Хіромантія
Коли я була така, як на цих чорно-білих аватарках, ми плавали з татом на байдарці по Сейму. З татовими друзями, на семи байдарках.
Коли я вперше сіла у байдарку, усі розступилися й пропустили нас уперед, ми попливли, а вони аплодували - таке-от "бойове хрещення". Але то було тільки раз. Потім ми завжди гребли у хвості, бо тато гріб сам. Переобладнав педалі назад, а мене посадив попереду, щоб тримати в полі зору. Я сиділа на носі й читала казки Ганса Крістіана Андерсена, і на сторінки крапала вода з татового весла.
Але були моменти, коли всі інші байдарки раптом клали весла і чекали нас, а тоді пливли поруч неспішною хмарою, опустивши голови й дослухаючись. У тата був радіоприймач - і всі слухали сесії Верховної Ради. Було якихось кілька слів до Незалежності.
Вечорами горіли вогнища. Жінки начиталися книжок по хіромантії - і читали одне одного по руках. І так нічого певного прочитати й не могли. Казали, що на моїй руці є всі лінії, які є в книжках по хіромантії. Я вдивлялася у свої лінії - але теж нічого прочитати не могла. Ну але ж я Андерсена читала.
Сейм привів нас до Батурина. Біля зруйнованого палацу цвіла картопля - і здавалося, що цвіла земля. Недавно дивилися слайди - і там є такий кадр. Але я пам’ятаю тільки білі колони, біля яких раптом здалося, що я вдома.
Якось уперіщив дощ, ми накрили байдарку якоюсь клейонкою і чекали. Мене хтось покликав, я визирнула з-під нашого сховку - і побачила картину, яку поклала в серце, як листівку. Оце на річці стоїть стіною дощ, а навколо порозпливалися покриті байдарки - і так мовчать, наче слухають Верховну Раду. Із байдарки поруч визирала жіноча рука з печивом. Для мене.
Ще була одна листівка. Найяскравіша з тої подорожі. Якісь рибалки зварили нам супер-юшку, а тоді я пішла до річки мити посуд (наша байдарка чергувала). І от стою у воді, а вона як дзеркало. А на тому березі стоїть ліс. А над ним сідає сонце. І от якось ніколи раніше не звертала уваги, гарно воно чи ні. А тут стоїш і дивишся, і не можеш поворухнутися - вода ж як дзеркало.
Коли я вперше сіла у байдарку, усі розступилися й пропустили нас уперед, ми попливли, а вони аплодували - таке-от "бойове хрещення". Але то було тільки раз. Потім ми завжди гребли у хвості, бо тато гріб сам. Переобладнав педалі назад, а мене посадив попереду, щоб тримати в полі зору. Я сиділа на носі й читала казки Ганса Крістіана Андерсена, і на сторінки крапала вода з татового весла.
Але були моменти, коли всі інші байдарки раптом клали весла і чекали нас, а тоді пливли поруч неспішною хмарою, опустивши голови й дослухаючись. У тата був радіоприймач - і всі слухали сесії Верховної Ради. Було якихось кілька слів до Незалежності.
Вечорами горіли вогнища. Жінки начиталися книжок по хіромантії - і читали одне одного по руках. І так нічого певного прочитати й не могли. Казали, що на моїй руці є всі лінії, які є в книжках по хіромантії. Я вдивлялася у свої лінії - але теж нічого прочитати не могла. Ну але ж я Андерсена читала.
Сейм привів нас до Батурина. Біля зруйнованого палацу цвіла картопля - і здавалося, що цвіла земля. Недавно дивилися слайди - і там є такий кадр. Але я пам’ятаю тільки білі колони, біля яких раптом здалося, що я вдома.
Якось уперіщив дощ, ми накрили байдарку якоюсь клейонкою і чекали. Мене хтось покликав, я визирнула з-під нашого сховку - і побачила картину, яку поклала в серце, як листівку. Оце на річці стоїть стіною дощ, а навколо порозпливалися покриті байдарки - і так мовчать, наче слухають Верховну Раду. Із байдарки поруч визирала жіноча рука з печивом. Для мене.
Ще була одна листівка. Найяскравіша з тої подорожі. Якісь рибалки зварили нам супер-юшку, а тоді я пішла до річки мити посуд (наша байдарка чергувала). І от стою у воді, а вона як дзеркало. А на тому березі стоїть ліс. А над ним сідає сонце. І от якось ніколи раніше не звертала уваги, гарно воно чи ні. А тут стоїш і дивишся, і не можеш поворухнутися - вода ж як дзеркало.