Дівчата в моєму житті. Частина 9. Африканський барабан.
Для тих, хто не бачив найпершого поста з поясненням, що до чого, нагадую, що це така собі невеличка серія в моєму журналі про всіх тих дівчат, яких я може й не кохав, але які залишили відбиток у серці і якось змінили мене. Всі пости можна знайти за посиланням «Дівчата в моєму житті» :)
* * *
Наступна цікава історія, про яку, як мені здається, вартує розповісти, сталася майже у той самий час, що і попередня, мала той же наслідок, проте розвивалась абсолютно не так, і послугувала мені цікавим досвідом, не зважаючи на те, що вона розігралась повністю на теренах Інтернету :) То ж сьогодні йтиметься про дівчину з ніком flowershurka (для підкреслення онлайної сутності вживатиму її нік замість ім’я)
Фотокартка:
201? рік. Так-так, цього разу лише одне фото. Старих не маю, а спамити вкраденими новими не хочу :)
Ім’я: flowershurka. Справжнє ім’я здогадайтесь самі :)
Дата народження: ?? березня 1991 року.
Місце знайомства: Як і минулого разу, цей ЖЖ.
Період знайомства: 2007-2008 роки.
Коротка характеристика: Активна, навіть непосидюча дівчина з технічним розумом та запальною вдачею.
Історія: Мій новостворений журнал поволі розвивався - ще більше абстрактних фотографій, псевдофілософії й історій з життя, тепер зі смаком КПІ. І з’являлись в мене нові читачі: люди знайомі і незнайомі, що лишали мені багато змістовних коментарів з прикладної психології та фотомантії. Хе, в найкращі часи я мав коментарі до запису як мінімум від трьох (!) різних людей, а зараз - в кращому разі від однієї. ЖЖ точно помирає :). Серед тих розумних коментарів була і flowershurka. Вже не пам’ятаю, звідки і коли саме вона взялася - взялася, і все тут. Почала писати розгорнуті відповіді - я писав щось їй. Друковані буковки літали туди-сюди байтами мережевих пакетів крізь маршрутизатори та захисні екрани, несучи в собі прихований виклад несвідомих думок. Досить скоро інформаційної місткості коментарів стало жахливо не вистачати, і ми перейшли на обмін миттєвими повідомленнями у ICQ - аська тоді ще рулила на всі сто, особливо якщо замість нафаршированого рекламою та сумнівної корисності функціями офіційного клієнта використовувати Міранду, чи хоча б QIP.
За декадентськими розмовами про такі безумовно важливі в житті речі, як музика, дощ і осінь, я почав помічати у flowershurka дивні нотки таємничості. Не довелося чекати довго, щоб вони відкрилися у всій красі: то була любов. До мене.
Пам’ятний момент: Не знаю чому саме, але найбільше мені запам’яталася одна її фраза, контекст якої, як і точну форму, не пригадаю, проте щось на зразок: "Можна я буду стояти там, під дощем?".
Чим все закінчилось: Це був досить логічний, але зовсім для мене неочікуваний поворот подій. Натяки на зустріч, натяки на почуття, все просякнуто натяками - кожний коментар, кожна літера. Кожне слово просякнуте придушеною любов’ю і витонченими стражданнями. Тепер, пишучи це, я розумію, чому я тоді не робив нічого. Зовсім нічого. Читав, і автоматично відповідав нічого не вартими фразами. Бо то був я, я бачив себе минулого. То були мої страждання, уламки мого власного серця. Підсвідомо я хотів втекти від того, забути їх, та втікав від дівчини, бо від себе ж не втечеш. Скоро їй це набридло, і натомість вона втекла від мене, грюкнувши вікном чату. Отака от віртуальна драма із справжніми почуттями :)
Що було далі: Вона повидаляла мене з усіх списків контактів, я ж намагався примиритись, та, очевидно, невдало. Навіщо? Хоч і не відчував особливої вини, та було неприємно образити людину і залишити у ній такий сумний відбиток. А що я його мимоволі залишив - це я дізнався згодом від раптового спільного знайомого: загострення характеру, ненависть до «нерішучих» чоловіків та супутні симптоми. Бардзо сміявся, коли це почув. Цікаво, сміялась би вона, якби знала правду :)
Мораль: Напевно єдина мораль, яку я засвоїв майже зразу після подій, що її надихнули. Не варто засмучувати дівчину без особливих на те причин. І не варто вагатись тоді, коли твої вагання стискають серце іншої людини: потрібно або визначитись і зіграти вправну роль, або бути до кінця відвертим. До кожної крапки.
