якогось чувака а-ля Брєжнєв - у весь зріст любові його до себе/людей до нього.
У Ботанічному саду в оранжереї неймовірно гарно пахло, росла кава, бавились з камяною жабкою черепахи, що викликало у мене дивні асоціації :).
В озері був один лебідь і купа милих качок (а вони інакшими й не бувають), які на камеру граційно "заходили на посадку".
Згущика не купили - віддали сто тисяч штрафу. Краще б пішли в міліцію - було б цікавіше, та й до наступної електрички було майже дві години. Просто я спросоння і взагалі до 12 дня погано звивинами ворушу :(.
Залишилась винна білоруському МТСу 669 рублів. Баюсь.
Музей залізничної техніки не вражає. Забагато їх, певно.
Ближче до кордону зявляється сонечко :)!
Білоруський прикордонник цікавиться, чи в ноуті немає чогось, що завдає шкоди "нравственности белорусов" та питає про порнографію на продаж. З сумом зізнаємось, що не маємо, що йому запропонувати.
Український митник запамятав нас, коли ми їхали туди і поцікавився, де краще - не стримую емоцій, вдома краще!
В якомусь хліві на станції Удрицьк живе прикордонна вівчарка на ймення Бублик. Кажуть, фоткати не можна. І що тепер робити з фотками?
Після білорусів здається, що українці занадто багато та голосно триндять, але від нас усі морозяться.
Змерзла нереально, гріють тільки думки.
З Рівного фіг куди вночі виїдеш, фіг поміняєш гроші, зато подвійне еспресо - таки подвійне еспресо: спочатку нудить, потім голова починає працювати.
У Здолбунові привітні люди, опівночі проводять екскурсію своїм центральним "проспектом" - добре, коли люди пишаються своїм та бережуть його.
І знову доба без сну, короткі провалля таким не вважаються. Чай, чай і чай...
Загалом, у мене були трохи інші плани у цій подорожі. Менше витрачених нервів хотілось та більше користі. Та тішу себе тим, що дала собі копняка та хоч трохи запланованого зробила. У якості "сувеніра" привезла собі лляну олію - нащо вона мені, не знаю. А картопля білоруська, до речі, справді дуже смачна :). Хоча дерун, що мені випало зїсти, був огидним :(.