Про маршрутки та добровільне затвірництво
Вчора зібралась в магазин "Океан", наївно думаючи відшукати там дари моря. Сіла на кінцевій біля Іскри у маршрутку №2.
На зупинці за мостом якийсь пацанчік почав вимагати у водія, аби той відчинив задні двері. На що водій сказав: "Салон був пустий, можна було пройти наперед. Тепер чекай, поки люди зайдуть, тоді відчиню задні". Пацанчік відреагував: "Ах ти ж ... ... ...! Та ти ... ... ...!" І так далі. Водій, як мені здалося, навмисно повільно збирав гроші, а черга на зупинці була велика. Пацанчік звірів. Коли його нарешті випустили, він підбіг до дверей зі сторони водія і почав вимагати, аби той вийшов поговорити, точніше "пагаваріть", гатячи з ноги по транспортному засобові. Водій сказав: "Та ти ... ... ...!" І далі в тому ж дусі. А потім газанув і помчав на Новий Львів. Забувши зачинити ті задні двері і ледь не погубивши купу народу, бо маршрутка стала забитою вщент. "Зіпсований телефон" таки передав інфу і косяк був виправлений.
Через кілька зупинок мене хтось стукнув по голові, я подумала: багато народу, хтось зачепив ненароком, з ким не буває. Потім мене стукнули ще раз і з глибини натовпу я побачила тремтячу руку та почула на свою адресу: "Ах ти ж ... ... ..! Це моє ... ... ... місце! Я ... ... інвалід!". Хоча розгледіти цього "інваліда" мені так і не вдалося, але, повіривши йому на слово, встала. Він звертався до мене ще кілька хвилин потім затихнув. Через кілька зупинок бачу, він збирається виходити, тож вирішила пропустити його, посунулася в сторону. І почула на свою адресу знову: "Ах ти ж ... ... ..!" І далі по тексту. Народ почав шуміти, що він, мяко кажучи, нечемно поводиться, на що той навів вбивчий аргумент: "У мене внучка ... ... ... така!". Вийшов, мені хотілось вийти за ним, але кращого за ключі в кишені нічого не було, заспокоїлись, їдемо далі, я медитую.
Ще через кілька зупинок знову в маршрутці починається двіж, я навіть не помітила через що. На щастя, мені треба було виходити.
В "Океані" є все, що завгодно, окрім власне морепродуктів. Є море пива, море цукерок, море непотребу та памперсів. А з морського - два холодильника з рибою, рибний фарш і кілька тушок кальмарів. Правда, є така рибка, що я про неї і не чула, але рибу я не люблю, тож було сумно. Порадувало, що там дешеві акули, от шукаю рецепт з ними на вечерю. ще купили вафлі, аби перемазати згущиком :).
Назад від "Океану" до перехрестя Стрийська-Наукова йшли пішки. А тепер я краще сидітиму в хаті і вибиратимусь виключно на рідний ринок або на Шувар, куди можна прогулятися за півгодинки.
На зупинці за мостом якийсь пацанчік почав вимагати у водія, аби той відчинив задні двері. На що водій сказав: "Салон був пустий, можна було пройти наперед. Тепер чекай, поки люди зайдуть, тоді відчиню задні". Пацанчік відреагував: "Ах ти ж ... ... ...! Та ти ... ... ...!" І так далі. Водій, як мені здалося, навмисно повільно збирав гроші, а черга на зупинці була велика. Пацанчік звірів. Коли його нарешті випустили, він підбіг до дверей зі сторони водія і почав вимагати, аби той вийшов поговорити, точніше "пагаваріть", гатячи з ноги по транспортному засобові. Водій сказав: "Та ти ... ... ...!" І далі в тому ж дусі. А потім газанув і помчав на Новий Львів. Забувши зачинити ті задні двері і ледь не погубивши купу народу, бо маршрутка стала забитою вщент. "Зіпсований телефон" таки передав інфу і косяк був виправлений.
Через кілька зупинок мене хтось стукнув по голові, я подумала: багато народу, хтось зачепив ненароком, з ким не буває. Потім мене стукнули ще раз і з глибини натовпу я побачила тремтячу руку та почула на свою адресу: "Ах ти ж ... ... ..! Це моє ... ... ... місце! Я ... ... інвалід!". Хоча розгледіти цього "інваліда" мені так і не вдалося, але, повіривши йому на слово, встала. Він звертався до мене ще кілька хвилин потім затихнув. Через кілька зупинок бачу, він збирається виходити, тож вирішила пропустити його, посунулася в сторону. І почула на свою адресу знову: "Ах ти ж ... ... ..!" І далі по тексту. Народ почав шуміти, що він, мяко кажучи, нечемно поводиться, на що той навів вбивчий аргумент: "У мене внучка ... ... ... така!". Вийшов, мені хотілось вийти за ним, але кращого за ключі в кишені нічого не було, заспокоїлись, їдемо далі, я медитую.
Ще через кілька зупинок знову в маршрутці починається двіж, я навіть не помітила через що. На щастя, мені треба було виходити.
В "Океані" є все, що завгодно, окрім власне морепродуктів. Є море пива, море цукерок, море непотребу та памперсів. А з морського - два холодильника з рибою, рибний фарш і кілька тушок кальмарів. Правда, є така рибка, що я про неї і не чула, але рибу я не люблю, тож було сумно. Порадувало, що там дешеві акули, от шукаю рецепт з ними на вечерю. ще купили вафлі, аби перемазати згущиком :).
Назад від "Океану" до перехрестя Стрийська-Наукова йшли пішки. А тепер я краще сидітиму в хаті і вибиратимусь виключно на рідний ринок або на Шувар, куди можна прогулятися за півгодинки.