* * *
Наступна цікава історія, про яку, як мені здається, вартує розповісти, сталася майже у той самий час, що і попередня, мала той же наслідок, проте розвивалась абсолютно не так, і послугувала мені цікавим досвідом, не зважаючи на те, що вона розігралась повністю на теренах Інтернету :) То ж сьогодні йтиметься про дівчину з ніком flowershurka (для підкреслення онлайної сутності вживатиму її нік замість ім’я)
Фотокартка:
201? рік. Так-так, цього разу лише одне фото. Старих не маю, а спамити вкраденими новими не хочу :)
Ім’я: flowershurka. Справжнє ім’я здогадайтесь самі :)
Дата народження: ?? березня 1991 року.
Місце знайомства: Як і минулого разу, цей ЖЖ.
Період знайомства: 2007-2008 роки.
Коротка характеристика: Активна, навіть непосидюча дівчина з технічним розумом та запальною вдачею.
Історія: Мій новостворений журнал поволі розвивався - ще більше абстрактних фотографій, псевдофілософії й історій з життя, тепер зі смаком КПІ. І з’являлись в мене нові читачі: люди знайомі і незнайомі, що лишали мені багато змістовних коментарів з прикладної психології та фотомантії. Хе, в найкращі часи я мав коментарі до запису як мінімум від трьох (!) різних людей, а зараз - в кращому разі від однієї. ЖЖ точно помирає :). Серед тих розумних коментарів була і flowershurka. Вже не пам’ятаю, звідки і коли саме вона взялася - взялася, і все тут. Почала писати розгорнуті відповіді - я писав щось їй. Друковані буковки літали туди-сюди байтами мережевих пакетів крізь маршрутизатори та захисні екрани, несучи в собі прихований виклад несвідомих думок. Досить скоро інформаційної місткості коментарів стало жахливо не вистачати, і ми перейшли на обмін миттєвими повідомленнями у ICQ - аська тоді ще рулила на всі сто, особливо якщо замість нафаршированого рекламою та сумнівної корисності функціями офіційного клієнта використовувати Міранду, чи хоча б QIP.
За декадентськими розмовами про такі безумовно важливі в житті речі, як музика, дощ і осінь, я почав помічати у flowershurka дивні нотки таємничості. Не довелося чекати довго, щоб вони відкрилися у всій красі: то була любов. До мене.
Пам’ятний момент: Не знаю чому саме, але найбільше мені запам’яталася одна її фраза, контекст якої, як і точну форму, не пригадаю, проте щось на зразок: "Можна я буду стояти там, під дощем?".
Чим все закінчилось: Це був досить логічний, але зовсім для мене неочікуваний поворот подій. Натяки на зустріч, натяки на почуття, все просякнуто натяками - кожний коментар, кожна літера. Кожне слово просякнуте придушеною любов’ю і витонченими стражданнями. Тепер, пишучи це, я розумію, чому я тоді не робив нічого. Зовсім нічого. Читав, і автоматично відповідав нічого не вартими фразами. Бо то був я, я бачив себе минулого. То були мої страждання, уламки мого власного серця. Підсвідомо я хотів втекти від того, забути їх, та втікав від дівчини, бо від себе ж не втечеш. Скоро їй це набридло, і натомість вона втекла від мене, грюкнувши вікном чату. Отака от віртуальна драма із справжніми почуттями :)
Що було далі: Вона повидаляла мене з усіх списків контактів, я ж намагався примиритись, та, очевидно, невдало. Навіщо? Хоч і не відчував особливої вини, та було неприємно образити людину і залишити у ній такий сумний відбиток. А що я його мимоволі залишив - це я дізнався згодом від раптового спільного знайомого: загострення характеру, ненависть до «нерішучих» чоловіків та супутні симптоми. Бардзо сміявся, коли це почув. Цікаво, сміялась би вона, якби знала правду :)
Мораль: Напевно єдина мораль, яку я засвоїв майже зразу після подій, що її надихнули. Не варто засмучувати дівчину без особливих на те причин. І не варто вагатись тоді, коли твої вагання стискають серце іншої людини: потрібно або визначитись і зіграти вправну роль, або бути до кінця відвертим. До кожної крапки.