"Если не хочешь потери - молчи", - каже мудра жінка.

Уже й призабути встигла, яка це концентрована і багатошарова насолода - читати Прохаська у великих кількостях. Особливо коли починаєш його проміжне вибране з кінця, зависаєш спершу на "Умінні жити", а потім - оце, те, що завжди булькало у тебе в крові, для чого ніколи не знаходилося слів:

РевнощіКожного разу, коли я починаю відчувати натяки на ( Read more... )

Щастя як умовно тривалий процес починається - всього лише - після того, як твердо приймаєш рішення. І вимикаєш боковий зір, який помічає побічні ефекти.

На другій шальці терезів залишається прадавня формула із Псалтиря: "Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?". Але ця шалька поки що підіймається все вище.

Не треба було мені читати такого тексту саме в цей понеділок. Голос ніяк не хоче повертатися.

... Мы тремся друг о друга в постели, как трутся трехмесячные кутята. («Кутёнок» - это щенок, не котенок, так их называют в народе, в южных районах ( Read more... )

Вичитала у загалом багатослівного і солодкавого Ельчина Сафарлі в "Солодкій солі Босфору" старе стамбульське повір'я: якщо у мить сходу сонця понюхаєш червоний тюльпан, збудеться твоє найзаповітніше бажання. Як завжди - стратегічні дрібниці приходять із запізненням. Настільки незначним, щоб іще можна було по свіжих слідах пошкодувати про це ( Read more... )

Проходячи повз двір цього готельного комплексу, я тепер завжди чую запах ветіверу. І ще зовсім трохи тютюну. Погано уявляю собі, як виглядає ця рослина, ветівер, насправді. Я взагалі, як виявилося, погано співставляю живі рослини з їхніми вербальними проекціями. І ветівер полюбила вже в кришталевому флаконі, як запах та спогад. Джин Ветівер з' ( Read more... )

Це коли ти переглядаєш свої фотки дванадцятирічної давності, думаючи при цьому: госссподи, яке чмо! А він у цей час заглядає тобі через плече і розчулено каже: боже, яке сонечко!

Love is. І чи не найбільша цінність її - в тому, що кожному з нас бодай раз дарується свідка нашого життя, в пам'яті якого ми будемо кращими, ніж насправді.

"-Їдьмо прямо, прямо, прямо - і назад до Ла-Доради.
...
- І скільки ж ми, в біса, зможемо отак плавати туди й сюди? - запитав капітан.

Відповідь на це запитання Флорентіно Аріса тримав напоготові вже п'ятдесят три роки, шість місяців та одинадцять днів і рівно стільки ж ночей.

- Усе життя, - сказав він." (с)

Якби оболонка була міцніша, все було би так просто: вдарити раз колодочкою ножа, розбити дзвінку шкаралущу. Вискочиш звідти, імаго з новим диханням. Сидиш на кухні і дивишся крізь вікно, як сніг у присадку на сонці світиться. А якщо треба - біжиш, забуваєш про астму, рвеш легені морозним повітрям, біжиш і не падаєш, добігаєш до краю світу, це ж ( Read more... )

Божежтимій, ще ніколи, ніколи в цьому нікчемному житті нізвідки не було так важко повертатися.

Загадкове підсвідоме вже захрипло, а продовжує повторювати мені, що рай виглядає приблизно отак:


( Read more... )