(no subject)
Jakiej przeszlosci potrzebuje przyszlosc?
(Назву не я придумав, це все поляки, здається, Томаш Стрийєк :). Переклад такий - про яке минуле (і як) треба розповідати (дітям у школі, зокрема), щоб у нас було ...ну, світле майбутнє).
Про це вчора у ЦПЄСі, у підвалах Могилянки говорили Верстюк (заступник шефа ІНП - на диво, ще при роботі), Яковенко та інші особи (Гнатюк, Касьянов, Маслійчук, Толочко...). Вищеназвані двоє достойників/світил історичної думки/не-дуже-високопосадовців є членами групи з розробки нової концепції історичної освіти в Україні, і ця група уже накатала як проект концепції, так і проекти нових програм для всіх класів школи, за винятком 6-го (стародавній світ і трипільців вирішили не чіпати) - повні, з погодинною розбивкою, пропонованими ілюстраціями до кожного уроку і т.п. Все це щастя можна подивитися на сайті ІНП - http://www.memory.gov.ua/ua/461.htm. Є така підозра, що Табачнику всі їхні ідеї якось до лампочки (а Янукович засне на першій сторінці концепції), але Яковенко прямо сказала, що працювали вони на перспективу, незалежно від прізвищ гарантів КУ.
Що цікавого сказали?
Верстюк розповів про осучаснення викладу, наближення його до сучасного школяра, який не відчуває себе своїм серед козаків, волів і глечиків (а от особисто маленький Верстюк - відчував: він у бабиному селі бачив транспортування глечиків на підводах до базару; при цьому якийсь із його 5 онуків на дідове "Ти ж козак?" здивовано відповів "Ні"), а також винесення оціночних суджень і взаємозаперечних точок зору з нормативного тексту в додатки та обговорення. Наприклад, голодомор в нормативному тексті (який має займати десь половину підручника) описується, але не називається геноцидом. В додатки ж (друга половину обсягу підручника) пропонується включити висловлювання як прихильників версії геноциду, так і їхніх опонентів, а учні хай самі визначаться в ході дискусії під керівництвом учителя.
Яковенко описала принципову структуру програм: на першому місці (за важливістю, обсягом матеріалу, часом на вивчення) - "людина і природа" (під чим чомусь розуміють не тільки історичну географію та історію побуту, а й демографію), на другому - "людина і суспільство" (сюди чомусь потрапила історія господарства - як вони її відділятимуть від першого блоку - не знаю), на третьому - "людина і влада" (власне політична історія), і на останньому - "людина і культура" (всі ці Шевченки, Бойчуки і Лятошинські).
Багато говорили про необхідність відходу від "державницької історії" (Яковенко зізналася, що підсвідомо її до цього підштовхувало розчарування у сучасній начебто українській державі), про своєрідний стиль ведення полеміки в Україні - кожен проповідує своїм, а з "тією стороною" спілкується через лайливі рецензії (хтось у статті, котру надрукував "День", обізвав концепцію Яковенко і компанії "кастрацією української освіти (чи душі - точно вже не пам'ятаю) - "День", звичайно, надрукував би і контрвідгук, але пані Наталі, наскільки я розумію, не хочеться брати участь у такій дискусії).
З особистого - у Яковенко слово-паразит "значить"; раніше чи я його не помічав, чи не було його - якщо друге - старіє професорка... Бачив Костянтина Юхимовича - весь сивий, Олександру Володимировичу здалося, що К.Ю. здав - сподіваюся, що тільки здалося... Поруч з нами до приходу Олі Гнатюк сидів якийсь молодий співробітник їхнього посольства - з приходом начальства перемістився під стіночку, до студентів, що спізнилися. Сама пані Оля розповіла жалібну історію про вивчені у школі "ХРВякЯП", котрі ледве не відбили їй всяке бажання займатися українською філологією. Хтось із слухачів відповів, що йому особисто (одному з лише двох людей у класі, одначе) текст Мирного "пішов" - причому "пішов" настільки, що обоє, захопившись читанням, навіть не склали обов'язкового плану, але вчителька поставилася з розумінням. Дивно, але у моєї матері теж про цей роман прекрасні спогади (і про вчительку - може, це все і пояснює?), в той час як у мене нема жодних спогадів, ні жалібних, ні навпаки - а в програмі він точно був!