Лебедівка
Це виявилось не село, а курорт. Села як такого - два-три будинки, а далі все - бази відпочинку. На цій землі не живуть постійно, а лише приїжджають її використовувати - хто заробляти гроші, хто - тратити. І ця тимчасовість і відсутність господаря відвертає від Лебедівки найбільше. Усе мов застигло з радянських часів. Хронічно "халабудний" стан курорту дуже контрастує з красивими пейзажами моря й цілющого лиману. Так не має бути.
Але про все це забуваєш, коли виходиш на косу: з одного боку лиман, з іншого - безкрайнє море. Та й сама вона безкрайня - кілька десятків кілометрів, а рідко яка птиця-відпочивальник залітає бодай за перший кілометр. Та що там кілометр - фактично вся маса відпочивальників тусується на перших 100-200 метрах. І от іще один парадокс Лебедівки: на цих перших метрах так тісно, як у розпал сезону в Криму. Весь набір - і верескливі дітки в надувних кругах, і бабусі в купальних шапочках, і гарячі молдавські джигіти, і всі ці парасольки-покривала-руки-ноги-голови...
Але варто пройтися ну трохи далі - і потрапляєш у нірвану: весь пляж належить лише тобі. НІКОГО НЕМА. Ну, пройде якийсь рибалка. А так - лише море, ти і чайки. Море чисте-чисте й тепле, білий пісок. Можна вічність брести вздовж узбережжя, купатися, запливати далеко-далеко, до втоми в руках, тоді падати на хвилю, виплескуватись на берег, падати на пісок і слухати чайок і море. І здається, що ти народилась біля моря. Десь на тихоокеанському острові)
Час од часу трапляються намети "дикунів" із чорними джипами (чогось усі на чорних джипах)) - і це чи не найкращий варіант відпочинку в Лебедівці...
А якщо пройти в інший бік від коси - там теж красиво: вся Лебедівка стоїть на хиткому обриві, і як дивитися на нього з пляжу - відчуття, що ти в якомусь каньйоні. Зсуви утворюють затишні бухточки, де теж можна усамітнитись - ну, якщо не боятися зсувів)) За бухточками тусуються нудисти)
Але про все це забуваєш, коли виходиш на косу: з одного боку лиман, з іншого - безкрайнє море. Та й сама вона безкрайня - кілька десятків кілометрів, а рідко яка птиця-відпочивальник залітає бодай за перший кілометр. Та що там кілометр - фактично вся маса відпочивальників тусується на перших 100-200 метрах. І от іще один парадокс Лебедівки: на цих перших метрах так тісно, як у розпал сезону в Криму. Весь набір - і верескливі дітки в надувних кругах, і бабусі в купальних шапочках, і гарячі молдавські джигіти, і всі ці парасольки-покривала-руки-ноги-голови...
Але варто пройтися ну трохи далі - і потрапляєш у нірвану: весь пляж належить лише тобі. НІКОГО НЕМА. Ну, пройде якийсь рибалка. А так - лише море, ти і чайки. Море чисте-чисте й тепле, білий пісок. Можна вічність брести вздовж узбережжя, купатися, запливати далеко-далеко, до втоми в руках, тоді падати на хвилю, виплескуватись на берег, падати на пісок і слухати чайок і море. І здається, що ти народилась біля моря. Десь на тихоокеанському острові)
Час од часу трапляються намети "дикунів" із чорними джипами (чогось усі на чорних джипах)) - і це чи не найкращий варіант відпочинку в Лебедівці...
А якщо пройти в інший бік від коси - там теж красиво: вся Лебедівка стоїть на хиткому обриві, і як дивитися на нього з пляжу - відчуття, що ти в якомусь каньйоні. Зсуви утворюють затишні бухточки, де теж можна усамітнитись - ну, якщо не боятися зсувів)) За бухточками тусуються нудисти)