Про електрички (для Івана)
Підприємство "Укрзалізниця" завжди мене вражало. Неприємно вражало. Починаючи від дурнуватої назви і навіть не знаю чим закінчуючи. Мабуть, недолугістю та внутрішніми речами, які заперечують одна одну. Про специфічний поїзний запах не згадуватиму навіть...
Я думаю, ні для кого не секрет, що транспортний склад "Укрзалізниці" - знаряддя тортур простого українця. Зимою там народжуються нежить та запалення легень, коли сніг лежить всередині вагону, літом - втрачається свідомість, коли вікна доводиться іноді просто розбивати, цілорічно - здають нерви.
Вчора зіштовхнулася ще з одним нонсенсом, за словами провідниці електрички, узаконеним керівництвом цього державного підприємства. Почну здалеку. Ви колись їздили загальним вагоном? До прикладу, раховозом? Мабуть, переважна частина львівян пройшла через цей веселий паровозик:). Але у цьому душевному місці на колесах я ще жодного разу не помічала сварки чи "нєпаняток" через місця у загальних вагонах (ну, а якими ж іще їздять студенти та журналісти:)? Або купе у фірмовому поїзді, або загальний). Тільки одного разу, років з мільйон тому, коли ми сиділи з якимось хлопчиком у вагоні №3 і майстрували японських журавликів, до нас підійшов дядя і почав розказувати, що то його місце. Це закінчилося дружним сміхом, адже вагон загальний - тобто безрозмірний, як циганський табір. Дядю пробачили, адже усе буває вперше - поїздка раховозом також. Я вже й думати про це забула, до учорашнього дня.
Верталася з Шипоту Мукачевською електричкою (звичайно, з рахівським навіть не порівняється, той просто люксовий). Народу було багацько. Але часу у мене було теж хоч греблю гати і я чомусь купила квиток, хоча завжди роблю це просто в електричці. Знайомі не купили, бо не було коли. Найперше, що здивувало, це те, що касирка почала відправляти мене з усіма моїми лахами у вагон, зазначений у квитку. Потім вона почала пояснювати хлопцям, що у Славському до вагону зайде багато народу, то ж неділя, і їм доведеться поступитися місцем людям з квитками. Зазначу, квитки у касі коштують на пару копійок дешевше, ніж куплені на місці. Але, як виявилося, останні дають тільки право на проїзд, а не на місце... Кіпішу я не люблю, тож просто поклалася на свою наївну віру в людяність - усі ж ми люди і якось має бути.
Но нє тут-то била. Відпочивальники виявились якимись агресивними і одна істерична дівчинка неприємним голосом як заведена механічна іграшка горланила "Встаньте, будь ласка, тут наші місця!" До неї навіть не доходило, що з неї стібуться:). Пропозиції заспокоїтись та посунутись, сісти усім разом на неї не впливали. Хлопці були тверезі та культурні, я була дзен, тож ми таки встали і пішли просто гуляти електричкою. Чесно, краще гуляти, ніж сидіти у тому, що ми побачили. Мене дивує, як можна так не поважати себе і людей... Та поки так, я не звертаю на це уваги і знаходжу чим себе розважити:).
Найбільше я люблю піти в останній вагон, стати у тамбурі з пляшечкою пива та дивитися, як дорога тікає з-під колес... А ще б якусь хорошу музичку у вуха... Або якусь душевну ненапряжну компанію... Але і тут на мене очікував неприємний сюрприз, бо я, виявляється, не знайома з анатомією електропоїздів:). Ну та не мені розгублюватись, тим більше, коли є пів пляшки вермуту, вагон-ресторан та пів поїзда хіппі, панків та просто цікавих людей:).
До речі, про вагон-ресторан. Купивши там пиво, пішла у якийсь менш-більш вільний тамбур. Пристібалися менти - мовляв, розпивати заборонено, люди скаржаться, що інші вживають, а їм смердить. Не можу не зазначити, що від того мента смерділо більше, ніж від усіх, хто вертався з Шипоту разом взятих... Та пояснювати я йому цього не стала. Просто натякнула йому на те, що він буратіно і пішла гуляти далі.
Загалом поїздочка вийшла веселою як і я, але постало кілька запитань. По-перше, чому державне підприємство, яке живе за рахунок коштів платників податків, існує як такий собі український Ватикан зі знаком мінус? По-друге, що за дебіл у них завідує квитками, коли вони навіть не можуть порахувати скільки їх треба продати? По-третє, риторичне, мабуть, питання - куди йдуть кошти, зароблені підприємством, якщо умови проїзду з кожним роком тільки погіршуються?
І головне. В "Укрзалізниці" є таке правило, що коментарів вони не дають, фотографувати не дозволяють - усе тільки через прес-службу. Ну просто містика якась, навіть крутий журналіст може почати чутися неповноцінним у цьому царстві некрасивої форми та огидних запахів... Мабуть, доведеться, зробити офіційний запит та розібратися, що там у них до чого і хто король...
