Прочитала "Привидів" Ібсена - де Заньковецька хотіла зіграти фру Альвінг. Аж під кінець життя, коли послабився цензурний тиск, яким заборонялося перекладати українською світову класику - ну і, відповідно, ставити. Та що там світову класику - навіть українські п’єси з міського життя, про інтелігенцію. Тільки село. Так і формувалася наша класика з " ( Read more... )

Оце подумалось: а якби Антонич народився сьогодні - то він же був би поляком. І писав би польською. І Бог на санях народився б не в лемківськім, а в словацькім містечку Дуклі - і пісня була б геть не та. Який тремкий цей світ.
Утрапити в мить - це як сісти на коника у каруселі.

На бульварі Шевченка пам’ятник Леніну якось обліз. Його ж іще чимось вкривали - а тепер просто замотана статуя, як у саван. І де вся та монументальність. Він вже нічого не бачить і нікуди не показує. Кому цей саван видно тільки по червоних палатках біля підніжжя. Вони тут стояли навіть тоді, коли на Хрещатику найбільше боялися грипу і моросив дощ. ( Read more... )

У музеї під дзвіницею лежить смальта з розкопок Михайлівського. Ті шматочки, які розлетілися з мозаїк під час вибуху. Їх поскладали за кольорами, різними купками - зелений, синій, золотий...

П’ю львівську каву з Гватемали. Кажуть, що десь іде сніг, а мені не видно. Ще кажуть, що ми помрем не в Парижі - а нащо вмирати, та ще й у Парижі ( Read more... )

Занесло мене вчора знову під Канів. Була в заповіднику, де ми студентами проходили діалектологічну практику. Вантажились на вантажівку, а тоді розсипалися по селах. Діди й баби розказували нам про войну, а ми фіксували відхилення від літературної норми.
Потім вантажівка витрушувала нас знов у заповіднику - і ми йшли до Дніпра. Заходиш у воду - і ( Read more... )

І знов поля, а між ними дорога. А над дорогою стоять, обійнявшись, високі дерева. Схилилися лобами - й дивляться, хто їде. Навіть не те щоб просто стали собі й дивляться - їм важливо, хто їде ( Read more... )

Виходиш із теплої хати в морозяний ліс. Треба знайти білі квіти під білим снігом. Це неможливо - але йдеш у ліс, наче це можливо ( Read more... )

До Києва щойно приїхала електричка - і все, що в ній було, заповнило перон і йде на вихід. І от серед цього невпинного руху зупиняється бабця, ставить клунки на лавочку, схиляється над тими клунками, одкриває книжку і напружено щось читає, водячи пальцем по сторінці - от наче людина хоче подивитись розклад електричок. Підходжу ближче - а то Біблія ( Read more... )

Її часто можна побачити в підземному переході на "Либідській", бачила на "Майдані незалежності", а найчастіше - біля гастроному на "Печерській". Просить гроші. Вся зіщулена й висохла, обличчя зморщене й мертвотно-біле. Очі незатишні й ні на чому не фокусуються. Символ безнадійної самотньої старості ( Read more... )