Літний дощ
Надвечір сидиш собі у м’якому старому кріслі з вицвілою обшивкою, п’єш каву з корицею з глиняної філіжанки і думаєш про далекі краї, близькі часи і фотографії, аж раптом - вибух за плечем. Грім. Чорна важка хмара раптово з’являється з-за даху сусідського будинку, грізно вітаючись із тобою. Спочатку ігноруєш її, бо що там якась хмара, коли ковток за ковтком кава проникає все глибше і глибше, відносячи мрії все далі і вище. Та хмара й не думає відступати, з кожною хвилиною все ближче і ближче, аж навіть повіяло колючим північно-східним вітром, від якого стиснулося й сонце. Що ж, бути дощу. Побігли, швидше й швидше, потрібно прибрати все з подвір’я!
Долітають перші кришталеві краплі дощу, й вже просто летиш, встигаючи в останній момент застрибнути під навіс - почалося! Гострі стріли води палають в останніх сонячних променях, скажено тарабанячи по асфальту, огорожам, кущам, листю і траві, дахам, знищуючи найменшу згадку про денну спеку. Повітря насичується свіжістю і чистотою, й здається, що майбутнє стало трішечки ближче, а минуле - трішечки дорожче. Відсутнє тільки теперішнє, що повністю відгороджене неспинною стіною дощу. Жаль, що кава скінчилася.
Долітають перші кришталеві краплі дощу, й вже просто летиш, встигаючи в останній момент застрибнути під навіс - почалося! Гострі стріли води палають в останніх сонячних променях, скажено тарабанячи по асфальту, огорожам, кущам, листю і траві, дахам, знищуючи найменшу згадку про денну спеку. Повітря насичується свіжістю і чистотою, й здається, що майбутнє стало трішечки ближче, а минуле - трішечки дорожче. Відсутнє тільки теперішнє, що повністю відгороджене неспинною стіною дощу. Жаль, що кава скінчилася.