Просто знайомий обурився і просив написати. Ну от, матиме тут, може полегшає (хоча, думаю, вже давно забув про те:)), якщо колись прочитає цю маячню...
Я думаю, ні для кого не секрет, що транспортний склад "Укрзалізниці" - знаряддя тортур простого українця. Зимою там народжуються нежить та запалення легень, коли сніг лежить всередині вагону, літом - втрачається свідомість, коли вікна доводиться іноді просто розбивати, цілорічно - здають нерви.
Вчора зіштовхнулася ще з одним нонсенсом, за словами провідниці електрички, узаконеним керівництвом цього державного підприємства. Почну здалеку. Ви колись їздили загальним вагоном? До прикладу, раховозом? Мабуть, переважна частина львівян пройшла через цей веселий паровозик:). Але у цьому душевному місці на колесах я ще жодного разу не помічала сварки чи "нєпаняток" через місця у загальних вагонах (ну, а якими ж іще їздять студенти та журналісти:)? Або купе у фірмовому поїзді, або загальний). Тільки одного разу, років з мільйон тому, коли ми сиділи з якимось хлопчиком у вагоні №3 і майстрували японських журавликів, до нас підійшов дядя і почав розказувати, що то його місце. Це закінчилося дружним сміхом, адже вагон загальний - тобто безрозмірний, як циганський табір. Дядю пробачили, адже усе буває вперше - поїздка раховозом також. Я вже й думати про це забула, до учорашнього дня.
Верталася з Шипоту Мукачевською електричкою (звичайно, з рахівським навіть не порівняється, той просто люксовий). Народу було багацько. Але часу у мене було теж хоч греблю гати і я чомусь купила квиток, хоча завжди роблю це просто в електричці. Знайомі не купили, бо не було коли. Найперше, що здивувало, це те, що касирка почала відправляти мене з усіма моїми лахами у вагон, зазначений у квитку. Потім вона почала пояснювати хлопцям, що у Славському до вагону зайде багато народу, то ж неділя, і їм доведеться поступитися місцем людям з квитками. Зазначу, квитки у касі коштують на пару копійок дешевше, ніж куплені на місці. Але, як виявилося, останні дають тільки право на проїзд, а не на місце... Кіпішу я не люблю, тож просто поклалася на свою наївну віру в людяність - усі ж ми люди і якось має бути.
Но нє тут-то била. Відпочивальники виявились якимись агресивними і одна істерична дівчинка неприємним голосом як заведена механічна іграшка горланила "Встаньте, будь ласка, тут наші місця!" До неї навіть не доходило, що з неї стібуться:). Пропозиції заспокоїтись та посунутись, сісти усім разом на неї не впливали. Хлопці були тверезі та культурні, я була дзен, тож ми таки встали і пішли просто гуляти електричкою. Чесно, краще гуляти, ніж сидіти у тому, що ми побачили. Мене дивує, як можна так не поважати себе і людей... Та поки так, я не звертаю на це уваги і знаходжу чим себе розважити:).
Найбільше я люблю піти в останній вагон, стати у тамбурі з пляшечкою пива та дивитися, як дорога тікає з-під колес... А ще б якусь хорошу музичку у вуха... Або якусь душевну ненапряжну компанію... Але і тут на мене очікував неприємний сюрприз, бо я, виявляється, не знайома з анатомією електропоїздів:). Ну та не мені розгублюватись, тим більше, коли є пів пляшки вермуту, вагон-ресторан та пів поїзда хіппі, панків та просто цікавих людей:).
До речі, про вагон-ресторан. Купивши там пиво, пішла у якийсь менш-більш вільний тамбур. Пристібалися менти - мовляв, розпивати заборонено, люди скаржаться, що інші вживають, а їм смердить. Не можу не зазначити, що від того мента смерділо більше, ніж від усіх, хто вертався з Шипоту разом взятих... Та пояснювати я йому цього не стала. Просто натякнула йому на те, що він буратіно і пішла гуляти далі.
Загалом поїздочка вийшла веселою як і я, але постало кілька запитань. По-перше, чому державне підприємство, яке живе за рахунок коштів платників податків, існує як такий собі український Ватикан зі знаком мінус? По-друге, що за дебіл у них завідує квитками, коли вони навіть не можуть порахувати скільки їх треба продати? По-третє, риторичне, мабуть, питання - куди йдуть кошти, зароблені підприємством, якщо умови проїзду з кожним роком тільки погіршуються?
І головне. В "Укрзалізниці" є таке правило, що коментарів вони не дають, фотографувати не дозволяють - усе тільки через прес-службу. Ну просто містика якась, навіть крутий журналіст може почати чутися неповноцінним у цьому царстві некрасивої форми та огидних запахів... Мабуть, доведеться, зробити офіційний запит та розібратися, що там у них до чого і хто король...
Просто знайомий обурився і просив написати. Ну от, матиме тут, може полегшає (хоча, думаю, вже давно забув про те:)), якщо колись прочитає цю маячню...